WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Козацтво як становий хребет нації - Реферат

претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!
Братерства братнього! - І ніяк не збагнете: не там шукаєте! Бо загубили своє обличчя, а тому й свою честь та мету, змирилися з тим, що велика нація стає населенням нікчемних рабів, а ви - їх катами…
Потрясаюче! Т.Шевченко пише "Посланіє і мертвим, і живим, і ненарожденним землякам", які насправді живуть не лише в зовнішньому світі, а й у ньому самому, до того ж на рівні і минулого, і сучасного, і майбутнього.
Саме контамінація часів і племен, часо-просторова сферичність бачення свого народу в безмежній перспективі вселюдства дозволили Т.Шевченкові побачити людину і світ об'ємно, не однолінійно і не одномірно, а як цілісні системи в тріаді добре відомій українській: Макросвіт (Природа), Мікросвіт (Людина), Слово. І аналогічно до цього - побачити своє суспільство і як народ, і як націю.
Пояснімо: на різних етапах історії митці бачили й виражали, як правило, якусь одну домінанту буття та свідомості: родову чи етнічну, державну чи релігійну, соціально-економічну, мовну, культурну, військову, правову чи міжнародну, бо виступали з позицій якоїсь однієї соціальної верстви чи політичної сили.
Тарас Шевченко бачить у єдності всі верстви суспільства, до того ж - у всіх аспектах їхнього буття і розвитку. Тому, як ми бачили і побачимо далі, він виступає від імені українського села і міста, творчої і політичної інтелігенції, у диференціації, але і в синтезі інтересів усіх ланок та клітин суспільства, - а тим самим від усього народу. Тому він і народний саме в цьому розумінні. А до всього - Т.Шевченко є не тільки обсерватором подій і процесів, а й політичним борцем, котрий сугестивно виражає нову якість почуттів та мислення свого народу - національно-державницьку. Тому він і постає виразником інтересів та ідеалів не якоїсь однієї суспільної верстви, і не тільки народу як сукупності людей та верств, а й народу як духовно і психологічно сформованої історією єдності, отже - всієї нації.
Як ніхто (і не лише в Україні), Т.Шевченко проникається досвідом і виражає історичне буття народу, котрий живе не якоюсь однією гранню філософії розвитку: соціальною чи економічною, державною чи релігійною, мовно-культурною, правовою, а й усім спектром системи інтересів і тим самим універсальної у своїй суті національної ідеї. Та й справді: ще в ранній період, у поезії "Перебендя", Т. Шевченко ставить питання про сутність і покликання мистецтва у зв'язку з філософією творчості, взаємовідносинами митця і маси ("юрби"), а в підсумку - про сутність та місію мови (у тому числі й художньої).
Нерідко великого Кобзаря хвалили за показ ролі народного співця в житті простолюду, зокрема, за його демократизм і простоту: Перебендя, старий та химерний, умів розважати молодь, переводити настрій з веселого до сповненого сліз, а всупереч офіційній політиці - ще й навертати до спогадів про славну козаччину. І все те було насправді важливим.
Однак Т.Шевченко підносив проблему не лише взаєморозуміння, а й драми митця і суспільства. Суспільство ж схильне було бачити в мистецтві, переважно, обслуговуючу функцію, а Перебендя - ідейно наснажуючу, творящу громадян - борців за свою долю. Тому молодь тішилася зустріччю з Перебендею, а він потомок Боянів і кобзарів-лицарів - після розважальної акції впадав у печаль та смуток, бо нове покоління не надто переймалося не лише трагічною історією минулого, а й тим, чому "старий заховався // В степу на могилі, щоб ніхто не бачив (його болю й печалі, - П.К.), // Щоб вітер по полю слова розмахав, // Щоб люде не чули, бо то Боже слово, // То серце по волі з Богом розмовля", бо коли б почули, як він (подібно Ярославні!) співає на могилі, з сонцем, морем та вітром розмовляє, то "на божеє слово вони б насміялись, дурним би назвали!"
То не були безпідставні підозри й гіперболи. І про свою долю Т.Шевченко писав:
Пройшло либонь десяте літо,
Як людям дав я "Кобзаря",
А їм неначе рот зашито:
Ніхто не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене…
Насправді "Кобзар" не лишився непоміченим: його народ сприйняв як боже одкровення власної історії, долі, грядущого. Але, як писали М.Костомаров, П.Куліш, було радісно ступити в ту огненну ріку правди, і - страшно: Т.Шевченко повертав у вчора, щоб іти в завтра, і йти звитяжно та мужньо, як ходили у вирішальні бої за свободу та щастя мільйони загиблих, однак славетних прадідів.
Ідеал великої України жив у серцях прямих нащадків запорожців, але спав так глибоко, що вони часом навіть боялися його розбудити. Жили чи страхом, чи своїм ментальним: а може все якось поправиться? З огляду на це, українців було знеславлено й упосліджено, як народ недержавної волі та психіки, народ без доброгомайбутнього. Але позиція Т.Шевченка зумовлювалася знанням справжнього народу: приспаного і пригнобленого, однак не зламаного. Тому і його інвективи:
Возвеличу рабів отих малих, німих!
Я на сторожі коло них поставлю Слово.
Возвеличу до його справжньої сутності! - отже до усвідомлення свого покликання й історичної місії, до розуміння: королі й царі вели тотальний наступ на українську свідомість, втравлювали в душі почуття самозневаги, зневір'я у можливість добра, щоб вона й доконала в летаргійному сні. Тому і захисна дія має бути не лише пасивно-оборонною, а й активно наступальною.
Щоб збудить хиренну волю,
Треба миром, громадою обух сталить,
Взять, добре вигострить сокиру
Та й заходиться вже будить!
Наша свобода, як наголошували Б.Хмельницький, І.Мазепа, - на вістрі шаблі. Після зруйнування Запорозької Січі та ліквідації Гетьманщини "Козацький марш" лунав хіба над могилами полеглих. Попередники Т.Шевченка підвели до потреби відродження героїчної, національно-державницької свідомості. Тарас Шевченко розбудив дрімаючий вулкан - і в особі уярмлених посполитих, і в особі кращої частини інтелігенції.
Політичні керівники націй типу Мадзіні чи Кошута піднімали народ на боротьбу за допомогою політичних партій і збройних загонів. В Україні вождів типу Мадзіні не було, а партії виникнуть лише з 1847 року і то - під впливом Т.Шевченка. Український поет-мислитель іде шляхом Д.Байрона і Ш.Петефі: його мета не тільки особисто змагатися за права нації, віддати за неї життя, а головне! - просвітлювати націю і піднімати її до відстоювання своїх прав Словом.
Першим громом такого роду на небосхилі уярмленого народу стали "Гайдамаки".
Все йде, все минає - і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
…Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою…
А потім разом з єврейством ринули на Україну "разом сто конфедерацій", розбрелись по Польщі, Волині, по Литві, по Молдаванах
І по Україні;
Розбрелися та й забули
Волю рятувати,
Полишалися з жидами
Та й ну руйнувати,
Руйнували, мордували,
(аж до того, що "запродана жидам віра, в церкву не пускають")
Церквами топили…
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили…
Драматична поема не стала спогадом-ностальгією за минулим. Твір став проекцією у можливе майбутнє, питанням: якщо за тих умов народ боровся, то чи можна миритися з рабством сьогодні?!
Лірика й епіка, драма й трагедія - все злилося в єдиному потоці, бо таким було життя і таким бачив його Т.Шевченко. Це визначило і всю фактуру твору: події в господі крамаря-єврея, пов'язані з Яремою ("хамовим сином")
Loading...

 
 

Цікаве