WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Козацтво як становий хребет нації - Реферат

народу.
За монголо-татар і турків українське етнічне й державне було усвідомлюваними аналогами. За литовсько-польської та московської систем підтримується все гостріша диференціація етнічного і соціально-класового, а тим самим - загально-народного, народного і національного, державного і національно-державного, що й призводить до спільності інтересів мас різних етносистем з одного боку, та інтересів панства різних етносів - з іншого та гострої конфронтації між масами і "своєю" та "чужою" елітами. Більше того, навіть у середовищі самих еліт. Коли ж враховувати, що Україна була почленована різними сусідами, її державна система руйнувалась як цілісність, то стане зрозумілою страшна сила руйнації молодої національної спільноти.
На гребінь суспільного життя піднімається міжконфесійна запекла боротьба. Народна свідомість все більше фіксує наростання диференціації інтересів між трудівниками (у тому числі й козаками) і дуками-срібляниками, і не тільки чужої, а й своєї шляхти.
Ось чому місцеблюститель і поет Л.Баранович пише і про незаперечну консолідацію українства, і про те, що "Добро трухліє, викинуть воліють, // Бідаку - брата свого - не жаліють", "За міру міра віддається ваша, // Від вас убогим чи ж дісталась паша?" Очевидно ж, що ні. Боролися за одне, та маєтності й чини розділили співвітчизників. "Брат брату - недруг, син батьку ворожий, // Скрізь недовіра і всі насторожі. // Своєї тіні жахаються люди…" ("Світ стрясають грози"). І хіба сліпий не помітить: "Так, як на човен хвилі налітають, на Україну біди нападають. // Ні, іще гірше! Човен воду крає, // А Україна в крові потопає" ("Та ознака в Україні, що земля її в руїні"). Причини - і те, що "татарин плюндрує, як в себе, кочує", і те, що на горло і душу українській свободі та гармонії стають польсько-московські колонізатори, і те, що носіїв народно-національної консолідації мордують і "свої", до речі, нерідко вчорашні гноблені і тортуровані, ті, що звалися побратимами. Отож, передовсім, від того - гірка печаль, що, як напише Т.Шевченко, і "свої діти гірше ляха розпинають" Україну, і в рідному краї, - сумує Л.Баранович, - "так ведеться, що лихо сміється". Відомий мислитель звертається до сусіда: "О, коли б ти, ляше, вірші // В руській мові склав не гірші! // Звір це дикий для русина - // Що польщизна, що латина… // Я б радів лиш, ляше-брате, // Коли б руську міг ти знати, // Щоб вернулися часи ті, // Як ходили турка бити, // І святий гнів на турчина // Єднав ляха і русина. // Схаменись, сваритись годі, // Не палімось у незгоді!" - та лишається егоїстично-жорстоким серце і ляха, і московита, і… свого потурнака. Він став антилюдяним, антипатріотом, яничаром, бо зрікся загальнонаціонального інтересу. А розпад цілісного організму неминуче зумовлює гниття і тлін, сморід, брехню і несправедливість. Деградацію душі. Отже, розщеплення нації і смерть України? Це могли спричинити зовнішні сили та внутрішній антагонізм.
Але допоки у попелі жевріє хоч одна іскра із великого вогнища, вона може запалати. Українство відродило державу, а Гетьманщина, стала національно-демократичною республікою. Її прагнули умертвити, але нація - це, як правило, гармонія всенародного почуття й інтересу, державних і демократичних законів, пам'яті й помислів про щасливе грядуще, самоідентифікація особи й суспільства, енергія аналізу й творення гуманістичних інституцій, спільна мета і дія об'єднаних територією (Землею), державою, мовою, культурою, психікою мільйонів людей, що усвідомлюють і відстоюють свою єдність. Як усвідомлюють свою ідентичність, харизму та загальнолюдську місію.
Годі, рицарю славний, марно сумувати…
… Отчу віру підперши, славу України
Піднесеш над Кавказу винеслі вершини! -
пише О.Бучинський-Аскольд, пояснюючи:
Не дивуйтеся, сусіде, що я із народів
Славлю тих, що у рабстві, і тих, що в свободі ("Скептикові"), -
бо народи, сповнені енергії визволення, повстануть і переможуть, а українці належать саме до таких народів.
Ось на такій національно-державницькій філософії і формуються, як ми бачимо, і Г.Сковорода з його "De Libertate":
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш - болото
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане - герою!, -
і лицар народно-національної ідеї І.Котляревський та автор "Історії Русів" - предтечі великого Т.Шевченка.
Не важко побачити й те, що Т.Шевченко став не лише будителем нації, пророком її грядущого, а й витвором загальнонародної та національної багатовікової традиції, а в його творчості відлунюють усі настрої, почуття, ідеї та мрії, гніздяться архетипи та реальні образи поколінь, ідеали загальнонародного й національного суспільства.
І що дивного? Т.Шевченко належав до когорти найосвіченіших геніїв своєї доби: у його творчості віднаходимо ремінісценції та семантичні тропи щонайменше з 27 мов світу, "Журнал" містить майже 600 імен політиків, філософів, митців, педагогів, царів, полководців планети. Його обдарування було універсальним. А паралельно - він був нащадком козацького роду, що й відобразилося у всій його життєтворчості.
Ще в "Тарасовійночі" бачимо кобзаря й посполитих, яким він розкриває не лише велику славу минулого, а й сумно-трагічне минуле:
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак Гетьманщину,
Згада та й заплаче!
Хоча це - ще тільки квіточки. Прийдуть часи, коли козацькі діти й цікавитися перестануть. Колонізатори і свої кирпогнучкошиєнкови зроблять усе, щоб деформувати й спаплюжити українську історію, тож на питання "Що ж ти такеє?" славних прадідів великих правнуки погані відповідають: "Нехай скаже Німець. Ми не знаєм".
Як і автори "Літопису Аскольда" та інших історіософських творів, Т.Шевченко певен: без пам'яті історії, та ще й правдивої і достойної, ні людини, на нації не існує і бути не може. Тому, як абсолютний імператив, і ставить завдання пізнати "…Тую славу. Та читайте // Од слова до слова, // Не минайте ані тили, // Ніже тії коми, // Все розберіть… та й спитайте // Тоді себе: що ми?... // Чиї сини? яких батьків? // Ким, за що закуті?" І здійсніть це тим ретельніше, що є чимало охочих очорнити історію українства, і особливо - козацької Гетьманщини, а ми, наголошує Т.Шевченко у другому (тоді в нездійсненому виданні "Кобзаря", ще як слід не знаємо ні історії, ні характеру, ні справжніх дум і сподівань народу. Через це й маємо:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Забуто святині і честь, запановують невігластво і байдужість; туманом покривається майбутнє, зате клятвовідступники й антипатріотичні христопродавці безкінечно вітійствують про братерство й поступ, свою космополітичну всеїдність, за якою - розумовий примітив і духовна розпуста, ницість люмпенів. На такому ґрунті не може вродити щедра нива добра, тож
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте, -
Як повчав Володимир Мономах,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються…
А коли вдастеся до "навчання так, як треба", то прийде своя мудрість і ви переконаєтеся:
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви
Loading...

 
 

Цікаве