WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Козацтво як становий хребет нації - Реферат

підкоряться волі. І аналогічно: мети можна досягти, коли душа не потрапить в золоту сітку спокус.
Що помагає, коли закують в золоті тебе пута?
Золото тут аж ніяк рабства не влегшить твого,
Як зашморгнуть кому мають петлю і тоді задушити,
Чи є різниця, яка буде у нього петля?
Головне, щоб люд усвідомлював причину явищ та бід, щоб прагнули єдності трудівники й урядовці, щоб ми пам'ятали: не одним селом живе народ.
Городе чесний, ти здалеку перший пророків фальшивих,
занюхавши, позачиняв брами свої перед злом.
Не доможуться добра місто й село і тоді, коли не усвідомлюватимуть:
"Київ на Чорній Русі значить стільки, як давній Рим для старих
християн, значення в нього таке ж.
Маємо пишатися, що "Русь зберігати дідівські закони належно уміє", а тому усвідомлює те, що "Київ древній, колишня княжа велика столиця, приховує численні сліди сивої старовини", а також, що живе великою традицією: "Тож коли зв'яжуться словом два руси взаємно між себе, // Слово і руку подав - вже твоїм другом стає.. // Дружби при тому зв'язок кріпший за кровний бува… // Рідко розводяться ті, що побратимами є" (Роксоланія).
Прикметно, що С.Кленович зробив такий особливий наголос: "Є ще багато таких, що тут залишків Трої шукають, // Казка однак ця пуста не до вподоби мені". Частина навіть професорів Києво-Мигилянського колегіуму і навіть у час національно-визвольної боротьби мислили категоріями іудейської та греко-римської міфології та історіософії. Тому в їхніх творах не просто траплялися, а домінували образи й архетипи чужоземних подій і героїв.
Народні думи та історичні пісні, а головне - процеси, події, герої реальної дійсності кардинально змінили ситуацію!
Симон Пекалід пише поему "Про острозьку війну під П'яткою" (1600 р.), у якій "славить він зброю й мужів з-за порогів" - учасників битви, поклавши у фундамент ідею: "Перемагати це плем'я уміє, не знає поразок, // Звикли пенати його і до Азії, і до Європи". Тому поет і починає з уславлення не Афін чи Трої, Гектора чи Ахілла, а славетного Острога, генеалогію князів Острозьких, оскільки глава того роду "святе хрещення разом з народом прийняв, о блаженний, // Та із синами своїми, якими ще й зараз гордиться // Дім наш острозький, бо саме таким був підвладний монархам. // О Ярославе! (маються на увазі Ярослав Мудрий - П.К.) // Ось Київ чудовий оддав тобі владу, і Володимир, Давидове місто, і замок Острозький!"
Похід Косинського на Переяслав, бій його героїчних патріотів, висока мета боротьби за пріоритети Батьківщини - ось що стає ідейно-моральною енергією поеми.
Бачимо й драматично-печальні наслідки битви: "Гостре залізо серця гордовиті наскрізь пробиває. // З уст запорожців убитих тече кров багряна струмочком, // Стогін і лемент жахливий од болю розходиться всюди". Та переважає поезія оптимізму: звитяга запорожців знаменує початок відродження державницької свідомості народу, готовності йти по шляху самовизначення й доленосного владарювання. Не менш важливо, що й Дем'ян Наливайко, наче підхоплюючи естафету диспуту про своє і чуже, наголошує: щодо Острозьких, то "не з їхніх предків грецькі Ахіллеси… Але й Острозькі добре плац (військові позиції) тримають, їх із царями недарма рівняють". Як наслідок - за нових умов відроджується своя діяльна еліта і своя слава.
Так століття зливали потоки свідомості маси й еліти, а тим самим вели до злиття ідейно-теоретичної і раціонально-практичної (боротьби) діяльності та свідомості, а це ставало горнилом нового типу загальносуспільної єдності - етнонаціональної. Правда, традиції, мова, культура, законодавство, релігія і військо, міжнародні контракти - все сприяло трансформації і буття, і свідомості українців, і їхньої ментальності, волі і долі, і міжнародного світобачення (себе в потоці історії).
Незаперечним свідченням нової єдності стає й те, що не лише народ славить як Козака-нетягу, так і Байду та Конашевича-Сагайдачного, П.Дорошенка і Б.Хмельницького, І.Богуна й Морозенка, Нечая і Кривоноса, а й писемна (офіціозна) поезія, драматургія, історіософія, церковно-філософська (отже, елітна) творчість підносить як героїв саме реформаторів загальносуспільного буття та свідомості, патріотичних носіїв української етики, моралі, етнонаціональної біопсихології.
Яскравий приклад - поезія Касіяна Саковича, зокрема присвячена Петру Конашевичу-Сагайдачному:
На безсмертну славу ти заслужив, гетьмане,
Твоя слава на віки в пам'яті постане.
… Бо як Греція вбачала в Несторі героя,
В Ахіллесі, в Аяксі, а в Гекторі Троя,
Афіняни короля славлять Періклеса
І отого славного з ним Темістоклеса,
Рим хороброго свого хвалить Курціуша
І за щастя на війні славить Помпеуша, -
То і Русь тоді Петру нехай чинить славу
І співає похвалу нащадкам по праву…
… В тій могилі він лежить, доки не воскресне,
А нагробок провіща життя його чесне:
"Конашевич тут Петро, запорізький воїн,
Ліг од ран, які дістав у жорстокім бої:
За свободу нашу бивсь!"
За розквіт освіти і захищав свою віру…
Так бачилася роль не лише славного гетьмана, а й Запорожжя та національно-визвольної війни, і не лише для України, а й для світової цивілізації. А водночас - роль вождів-героїв та держави: саме національно-державницька ідея об'єднала волю всіх верств суспільства і на цьому етапі відіграла вирішальну роль. І не випадково, що практично всі сусіди-колонізатори, раніше воюючи з українською елітою, освітою та церквою, мовою й культурою, після 1654 року головні зусилля спрямували супроти української держави та її серцевини - ідеї національно-державної суверенності та єдностівсіх верств суспільства.
Всякий живий організм і зростає, і руйнується, переважно, або внутрішніми, або зовнішніми чинниками. У суспільному організмі надзвичайної ваги набувають інтереси. Київську великосяжну державу підточували більше зовнішні (монголо-татарська та польська, турецька, мадярська експансії), а об'єднали - внутрішні (доцентрові етнодержавні) чинники та інтереси. Досвід показує, що тривалішою може бути зовнішня (відцентрова) тенденція, руйнівнішою - внутрішня. Навіть кількасотлітня татаро-монгольська кормига не зруйнувала кореневої системи українства, бо її сприймали як силу чужеродну.
Руйнівнішими в структурі суспільної свідомості виявилися литовсько-полтавські та московсько-російські анклави: вони маскувалися під свої - етнічно, релігійно - сусідством і державою, а отже і спільними інтересами. Ці "спільники" часом не одразу й не прямо загрожували самому існуванню українства, бо фізично ті пітони не могли проковтнути значно більшої за них імперії. Та й насправді, між елітою України та її сусідів існували навіть кровні зв'язки, отже й інтереси. Однак, такі зв'язки (і на рівні імператорських та королівських династій) існували і з Норвегією, Швецією, Данією, Англією, Францією, Німеччиною, але ті були апріорі "чужі" і тому періодами виступали навіть у ролі протекторів, отже - гарантів українського суверенітету чи й рівноправних союзників (про що вели успішні перетрактації Б.Хмельницький та І.Мазепа).
Польське, а згодом і московське, ярмо було подібне до шовкової чи золотої петлі, бо рядилося в шати однорідності та спільності інтересів і на цій підставі ідентифікувало свою й українську державну та церковну еліту, підміняло своєю українську освіту, мову, культуру, а тим самим, цілком зрозуміло, й свідомість та думку "одноетнічного"
Loading...

 
 

Цікаве