WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Козацтво як становий хребет нації - Реферат

господарсько-агресивно-експансивних, з боку українського - оборонно-визвольних. Через що з самого початку у воєнізованих експедиціях брали участь і керівники міст. І загалом, "актові матеріали і наративні джерела переконливо свідчать про вихід козаків з українських міст. Характерний приклад - Черкаси: в 1552 р. там проживало 223 міщанина, 9 князів, бояр і панів, 25 слуг, 2 пушкарі, 66 чоловік старостиної челяді, 160 рабів і 250 козаків.
Спочатку на чолі козацьких когорт стояли і польські шляхтичі, зокрема - українського походження, проте в час визвольної боротьби її очолювала власна етнічна еліта. Кореневі зміни відбулися і в світоглядних метаморфозах. Скажімо, 1616 р. у Білій Церкві було "послушних міщанських домів" 300, а не бажаючих бути послушними - понад 300; у Богуславі відповідно 200 й 400; у Каневі - 160 і 346; у Корсуні - 200 і 1300; у Переяславі - 300 і 700; у Черкасах - 150 і 800; у Чигирині - 50 і 500… І всі ті "непослушні" вважали себе козаками. А козаки, як зазначили іноземці, були найбільш динамічними виразниками загальнонародних прагнень та ідеалів.
Як писав Гійом Левассер де Боплан, серед козаків були громадяни - "люди, досвідчені у всіх взагалі необхідних для життя ремеслах; теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум'яки, римарі, шевці, бондарі, кравці… Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати м'ясні страви, варити пиво і мед" [19]. І звичайно ж, кувати зброю, звитяжно воювати, відстоювати свою свободу і віру. Природно, що козаків прагнули мати в своїй орбіті королі найсильніших у Європі армій - польської і шведської, а в Маніфесті шведського короля Густава Адольфа 1631 р. зазначалося: "Благородні і вільні лицарі, мужі хоробрі - володарі Дніпра і Чорного моря, і, що найважливіше, релігії християнської грецької старинної завзяті оборонці" запрошуються на службу до шведської держави. Аналогічна пропозиція надійшла і від римського імператора.
Враження буде неповним, якщо не згадаємо: П.Алепський, мандруючи по Московії і Україні, захоплено писав: коли в Москві я відчувався звірем, на якого щомиті полюють царські опричники, то в Україні я відчув себе людиною, бо народ тут розумний, привітний і відкритий, а йде це як від традиції, так і тому, що тут є освіченими навіть жінки і діти, а панує культ не лише чесної віри, свободи, освіти, а й мистецтва, жінки, честі й краси. Українці є чи не найосвіченішою нацією Європи.
Незаперечним суб'єктом міжнародної цивілізації бачив Україну й автор "Діаріуша", посланець імператора Священної Римської імперії Еріх Лясота. Це народ, писав він, для якого понад усе є свобода, людська, соціальна і національна гідність; народ, котрий сам визнає, що "йде за прикладом своїх предків, які дотримувались лицарських звичаїв".
Були й ті, хто, як П'єр Шевальє, вважали "козаки - це тільки військо, а не народ, як багато хто думав", - однак і він мусив визнати, що мали рацію ті "багато хто". Через несправедливу політику сусідів "селяни України… неначе раби", але це не повинно заслоняти основного: " мешканці України, які сьогодні всі (! - П.К.) називаються козаками і які з гордістю носять це ім'я, мають гарну поставу, бадьорі міцні, спритні до всякої роботи, щедрі і мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні і нездатні терпіти ярма, невтомні, сміливі й хоробрі", - тож мають усі підстави для всезагальної поваги.
Суголосні думки висловлював і автор "Історичної дисертації про козаків" (1684) Йоган-Йоахім Мюллер: "Це наукове дослідження про мужів, котрі подібні до нас, - писав дослідник… Ми маємо на увазі лише тих козаків, які живуть у пониззі Борисфена… Найранішу згадку про козаків ми відносимо до 1206/
І це говорилося не лише до співвітчизників. Іоанн в листі Посольства до папи римського Сікста ІV звідомляв:
Немає бо різниці у Христі грекам і римлянам,
І нам, сущим руським слов'янам,
Всі єдині бо є, в чому хто званий.
…А творці закону, що є праведні в бога,
Єством бо закон той творячи
І маючи закон, прописаний у серцях своїх.
…У єдине тіло ми хрестимся.
І чи то іудеї, чи, може, елліни,
Чи раби, а чи вільні,
А чи ми то - руські сини і всі наші
великороднії й численнії слов'янськії мови -
Ми всі єдиним пивом духовним наповнюємося.
Адже все тіло не є один член, їх багато.
З цієї причини можуть бути й різні віросповідання та свій шлях до Бога:
Кожен із них у своєму хай стоїть,
І хай своє середостіння огородить,
І хай буде знищена ворожнеча поміж ними.
У ХV-ХVІІІ ст. закріплюється ідейно-культурне зближення України з Європою, і не нівеляцією народної особовості, а, навпаки, плеканням її. Бо саме зближення корелювалося роздумами про сутність життя, призначення людини й народу та про шлях до мети.
Тому-то Павло Русин із Кросна (народився 1470 р. на Лемківщині) ставить питання: "Що ж бо є тривке на зрадливім світі?" і кличе до пізнання і самопізнання: "побачиш, вір, те, що було вчора, скрите від тебе", і особливо "в пісні ж, десь на дні, по-мистецьки скрита, зблискує правда" (1509), зокрема - про рідну землю, яка мила "владиці зористого неба!" і якій необхідно слати найсердечніші вітання:
Здрастуй, о земле, ущерть повна багатства й добра!
…страх ти наводиш на знать гордовиту! Здрастуй, о земле моя, мила для вчених людей… краю, могутній у війнах і миру навчитель! Здрастуй о земле, твої рицарі - слава твоя! В тебе найліпші врожаї, і ти чарівніша за інших, Справді заслужено славишся поміж країн!"
("До Себастьяна Маді…")
"Славишся і полями та покладами Землі, і вченими та лицарями, трудівниками й елітою, вірою й розумом, особливою повагою до Аполлона, оскільки саме він - і натхненник правдиво-красивого Слова, і "підпора міцна всіх нездоланних військ Краю, і Батьківщини честь і слава велика він. // Мудрий, світлий він ум, вірний, правдивий друг, // Добрий сторож всіх прав, щедрий і чесний муж…" (Ода).
Чужі краї тотально полонять бездумні й порожні душі. Розумного просвітлюють і зміцнюють у патріотизмі, в самоповазі та гідності. Тому українська молодь, що зХVст. почала наводнювати Європу, ще гостріше відчула потребу осмислення та розкриття долі й ролі своєї Батьківщини, її минулого, особистого обов'язку у визначенні шляху до щасливого грядущого, в розвитку світової цивілізації і культури, бо справжні люди не тікають від покривдженої Вітчизни, не соромляться її, а стають на захист якнайдорожчої особистої святині. Тому-то не лише П.Русин виявляє до рідного краю найгарячішу любов, а й Севастіан Кленович закликає:
Музи, співайте про те, які випаси в русів розкішні,
Села багаті які в цій благодатній землі…
Може тому, що не бачить горя, рабства та сліз матерів і дітей? Навпаки! - Тому, що знає: трагедії були і в минулому, та народ, наснажений свободою і гідністю, історичною пам'яттю, багатством душі, лицарською звитяжністю, перемагав усе і всіх, ставав володарем власної долі. Тож треба, кажучи словами І.Франка, "не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі!", усвідомлюючи: в Україні є все для благодаті. "Й Альпи також тут свої є", і могутні річки та безмежні ліси, а головне - є багатовікова культура та незнищенна гідність людей.
Що є псевдодемократи?! Лиходії і в ділі, і в слові? Так де ж їх нема?! Аби було усвідомлення того, що "Гей, і республіка людна занидіє так од укусів, як у її громадян горла широкії є", - то обставини

 
 

Цікаве

Загрузка...