WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Козацтво як становий хребет нації - Реферат

Дону. Тут наприкінці 1647 р. заклав табір Богдан Хмельницький.
Традиції Токмаківської Січі продовжила Січ Базавлуцька, з якої пішли у світ славетні гетьмани Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Іван Сулима. А щоб уявити масштаби їхньої діяльності, достатньо нагадати: козаки Базавлуцької Січі 1604 р. розбили турецький флот й спалили Варну; 1608 р. розгромили Очаків і Перекоп; 1609 р. здійснили походи на Білгород, Ізмаїл та Кілію і Кафу, де звільнили масу невільників; так само вони звільнили бранців, розбивши турецький флот і захопивши Трапезунд. У 1624 та 1630 роках запорожці ходили на Стамбул… На Базавлуці 1618 р. вирішувалося питання походу П.Сагайдачного на Москву. У 1620 р. там же було ухвалено відновити в Україні ієрархію православної церкви та рішення про вступ Війська Запорозького до Київського братства. Оригінальні то були "добичники" й "гультяї"! - чи не правда?
Що керувало тими вчинками? Гетьман Яків Остряниця 1638 р. в універсалі до українського народу писав про це так: маємо на меті "скинути при Божій помочі з вас, народу нашого православного, ярмо, неволю і ляхівське тиранське мучительство, щоб помститися за вчинені образи, розор і катівські ґвалти" [15, 61]. А що соціальне ярмо та мучительство й катівські ґвалти іноземців були невимовно тяжкими, свідчать і літописи Самовидця, Величка, Грабянки, і маса фактів тогочасної реальної дійсності.
Як не дивно, але про невимовний гніт в Україні знали та писали навіть у державних актах урядуючі верстви окупантів, але й не думали про встановлення справедливого порядку, а дбали лише про те, щоб утримати панування. Так, намагаючись перепинити козацький дух і рух, автори Конституції Вольного Сейму 1590 р., узгоджуючи свої інтереси з татарами та турками, наполягали: "Непорядок і свавілля на пограниччі є причиною і поштовхом до всього того, що тепер діється". Тому, в ім'я наведення порядку, потрібно рішуче обмежити бунтівників навіть у фізичному пересуванні; начальники, сотники, старшини мають головою відповідати й робити все, щоб "перешкоджати тому, аби з їх міста, містечка, села ніхто не виходив на низ". "Виконуючи згадану присягу, всі… урядники, бурмістри й отамани мусять з великою ретельністю наглядати за вищезгаданими і не допускати, щоб жоден свавільник мав схованку чи якийсь склад. А хто виявить недбальство і, порушуючи присягу, недостатньо пильно виконуватиме свої обов'язки, таких старости їхні, власні пани особисто або через своїх урядників можуть карати смертю. Так само на смерть мають бути покарані і свавільники, схоплені у вказаних володіннях" [16, 38, 39].
Хапали й карали, вішали й стріляли. Нищили господарства й православні громади. Із "схизматами" поводилися гірше, як із рабами: і тому, що підкорені, і тому, що етнічно чужі. Тоді й ставало реальністю те, про що говорилося в універсалі 16 січня 1592р. Сігізмунда ІІІ: "Дійшло до нас, що на Україні - у воєводствах Волинському, Київському, Брацлавському, - як у селах, так і в містечках та містах люди свавільні, незважаючи на зверхність нашу і право посполите, вчинили великі й нечувані шкоди, кривди, грабунки та вбивства. Ті люди вторгаються ще й до сусідніх держав" (турків і татар), і від цього Річ Посполита опиняється в небезпеці.
Що Україна в стані руїни - це колонізаторів не те що не печалило, а й не обходило. ЇЇ чекали лише все страшніші кари: "Отже, проголошуємо позбавленими честі на батьківщині, банітованими з королівства і власних маєтків Криштофа Косинського і все його товариство… оголошуємо їх навічно бунтівниками і ворогами батьківщини…, ми конфіскуємо на користь держави усі їхні нерухомі маєтки…, усьому низовому війську, так і декому з козаків особисто … віднині відміняємо і скасуємо на вічні часи усі їхні права й привілеї…, караємо їх смертю без усякого звертання до нас і без права на апеляцію як для шляхтичів, так і для осіб простого стану!!!"
І це - в Конституції (1592 р.) І це - щодо шляхти та козаків. А що ж чинилося над мільйонами незахищеного люду?!
Деякі польські "патріоти" досі відповідають: королівська влада прийшла в Україну з культуртрегерською місією, мала ощасливити українців, а ті останні не зрозуміли тих винятково благородних замірів. Замість того, щоб денаціоналізуватися й примиритися із шляхетським ордизмом, вони почали усвідомлювати себе як люди і нація і зрештою вилили свою волю у визвольну революцію. Вилили. Мільйони посполитих і найкраща частина світської, духовної, культуротворчої шляхти.
Прості арифметичні розрахунки показують, що той процес був загальнонародним, усвідомленим, доленосним, а це властиво лише національно-державницьким рухам.
Найперше: козацький (всенародний) рух охоплював усі землі України, а "географія походів козацьких полків, як показують автори "України - Козацької держави", досить широка - від Балтійського моря, Москви аж до Відня, Молдови і Криму". Вбирав він у себе й представників інших етносів. "Міг же з Сербії (точніше - Герцеговини - П.К.) переселитися до Речі Посполитої (а згодом до війська Богдана Хмельницького - П.К.) в ХV ст. предок Лесі Українки Косач (а також еллін - предок Михайла Драгоманова - П.К.). Були серед козацтва і представники найродовитіших шарів, у тому числі князі та бояри, вище духовенство". У 1621 р. київські владики наголошують, що запорозьке військо є спадкоємцем руських воїнів: "Це ж бо плем'я славного народу руського, а з насіння Яфетового, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало. Це ж вони за Володимира, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірик. Це ж їх предки разом з Володимиром хрестилися… " [17, 263].
Ідею спадкоємності традицій Київської Русі виразив у "Вірші на жалобній погреб значного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" (1622) ректор Київської братської школи Касіян Сакович. А 1649 р. Богдан Хмельницький рішучо заявив польським послам, що Українсько-козацька держава збройно захищатиме свої кордони не лише по чернігово-сіверянські землі, а й по Володимир і Львів, Ярославль, Перемишль, Галич і Холм [18].
Цілком природно, що Україну бачили нацією-державою і численні зарубіжні свідки подій. По-перше, окремі з них і в ХVІІ ст. бачили прямий зв'язок народу козаків із сарматами чи антами та склавінами. На цій підставі вони також розрізняли українців, поляків і росіян як народи абсолютно різні.
Уже говорилося про розвідку українсько-козацької генези польськими шляхтичами, зокрема П.Пясецьким,С.Твардовським, В.Коховським, що стояли на ґрунті етимологічної школи. Російський історик О.Рігельман виводив козацтво з хозарських племен. Інші російські історики гадали, що козацтво є спадкоємцем половців і чорних клобуків (М.Карамзін) або ж походить з Кавказу (В.Татіщев). Різниця велика, але головне, що всі зарубіжні історіографи розглядали українців-козаків і як народ давній, і як народ абсолютно самодостатній, а тому правомірно претендуючий на особовість.
Щодо українсько-татарських взаємин, то вони розгорталися з ХVІ ст., коли зіткнулися на просторах Степу дві колонізаційні фаланги - українська й кримськотатарська. Від татарських кочівників може походити й слово козак ("вільна людина", захисник прикордоння), однак лише стосовно окремої воєнізованої верстви, а не всього українства. І стосунки татарсько-українські розгорталися не на державному, а на
Loading...

 
 

Цікаве