WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Кількісний вимір учасників українського національно-визвольного руху на Чернігівщині на зламі ХІХ – ХХ ст. - Реферат

Кількісний вимір учасників українського національно-визвольного руху на Чернігівщині на зламі ХІХ – ХХ ст. - Реферат

козацької родини, був народним учителем, а на початку ХХ ст. - директором Борзнянської школи садівництва, на яку земство покладало великі надії, в роки першої російської революції опинився на засланні. Українська спрямованість його світогляду теж поза всяким сумнівом: у 1917 р. він очолював Борзнянську земську управу, яка чи не першою в губернії підтримала Українську Центральну Раду [32, 27]. Відтак тільки в одному повіті ми нарахували 5 діячів, яких із більшою чи меншою мірою вірогідності можна віднести до адептів саме українського руху. Не треба також скидати з рахунку потужне українське підґрунтя: селянство, мешканців невеликих містечок, де потужний вплив русифікації нівелювався національною стихією. Так було у містечку Ічня - волосному центрі Борзнянського повіту. У щойно виданому історичному нарисі [33], знаходимо чимало переконливих прикладів, як сільська інтелігенція "поширювала національне надбання думки серед селян" [8, 53].
Нескладні арифметичні підрахунки показують: губернія поділялася на 15 повітів. І якщо на півночі українство як рух було представлено слабо, то центральні і й південні повіти в цілому, без особливих перебільшень, могли дати півсотні осіб, а якщо додати до них 30, котрих визначили М.Грінченко та А.Верзилов, то маємо 80 душ. Ще раз підкреслимо, що критерії визначення приналежності до національно-визвольного руху досить розмиті, проте формалізувати їх іще більше недоцільно. Справа в тому, що чимало громадсько-активних діячів у провінції не завжди чітко ідентифікували себе в національному відношенні, не конкретно визначали сутністьсвоїх ідейних переконань, і, залишаючись на засадах "общеруссизма", водночас не цуралися також участі в українських справах.
Свого часу безпосередні учасники руху були достатньо суворі до своїх соратників по боротьбі з царатом із інших таборів. Автори вище згаданих мемуарів чітко відмежовували прибічників ліберальної чи радикальної загальноросійських течій. Так, досить різко М.Грінченко оцінювала діяльність В.Хижнякова: "українська справа його не обходила. Він міг злегенька "украинофильствовать" серед українців, любив українські співи і театр з корифеями української сцени, міг згодитися на друкування в "Земском сборнике" українських етнографічних записів; задовольняючи прохання Шрага та домагання Шликевича, давав у земстві роботу українцям, але до живої реальної роботи українців серед українського народу був майже не байдужий, а ворожий..." [24, 467]. Повне неприйняття, відкрите обурення відчуваються і в позиції Є.Чикаленка щодо представників дворянства: "Раболіпіє нашого дворянства доведене до такого гидкого приниження, далі якого вже не можна йти", - записує він у щоденнику. І як зразок називає В.Тарновського: з одного боку, він визнає, що цей "український магнат багато зробив для українства, зібравши великий і цінний український музей в Чернигові", але з іншого, підкреслює "робив він це не як патріот, а просто як аматор рідкостей. Він навіть і говорити не вмів по-українськи" [16, 70]. Значно м'якшою і людянішою виглядає у своїх судженнях про чернігівських діячів С.Русова. "Щодо мого брата, - відверто заявляє вона, - то національна боротьба була йому цілком чужа. Його захоплювала політична діяльність, боротьба за земську автономію проти централізації, проти насилля, що чинив петербурзький уряд над громадськими організаціями", водночас О.Ліндфорс "заступався за всі українські справи і був завжди в найкращих стосунках із усіма українцями чернігівськими та київськими..." [25, 42 - 43]. Такі ж доброзичливі характеристики давала мемуаристка й іншим діячам. У даній ситуації доречно підкреслити, що навіть особи, які мало переймалися проблемами українства, належали до інших народів, через дружні стосунки зі своїми українськими колегами об'єктивно сприяли поширенню ідей національного визволення. Одним із найяскравіших прикладів може слугувати постать О.Свєчина - друга й колеги І.Шрага по роботі у земстві, Державній думі. У спогадах М.Могилянського про нього сказано, що він, "не вміючи вимовити жодного українського слова, був полум'яним українським патріотом" [34, 137]. Це означає, що насправді коло симпатиків та осіб ситуативної поведінки було значно ширшим, ніж зафіксовано у мемуарній літературі, його легко можна розширити до 100 осіб.
Ставлення до української справи почало змінюватися в ході першої російської революції, яка уможливила, за висловом М.Грушевського, "пролом" у до того майже цільній обороні самодержавної імперії. Група національно свідомої еліти порівняно швидко поповнювалася вихідцями із селянства, нижчих верств міст та містечок, родин сільських священиків. Показовим у цьому плані є список членів Чернігівської "Просвіти", яку заснували вже згадувані громадівці - А.Верзилов, подружжя Коцюбинських, І.Руденко, І.Шраг, Л.Шрамченко. Упродовж першого року діяльності товариства до нього записалося 323 особи, серед них, за неповними даними, 114 жінок. Судячи з прізвищ та імен, можна твердити, що до "Просвіти" належали й росіяни, євреї, поляки. За місцем проживання переважали чернігівці, проте, чимало було мешканців міст і сіл губернії, особливо, Глухова, Кролевця, Ніжина, Сосниці, Козельця, Борзни, Конотопу [35, 35]. Були засновані дві філії Чернігівської "Просвіти": у Ніжині (приблизно 40 осіб) і Козельці (відомі прізвища 5 активістів) [36, 237]. Маємо, таким чином, 380 чернігівців, які, принаймні на формальному рівні, задекларували свій інтерес до українських справ. Добре розуміючи, що для більшості з них, цей крок був тільки даниною революційній моді, зауважимо, що сам вибір місця прикладання своєї революційної енергії показовий.
Найбільш симптоматичною ознакою перспектив для розвитку національних ідей у губернії є зацікавленість українськими справами з боку молоді. Другий розділ мемуарів М.Ковалевського, невипадково названий "Чернігів", містить значну кількість інформації щодо процесу прилучення підлітків і юнаків до національно-визвольного руху. Крім добре відомих в історії українських осередків - родин Коцюбинських, Шрагів, автор знайшов добрі слова і для "політичного салону" Масютиних: "Їхній дім у Чернігові ... був завше відкритий для молоді. Софія Іванівна Масютина мала надзвичайні прикмети -
Loading...

 
 

Цікаве