WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Кількісний вимір учасників українського національно-визвольного руху на Чернігівщині на зламі ХІХ – ХХ ст. - Реферат

Кількісний вимір учасників українського національно-визвольного руху на Чернігівщині на зламі ХІХ – ХХ ст. - Реферат

враховувати можливість еволюції у той чи інший бік. У цьому контексті цікаві спостереження В. Масненка стосовно відомих істориків. "Андрій Стороженко, - наголошує він, - від поміркованого українофільства еволюціонував до відвертого великодержавного російського націоналізму й, зрештою, зайняв виражену антиукраїнську позицію. Його брат Микола, натомість, від великодержавних симпатій повернувся до українства" [11, 93]. На нижчому інтелектуальному рівні подібних переходів, відходів, переоцінок було значно більше.
Джерельна база для виявлення персоналій та аналізу їхніх поглядів і діяльності у форматі наведених вище критеріїв достатньо велика. Вже в перші роки радянської влади у Чернігові були оприлюднені деякі документи губернського жандармського управління. Зокрема, у формуляріІ. Шрага за 1911 р. вказано, що він підтримує зв'язки з "особами піднаглядними і сумнівної політичної благонадійності, а саме: Ніколаєвим, Хижняковим, Пухтинськими, Сотниковими, Дроздовим, Коваленком, Могилянськими, Коцюбинськими, Чижовою, Вербицьким, Конопко, Камінером, Сацом, Селюком В'ячеславом, Шкуркіною" [12, 21]. Піддаючи аналізу цю оперативну інформацію, зауважимо, що виокремити прихильників української справи з даного списку непросто. Складається враження, що до нього потрапили й зовсім випадкові люди. А серед відомих чернігівців далеко не всі виявляли елементарний інтерес до українства, тільки прізвища Коцюбинських, Коваленка і Шкуркіної мають відношення до теми дослідження.
Значно більше у цьому розумінні дають документи особового походження. Це, передусім, епістолярій М. Коцюбинського, який нещодавно побачив світ [13], частково оприлюднене листування І. Шрага та деякі інші його документи [14]. Велику роль у встановленні приналежності до руху відіграють щоденники корифеїв української науки, культури, журналістики [14 - 16], особливо треба відзначити у цьому плані спогади [10; 18 - 26]. З-поміж джерел мемуарного характеру чільну роль відіграють: спогади М. Грінченко С. Русової, А. Верзилова. Ці люди мають сталу репутацію справді помітних, а то й видатних постатей національного українського руху; окрім того, вони - безпосередні учасники чернігівських осередків та заходів українського спрямування. Саме у М. Грінченко та А.Верзилова ми знаходимо загальне число учасників "Громади", які, згідно підрахунків мемуаристів і складали кістяк українців, - 22 особи за період з 1893 р. до середини 1902 р. [24, 467]. Подаємо їхні прізвища, включно з авторськими, в алфавітному порядку: 1) Г. Андрієвська-Кейданська, 2) В. Андрієвський, 3) С. Василівський, 4) А. Верзилов, 5) М. Вороний, 6) О. Глібов, 7) Б. Грінченко, 8) М. Грінченко, 9) Глядиківський, 10) М. Жук, 11) Г. Коваленко, 12) І. Коновал, 13) В. Коцюбинська, 14) М. Коцюбинський, 15) А. Ліхнякевич, 16) І. Руденко, 17) О. Русов, 18) С. Русова, 19) В. Самійленко, 20) В. Степаненко, 21) Є. Тимченко, 22) О. Тищинський, 23) М.Улезко, 24) В. Харченко, 25) М. Чернявський, 26) А. Шелухин, 27) Ф.Шкуркина, 28) О. Шликевич, 29) І. Шраг, 30) [Л.] Шрамченко [24].
Чому насправді членів "Громади" виявилося більше, ніж 22, сказати важко. Дехто, можливо, мало ходив на зібрання, дехто недовго попрацював, бо змушений був залишити Чернігів (О. Шликевич виїхав до Петербурга, бо жінка "примусила") [24, 467]. На жаль, фрагментарність інформації не дає змоги встановити дату вступу до товариства тих чи інших осіб. Центром тяжіння для всіх, хто прилучався до українського руху, незмінним на протязі майже чверті століття авторитетом був у місті Ілля Шраг, за яким практично всі визнавали право зватися "одним з найактивніших, послідовніших працівників на полі національного відродження українського народу" [18, 312].
Проте, заслуга мемуаристів полягає в тому, що вони створюють свого роду матрицю для визначення "справжніх" українців. Це резюме до біографії О.Тищинського (1835 - 1896), до речі, єдиної, вміщеної у тексті. Отже, він міг слугувати взірцем українського діяча кінця ХІХ ст., бо " ще з часів студентських став свідомим українцем. Він товаришував з В.Б.Антоновичем, П.П.Чубинським, П.С.Єфименком, Л.І.Глібовим, писав до "Основи", до Глібовського "Черниг[овского] Листка", мав зносини з Галичиною, добував звідти книжки, давав гроші на закордонні видання. І тільки через його старання Глібов за останні роки свого життя, бувши вже сліпим, чимало написав для дітей "Загадок", які Тищинський посилав до Львова" [24, 465]. Якщо керуватися цими критеріями, то треба визнати, що число "свідомих українців" у губернії було значно більшим. Так, у 1913 - 1914 рр. "Черниговская земская газета" помістила некрологи на смерть братів Никодима [27, 9] і Григорія Никодимовичів Вовків-Карачевських [28, 7], які мешкали у с. Британи Борзенського повіту. Вони мали великі заслуги перед краєм, вшановувалися як земські діячі, але про їхні українські симпатії не йшлося. Між тим, вони, безсумнівно були. Г. Вовк-Карачевський у листі до І. Шрага повідомляв, що отримав запрошення від галицького товариства "Сокіл-Батько" "прибути на постанову прапора в пошану Т.Г.Шевченка" і шкодував, що не зможе поїхати через похилий вік [29]. Їхній старший брат Василь - активний член Київської громади, близький до В.Антоновича, О.Кониського [19, 201], а племінник - теж Василь - Вовк-Карачевський (до речі, посол до Другої Державної думи) запам'ятався Ю.Колларду як людина, котра стояла "на чолі руху за українську школу" в цьому повіті Чернігівської губернії [22, 70].
У місті Борзна жив Ілля Петрович Дубянський, від якого залишився автограф статті "Питання у справі видання повного Кобзаря". Він радив до 100-річчя Т.Шевченка видати 2 томи творів поета, куди включити не тільки поезію, але й "Дневник", листування, портрети, малюнки, і, головне, "ціну кожного тому позначить доступну" [30]. Він теж листувався з багатьма відомими особами, вболівав за долю української культури, надсилав В.Гнатюку до Львова вірші В.Забіли [31]. Дещо з його епістолярію збереглося в Інституті рукопису НБУВ. Ширшої інформації не вдалося знайти, але, принаймні, деяким вимогам щодо приналежності до руху він відповідає. У Борзні мешкала родина Ферапонта Саєнка - батька відомого українського митця Олександра Саєнка. Він походив із місцевої
Loading...

 
 

Цікаве