WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Значення ультиматуму РНК у Петрограді Українській Центральній Раді від 18(5) грудня 1917 р. для процесу українського державотворення - Реферат

Значення ультиматуму РНК у Петрограді Українській Центральній Раді від 18(5) грудня 1917 р. для процесу українського державотворення - Реферат

у Києві в 1917 р. [16, 870].
Жовтень 1917 р. засвідчив слабкі політичні позиції Тимчасового уряду Росії та його нездатність протистояти посиленню впливу Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів у військах петроградського гарнізону та в армії. На фоні зростання політичного авторитету рад, зокрема й Української Центральної Ради, падав також авторитет місцевих дум та управ.
Петроградські події жовтня 1917 р. мали значний резонанс у Києві. Перед Центральною Радою поставало питання щодо визначення свого ставлення до подій у Петрограді та до створення нових органів влади в столиці колишньої імперії, котрі поставили завданням конструювати власну владну вертикаль на основі рад робітничих і солдатських депутатів. Третій Військовий з'їзд у Києві, котрий розпочав роботу до жовтневих подій в Петрограді 21 жовтня, а завершив 30 жовтня 1917 р. висловив нейтральну позицію щодо жовтневого перевороту, але заявив про незгоду із прагненням конструювати владу на основі рад робітничих і солдатських депутатів. Аналогічну позицію, спираючись на рішення Військового з'їзду, зайняла й Центральна Рада також і в питанні не допускати направлення збройних підрозділів до Петрограда для придушення дій Петроградської ради та Революційного військового комітету [5, 43]. Але, за даними Реввійськради, з Києва направлялися загони юнкерів до Петрограда [6, 219]. Зважаючи на нейтральне ставлення Реввійськради та РНК у Петрограді до Центральної Ради в Києві до 15 листопада 1917 р., слід гадати, що ці загони у перші пореволюційні дні могли направлятися не за ініціативою Центральної Ради. Тому слід вважати стосунки між Центральною Радою та новою владою у Петрограді до середини листопада 1917 р. нейтральними, тим більше, що самою Реввійськрадою висловлювалося задоволення фактом переходу влади в Києві цілковито до рад [6, 188], а зважаючи на політичну слабкість київської ради робітничих і солдатських депутатів, за владу рад визнавалася також і влада Української Центральної Ради.
У перші пореволюційні тижні на Києві та подіях у ньому зосередили значну увагу також представники Тимчасового уряду Росії, котрий залишався легітимною владою на території колишньої імперії. Ці представники мали сильні політичні позиції завдяки підтримці з боку ряду ключових посадовців у командуванні збройними силами на фронті та командирами численних військових формувань. Для того, щоб позбавити такої вагомої політичної бази представників Тимчасового уряду, РНК Росії розпочинає підготовку до оголошення перемир'я на фронті й мирних переговорів та оголошує про демократизацію армії. Велике політичне значення мав Київ, зважаючи на наявність у цьому місті та у прилеглих регіонах залізничного вузла. Контроль над Києвом давав змогу передислокувати віддані противникам РНК у Петрограді збройні підрозділи з фронту в підпорядкування генералові О. Каледіну, котрий прагнув взяти під контроль Донбас - стратегічно важливий для РНК Радянської Росії регіон, зважаючи на потребу постачання вугілля у Петроград для початку опалювального сезону та роботи промисловості у контрольованих регіонах. Така увага до Києва послаблювала політичні позиції Центральної Ради. Тому в резолюції Третього Військового з'їзду в Києві Українська Центральна Рада підтримувала позицію, котра містила вимогу вжити заходів щодо припинення участі Росії у війні до усунення від влади 7 листопада (25 жовтня) 1917 Тимчасового уряду [16, 873].
Київ та його залізничний вузол пропускали з фронту велику кількість збройних формувань до генерала О. Каледіна, чому сприяло прагнення Центральної Ради, спираючись на рішення Військового з'їзду, вивести з території Києва та його околиць козачі війська [16, 873]. Наприкінці жовтня 1917 р. Києві відбувся Козачий з'їзд, і результати його роботи могли бути небезпечними для політичної ситуації в Україні та Росії в цілому. Пропуск військ до генерала О. Каледіна Українською Центральною Радою був одним із пунктів, через який виникало протистояння між РНКу Петрограді та Центральною Радою в Києві [10, 138]. Але слід об'єктивно оцінити становище Центральної Ради, коли противники жовтневого перевороту, маючи вплив на значні військові формування в околицях Києва та в українських губерніях, могли дестабілізувати ситуацію протидією державницьким прагненням Центральної Ради. З іншого боку, Центральну Раду не могла не хвилювати позиція РНК у Петрограді, адже опосередкованою підтримкою "контрреволюції" порушувався нейтралітет між Центральною Радою та РНК Радянської Росії.
Наступним протиріччям між Центральною Радою та РНК у Петрограді стало проголошення Третього універсалу, в якому йшлося про утворення УНР, а особливо про процедуру становлення української державності. Центральна Рада прагла спиратися на легітимні, з позиції законодавства колишньої Російської імперії, органи влади та управління - місцеві думи, так зване "міське самоврядування" [18, 256]. Місцеві думи направляли до Генерального Секретаріату листи, в яких висловлювали від імені своїх виборців бажання населення адміністративної одиниці, котру вони репрезентували, ввійти до складу УНР [15]. Цей процес відбувався на фоні розпуску, за ініціативою Реввійськради у Петрограді, Державної Думи Росії та Петроградської міської думи. Тому така процедура становлення УНР послаблювала легітимність нової влади у Петрограді й не могла не викликати з її боку протидії щодо дій Центральної Ради. Місцеві ж думи вбачали у становленні УНР можливість зберегти свої політичні позиції у повному політичному безладді колишньої Російської імперії [9, 44 - 45].
Досліджуючи заяви від місцевих дум до Центральної Ради із висловленням бажання увійти до складу УНР, не можна не помітити прагнення змінити адміністративно-територіальний устрій та законодавство щодо врегулювання статусу національних меншин колишньої імперії. Тобто, спираючись на законодавчу базу колишньої імперії, органи влади, легітимні у рамках цієї законодавчої бази, прагнули її змінювати шляхом, який не відповідав законодавству Російської імперії. Адже зміни адміністративно-територіального устрою імперії були прерогативою центральних органів влади. За підтримкою у цій справі місцеві органи влади колишньої імперії зверталися до Центральної Ради у Києві [3].
За таких умов, РНК у Петрограді мала вагомі підстави вважати Центральну Раду правонаступником Тимчасового уряду та колишнього уряду Російської імперії, поваленого в результаті революції у лютому 1917р. Також Центральна Рада створювала прецедент легітимізації місцевих органів влади, котрі діяли в листопаді 1917 р.. Радянські органи у Петрограді постали перед загрозою обмеження їхніх владних повноважень у зв'язку із прагненням петроградської міської думки відновити свою діяльність [7, 276]. Тому в Ультиматумі РНК Радянської Росії Українській Центральній Раді від 18 (5) грудня 1917 р. одну із найвагоміших позицій мало звинувачення Центральної Ради у протидії встановленню радянської влади на Україні [10, 138].
Військові з'їзди у
Loading...

 
 

Цікаве