WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Значення ультиматуму РНК у Петрограді Українській Центральній Раді від 18(5) грудня 1917 р. для процесу українського державотворення - Реферат

Значення ультиматуму РНК у Петрограді Українській Центральній Раді від 18(5) грудня 1917 р. для процесу українського державотворення - Реферат


Реферат на тему:
Значення ультиматуму РНК у Петрограді Українській Центральній Раді від 18(5) грудня 1917 р. для процесу українського державотворення
Становлення української державності у 1917 р. було надзвичайно складним та суперечливим процесом, який потребує глибокого осмислення. Слід оцінити події, пов'язані з українським державотворенням, жовтня - грудня 1917р. в контексті революційних подій у Петрограді, що мали велике політичне значення для всіх територій колишньої Російської імперії, зокрема у правовому аспекті та з точки зору практичного здійснення владних повноважень всіма органами та структурами, котрі оголошували себе владою та мали певні владні повноваження. Окремої оцінки потребує правове становище Тимчасового уряду Росії напередодні революції у Петрограді 7 листопада (25 жовтня) 1917 р. та Ради Народних комісарів, яка отримала владні виконавчі повноваження згідно рішення Другого Всеросійського з'їзду Рад. Особливе значення для становлення української державності, а в цьому процесі жовтень - грудень 1917 р. були місяцями переломними та вирішальними, мали статус та повноваження Державної Думи Росії, місцевих дум, відповідно - динаміка зміни статусу Української Центральної Ради та в цьому контексті ситуація в Києві у ці місяці та в деяких найбільших губернських містах на території, проголошеної Третім Універсалом Центральної Ради УНР.
Оцінку Ультиматуму РНР Українській Центральній Раді та його політичним наслідкам давали ряд українських дослідників, зокрема В.Солдатенко [79] та В. Матвієнко [11]. Висновки, переважно, сходяться на тому, що цей документ та політичні наслідки його появи свідчили про принципово вороже ставлення більшовицької влади до УНР та її представницького органу - Центральної Ради.
З кінця лютого 1917 р. найбільш легітимними органами, котрі мали владні повноваження на території колишньої Російської імперії, були Державна Дума Росії та місцеві думи. Вагомі владні повноваження мала у прифронтових регіонах також військова адміністрація, а до таких регіонів відносилися й українські губернії. Про вагу позиції військової адміністрації та військового командування, яка мала надзвичайне значення у політичних процесах в Росії 1917 р., свідчать події кінця серпня 1917 р., пов'язані з корніловським путчем. Тимчасовий уряд Росії отримав свої владні повноваження від легітимного, з точки зору законодавства колишньої імперії, органу - Державної Думи Росії [12, 36 - 40]. Але сам факт усунення від влади імператора та постановка питання про проведення Всеросійських Установчих зборів, на яких мав визначитися політичний устрій майбутньої Росії, послаблювали легітимність усіх органів влади та управління в колишній Російській імперії, а, відповідно, й Тимчасового уряду. Адже кодифікація російського законодавства відбувалася за ініціативи усуненого імператора, тож, всі владні органи діяли згідно нелегітимного законодавства, лише зважаючи на потребу підтримувати порядок та законність на території колишньої імперії до виборів у Всеросійські Установчі збори та становлення нового правового поля в Росії. Тому й легітимність органів влади й управління на території колишньої імперії визначалася виключно ефективністю їх роботи та ступенем довіри громадян і громадських об'єднань. Вагоме значення, зважаючи на перебування Росії у стані війни, мала також оцінка роботи органів влади й з боку військового командування.
Ситуація навколо легітимності органів влади та управління в Росії спонукала до посилення громадянської активності та прагнення громадських об'єднань більш ефективно впливати на політичні процеси та контролювати їх як на територіях колишньої імперії в цілому, так і на місцях. Особливе значення мав процес національного піднесення "окраїн імперії", зокрема українських губерній. Утворення Української Центральної Ради стало вагомим фактором контролю та впливу на діяльність органів влади та управління колишньої імперії на національній основі. Але слід зважати на той факт, що місцеві органи влади, зокрема міська дума у Києві та її виконавчий орган - міська управа, мали на своєму балансі значні фінансові ресурси, котрі повинні були забезпечувати життєдіяльність міста, а також вагомі повноваження щодо господарського життя.
Центральна Рада, будучи лише об'єднанням громадян за національною ознакою, згідно законодавства колишньої Російської імперії таких повноважень не могла мати та навіть претендувати на них. Тому Центральною Радою було обрано такий шлях зміцнення власної політичної позиції як стимулювання до утворення на місцях виконавчих об'єднань за національною ознакою та здійснення ними впливу на місцеві органи влади. Сама ж Центральна Рада прагнула здобути легітимність у якості виконавчого органу національного самоврядування завдяки визнанню її такою з боку Тимчасового уряду Росії. Адже місцева київська влада відмовлялася визнати такою Центральну Раду й, відповідно, надати їй необхідні для роботи приміщення та матеріальні ресурси [2]. Лише визнання Центральної Ради та її повноважень у рамках Другого універсалу дало змогу отримати відповідний правовий статус [4, 512 - 513].
Таким чином, слід убачати на території майбутньої УНР паралельне існування декількох владних вертикальних структур, таких як національні самоврядні органи українського спрямування на чолі із Центральною Радою в Києві, котрі успішно взяли на себе вагому функцію контролю за національним життям у прифронтових губерніях, про що свідчить позиція Польського Виконавчого Комітету [14]. Потужною вертикально інтегрованою виконавчою структурою були місцеві управи представницьких органів, створених у правовому полі колишньої Російської імперії - місцевих дум, маючи на балансі значні матеріальні ресурси, завдяки чому підкріплювалися їхні повноваження. Великий вплив здійснював Тимчасовий уряд, на позицію котрого зважали як Центральна Рада так і місцеві думи, прагнучи зміцнити свою легітимність та посилити політичні позиції. Деякий вплив на політичне життя мали виконавчі органи таких господарських структур, як система залізниць, тобто - Всеросійський Виконавчий комітет залізничників (Вікжель). Про це свідчить політичне значення його позиції у вирішенні питання переселення українців із Пензенської губернії в українські губернії [73]. Своїм сприянням переселенню українців Вікжель дав додаткові підстави Центральній Раді та її виконавчому органу Генеральному Секретаріату розпоряджатися матеріальними ресурсами на балансі у місцевих управ для розміщення переселених українців [1]. Позиція ж військового командування та військової адміністрації на території майбутньої УНР була послаблена, перш за все, тому, що політична увага Ставки, котра знаходилася в Могильові, була прикутою до Петрограда й Тимчасового уряду Росії. В українських військових підрозділах на фронті, котрий проходив по території України, значний вплив мали також українізовані солдатські ради, які підтримували Центральну Раду, про що свідчила позиція трьох військових з'їздів
Loading...

 
 

Цікаве