WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Зародження політичного освітнього руху на лівобережній Україні в 1900 – 1902 рр. - Реферат

Зародження політичного освітнього руху на лівобережній Україні в 1900 – 1902 рр. - Реферат


Реферат на тему:
Зародження політичного освітнього руху на лівобережній Україні в 1900 - 1902 рр.
Прогресивна громадськість Лівобережної України вела боротьбу за введення у народні школи української мови навчання, українознавчих дисциплін, забезпечення їх українськими підручниками і книгами для читання, за українознавчу підготовку вчителів на початку ХХ ст. Але ця тема належним чином не висвітлена у вітчизняній літературі, проте окремі аспекти відображені у чималій кількості праць. Особливо це стосується спогадів учасників українського руху початку ХХ ст. С. Русової, М. Галагана, О. Лотоцького, Ю. Колларда, Є. Чикаленка, М. Чеботаріва, а також робіт науковців сучасної України Г.М. Надтоки, В.Й. Борисенка, Г.А. Непорожньої, В. Головченка, С. Телешуна, Л.П. Вовк, В.Ф. Колесника, О.О. Рафальського, О.П. Тимошенко, А.І. Павка, С.С. Рум'янцевої, В.А. Савченка та інших.
Народна освіта на Лівобережній Україні (Полтавська і Чернігівська губернії) наприкінці ХІХ ст. перебувала у жалюгідному стані. Незважаючи на значне збільшення кількості народних шкіл порівняно з серединою ХІХ ст., їх украй було недостатньо. На 1893/94 навчальний рік у Полтавській, Чернігівській та Харківській губерніях працювало 3 424 однокласні та двокласні (міністерські) школи основних типів. З них земські становили приблизно 46, 9%, школи грамоти - 25,8%, церковнопарафіяльні - 18%, міські однокласні - 6,2%, міністерські двокласні - 1,9% [1, 38]. Відповідно, рівень грамотності серед дорослого населення на 1897 р. становив у Чернігівській губернії 18,4% і в Полтавській губернії - 16,9%. За цими показниками губернії Лівобережної України значно поступалася Таврійській, Херсонській та Катеринославській [11, 42 - 48].
Однією з головних причин низької грамотності жителів Лівобережжя була русифікаторська політика уряду Російської імперії. Заборона вчити дітей у школах рідною українською мовою стала головною перешкодою в освіті українців. Через незрозумілу російську мову вони не могли як слід опанувати елементарні знання, а отримані - швидко забували. Російськомовна школа відривала дітей від свого національного середовища, закладала основи денаціоналізації, русифікації, становила все більшу загрозу існуванню самої української нації. "Царизм не тільки духовно нищив українську націю, - вважає чимало сучасних вчених, - але й жорстоко переслідував будь-які прояви українського руху взагалі" [10, 77].
Небезпеку російськомовної школи для майбутнього українського народу добре розуміла демократична громадськість України. Однак, тільки культурницька діяльність, постійно наштовхуючись на протидії уряду, інтелігенції протягом 2-ї половини ХІХ ст. не могла зарадити цій національній небезпеці. Тільки з початком дії українських політичних партій починається новий період у виборені Україною тієї школи, яка б відповідала її національним інтересам.
Початок цього процесу пов'язаний з виникненням у 1900 р. Революційної Української Партії, біля джерел якої стояли Д. Антонович, Б. Камінський, Л.Мацієвич і М. Русов [5, 26]. Характерно, що ініціаторами її створення стали представники студентської і семінарської молоді Полтави та Харкова, міст, що були найважливішими осередками національного відродження на Лівобережній Україні. На початковому етапі РУП поєднувала в собі різні політичні течії - соціал-демократичну, культурницько-аполітичну, федеративну, народницьку і власне політико-державницьку, які на той час були досить нечіткі. Головним було те, що РУП ставила революційно-національні завдання, які підтримувала прогресивна українська інтелігенція.
У першому партійному документі "Самостійна Україна", підготовленому М. Міхновським у 1900 р., культурно-освітні проблеми України нерозривно пов'язувалися з проблемами державно-політичними. Основою висновків М. Міхновського про пригноблене становище української культури, мови, освіти був глибокий аналіз історії України з часів Переяславської ради 1654 р. Відповідаючи на поставлені питання про те, "на ґрунті якого права з наших дітей по школах готують заклятих ворогів і ненависників нашому народові, через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів", основоположник українського самостійництва взагалі відкидав право Росії управляти Україною, видавати для неї закони. М. Міхновський доводив, що Україна часів Б.Хмельницького мала власну державу, і, добровільно прилучаючись до Московії, за умовами Переяславського договору зберігала і надалі, свої права, які ніхто не мав права ліквідувати в односторонньому порядку "без виразно висловленої волі другого" [6, 316].
За переконаннями М. Міхновського, якщо у держави відібрані державні права, то вона перестала бути державою, а її громадяни позбулися всіх елементарних політичних прав, навіть права на власну мову. Тому просвіта народу занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. Відкидаючи звинувачення української нації у безкультурності, безсиллі й інертності, М. Міхновський наголошує на тому, що це неправда, що її культура фактично завмерла на тому рівні, на якому вона була в 1654 р., і винна в цьому Московщина: "Усі ті релігійно-культурні рухи, що були наслідком високої освіченості й хвилювали наше суспільство у ХVІІ віці..., були задавлені силоміць, були знівечені навіть елементарні політичні права, як право особистої свободи (панщина), і нація кинена у безодню темряви. Тоді була вбита стародавня культурність української нації, культурність така інтензівна, що кількома своїми проміннями вона могла покликати до життя і могутності націю наших нинішніх господарів" [6, 319]. М.Міхновський вбачав необхідність поставити на перший план політичне визволення української нації. При цьому він наголошував, що український народ не зможе розвиватися, не маючи права повністю розпоряджатися собою, і поки влада використовуватиме темряву громадян як спосіб тримати українську націю у неволі [6, 319].
Такого підняття освітньої проблеми з усією її гостротою та у поєднанні з визвольною боротьбою української нації Україна ще не знала. Постановкою культурно-освітніх проблем як головної причини вирішення долі української нації М. Міхновський різко відрізнявся від українофілів, діяльність яких давала тільки частковий результат і не могла вирішити політичні проблеми України. Висунуте ним гасло "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі" одночасно означало й перетворення України на освічену, висококультурну національну державу.
У програмному документі "Самостійна Україна" М. Міхновський визначив й ту суспільну силу, яка, на його думку, мала здобути Україні державну самостійність. Визначний теоретик українського націоналізму вбачав, що здобути її має національна інтелігенція нового покоління. Розглядаючи історичний шлях її розвитку, М.Міхновський стверджував, що вона часто грала "ганебну й сороміцьку ролю", зраджувала, інтригувала, ніколи не служила своєму народові. Для прикладу він наводив імена зденаціоналізованої частини української еліти часів РечіПосполитої й Російської імперії аж до Т.Шевченка включно. Саме Т. Шевченка М. Міхновський вважав провісником сучасного йому політичного українства, протиставляв йому українофільство з його аполітичними методами діяльності й нездатністю вирішити національну проблему України. Тільки інтелігенція третьої формації, спадкоємиці ідей Т. Шевченка, І. Мазепи, П. Полуботка, наголошував М. Міхновський, "стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної" [6, 321]. Вбачаючи в інтелігенції єдину свідому силу українського народу, М. Міхновський вважав, що тільки вона через партію здатна домогтися "найближчої мети" - повернення Україні тих прав, які вона мала за Переяславською угодою 1654 р.
Основні положення "Самостійної України" не могли викликати одностайного сприйняття усіма членами новоствореної РУП. Одних відлякував максималізм лозунгу "Україна - для українців", інших - ігнорування соціально-демократичних чинників під час вирішення політичної проблеми, невизнання вирішальної ролі робітничого класу в історії. Тому становлення молодої партії відбувалося в умовах обговорення програмного документу, гострих політичних дискусій з приводу основних його положень.
Найбільший осередок РУП у 1900-1902 рр. утворився і діяв у Полтаві. До його складу входило
Loading...

 
 

Цікаве