WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Законотворчі питання щодо мови в засобах масової інформації незалежної України на прикладі телебачення - Реферат

Законотворчі питання щодо мови в засобах масової інформації незалежної України на прикладі телебачення - Реферат

досліджень іконфліктології вважає, що "російська мова має бути повністю усунена з теле- та радіопростору України" [11].
Таким чином, рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення набуло великого резонансу, оскільки проти нього виступили навіть російські політики, які, насамперед, висунули звинувачення з приводу притиснення мовно-культурних запитів національних меншин, які проживають на території України: "Розвиток державної мови в Україні, у тому числі на телебаченні і радіо, є природним. Однак, необхідно пам'ятати, що цей процес не повинен призводити до обмеження прав громадян країни, у якій проживає 8 мільйонів росіян і близько третини населення вважають рідною російську мову" [12].
Потрібно зазначити, що мовне питання в Україні завжди було досить делікатним для України, оскільки, з одного боку, існувало прагнення до широкого використання української мови, а з іншого - завжди слід було враховувати права російськомовного населення на збереження свого мовного середовища, яке закріплено у законодавстві. До того ж зрозумілість обох мов для всіх чи для переважної більшості українських громадян тлумачилася як загальна прийнятність цих мов, тому наполягати на якійсь одній із них, як припускалося, немає потреби, а отже, й права. Ця байдужість до медіуму насправді становила - незалежно від того, була вона щирою чи вдаваною - потужний ідеологічний меседж. Ідеологія двомовності, що суперечить і переконанням великої частини громадян, і задекларованим у Конституції засадам державної політики, стала - передусім завдяки тому, що не артикулювалася, - своєрідним здоровим глуздом, який українські медійники поділяли, підтримували своїми практиками й, варто наголосити, накидали, робили безальтернативним. Відтак питання про вибір мови поставало хіба що з огляду на вимоги ліцензії, про які зрідка нагадувала Нацрада або недобиті націоналісти. Не дивно, що українські телеканали не виробили, чи принаймні не оголосили, чітких засад мовної політики, не запровадили диференціації на рівні каналів, жанрів чи часу мовлення, що могло б якось ураховувати інтереси різних груп глядачів/громадян. Довільне змішування мов у телеефірі стало єдиною нормальною практикою, яка відбивала той спільний для всіх українців здоровий глузд прийнятності двох мов і неважливості вибору поміж ними, що його - великою мірою під впливом цієї практики - дедалі рідше проблематизували навіть "націонал-демократи".
Прикметне, що навіть після того, як ставлення до мови знову стало, хай тимчасово і під впливом маніпулятивної пропаганди, одним із головних чинників поділу суспільства, ідеологи та імовірні практики нового телебачення вважають за можливе оминати питання про те, якою мовою/мовами телебачення сприятиме демократичному перетворенню країни, творенню європейської нації та задоволенню інтересів громадян. Тобто навіть тепер припускається, що громадянам усе одно, якою мовою - принаймні, якою з двох уживаних у цій країні мов, їх інформуватимуть, освічуватимуть і гуртуватимуть. Це припущення тим неадекватніше, що після перемоги "Помаранчевої революції" чимало людей очікують (хай і не в першу чергу) розв'язання мовної проблеми, але різні люди бачать це розв'язання по-різному. З одного боку, було обіцяно дати громадянам змогу й далі говорити тією мовою, якою їм зручно, а з іншого - поворот до Європи означає рішучіше впровадження української мови, яке зробило б Україну подібною до європейських національних держав [13].
А поки загальнонаціональні канали не просто працюють на російський ринок, а у прагненні зекономити на дублюванні, щиро зневажають україномовного глядача (який, зауважимо, все-таки не настільки нечисленний). Показово, що, наприклад, не тільки НТН, а й "Інтер" часто ігнорують навіть субтитри. Скарги на неперекладність - не більш, як дешеве відмагання.
Отже, українська мова, на жаль, не стала ще справжнім господарем в Україні. Дехто й досі вважає, що мовної проблеми в Україні не існує, і продовжує практику минулого десятиліття, від спадщини якого ми ніяк не відмовимось. Але й тоді (власне, й дотепер) можна було хоч трохи мовити (у новинах, фільмах, ток-шоу, рекламі) українською мовою, а трохи - чи не зовсім трохи - російською, спочатку привчати глядача до української мови американських серіалів, а потім наповнити прайм-тайм російською мовою російських "1+1", почасти перевести новини з російської на українську ("Інтер") або в україномовні новини запросити російського ведучого, який (ясна річ, не в Америку приїхав!) почав вести їх російською мовою (ІСТV). І все це без декларування засад, на яких ці практики, їхня тяглість чи зміна ґрунтується, в ім'я чого вони здійснюються, чиїм інтересам відповідають. Припускалося, що в ім'я стабільності, яка у дискурсі Кучмівського режиму, що його активно транслювали й розвивали провладні медіа, стояла, безперечно, вище від прав. Власне, про мовні права в цьому дискурсі - і політичному, й медійному - взагалі не йшлося.
І поки мовна політика, під якою розуміємо комплекс поглядів і принципів утілення творчим колективом телеканалу мовних норм сучасної української мови, може бути чітко окресленою керівним редакторським складом і обов'язковою до втілення, а може бути "демократично розмитою", коли варіативність допускається, а помилки не караються (інакше б вони не повторювалися), говорити про докорінне перевтілення українського телебачення в бік українізації, задля популяризації української мови у суспільстві, найближчим часом нам не доведеться.
Література:
1. Пономарів О. У незалежній Україні мовна ситуація в ЗМІ гірша, ніж вона була за радянських часів // Телекритика. - 2002. - 4 липня. - С. 1 - 78.
2. Приступенко Т.О. Деякі аспекти мовної політики держави щодо функціонування інформаційного простору України // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць. - Ужгород, 2001. - С. 199 - 205.
3. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України. - К., 1996. - 36 с.
4. Мельник Т. Про мову // Телерадіокурўєр. - 2002. - №4(35). - С. 1 - 122.
5. Там само.
6. Лист Державного комітету телебачення і радіомовлення України до Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення // Листування... - 2004. - Т.1.
7. Іванов В.Ф. Законодавство і журналістика: становлення правової бази в Україні і світовий досвід. - К.: Школяр, 1997.
8. Рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо мови загальнонаціональних каналів // Вісник національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення. - 2004. - 14 квітня. - №2 - С. 1 - 23.
9. Мовні фільтри телеефіру // Телерадіокурўєр. - 2004. - №4 (40). - С. 1 - 122.
10. Чи заговорить Нагієв українською // Політика і культура. - 2004. - №15 (244) - С. 1-56.
11. Там само.
12. Статистика знає все... // Урядовий кур'єр. - 2002. - 14 вересня. - №169 (2340). - С.5.
13. Володимир Кулик. Якою мовою громадське телебачення задовольнятиме потреби громадян. //Телекритика. - 2005. - №8-9. - С. 1 - 78.
Loading...

 
 

Цікаве