WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Законотворчі питання щодо мови в засобах масової інформації незалежної України на прикладі телебачення - Реферат

Законотворчі питання щодо мови в засобах масової інформації незалежної України на прикладі телебачення - Реферат


Реферат на тему:
Законотворчі питання щодо мови в засобах масової інформації незалежної України на прикладі телебачення
Однією з найскладніших проблем в Україні залишається законодавче врегулювання щодо мови у засобах масової інформації. Зважаючи на зовсім юний вік українського незалежного телебачення треба відмітити, що йому вдалося багато чого зробити задля покращення своєї творчої та технічної бази, але, на жаль, хоча це схоже на парадокс, "мовна ситуація в ЗМІ значно погіршилась, ніж вона була за радянських часів" [7].
Досліджуючи матеріали становлення та розвитку засобів масової інформації незалежної України, можна дійти висновку, що український телеефір сповнений програмами, які транслюються іноземною мовою, точніше - ми спостерігаємо на українському телебаченні домінування російської мови: "засилля російських "Грамофонів", "Голубих вогників" на українських приватних каналах" [2]. Цікавим є і той факт, що державна телекомпанія України, яка має бути взірцем щодо відродження українських засад на телебаченні, теж вдалася до практики запрошувати ведучих із ближнього зарубіжжя, а саме з Росії, тим самим принижуючи українських журналістів щодо їх професійної відповідності.
Потрібно зазначити, що все це відбувається попри те, що згідно до Конституції України державною мовою в Україні є одна мова - українська, а стаття 10 цієї Конституції вимагає "всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України" [3]. А Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 року), передбачає, що телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.
В одному із своїх матеріалів відомий політолог і літературознавець Микола Рябчук, зазначає, що "амбівалентною є ситуація на телебаченні, де формально діє закон, який зобов'язує всі компанії передавати не менше половини програм українською мовою, проте реально цей припис виконує частково лише державна компанія УТ-1 та "1+1" [4].
Крім Конституції України та закону України "Про телебачення і радіомовлення", питання мови в українському суспільстві регулюється Законом України "Про мову" (від 29 жовтня 1989), Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або меншин", рішенням Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування, у навчальному процесі в учбових закладах.
Український уряд розуміє всю важливість питання мовної політики у сфері телерадіоінформаційного простору. Адже загальновідомо, що мова є не лише способом комунікації між людьми, а й надзвичайно важливим інструментом культури, оскільки за станом мови можна визначити стан культури. Так в одному із своїх інтерв'ю Лариса Масенко, кандидат філологічних наук зазначає: "Головним завданням нашої мовно-культурної політики має стати якнайширша популяризація через засоби масової інформації української культури і державне сприяння розвиткові усіх її форм. Зокрема, демонстрація телевізійної продукції інших країн має здійснюватись в україномовних перекладах" [5]. Автор, вважає, що належна увага має надаватися вдосконаленню культури мовлення і мови, особливо в передачах для молоді та програмах для людей тих національностей і етнічних груп, які проживають в Україні. Для них треба виділяти відповідну частку інформаційного простору на загальнодержавних, регіональних та місцевих каналах.
Прикладом дбайливого ставлення Уряду України до української мови як до державної та розширення сфери її застосування, стало прийняте 8 вересня 1997 р. положення "Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови". Але становище щодо мови теле- і радіопрограм і після прийняття цього положення залишилося незадовільним. Так, Держкомітет телебачення і радіомовлення України в 2003 р. зауважив, що "останнім часом, незважаючи на законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, відбувається процес звуження сфери її застосування, що спричиняє соціальну напругу в суспільстві та суперечить інтересам національної безпеки України. Хоча Закон України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає, що телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. Таким чином звужується сфера функціонування української мови, применшується її роль як важливого чинника консолідації суспільства" [6]. На той час це була дуже гостра критика роботи Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, оскільки "вирішення важливих завдань з реалізації державної мовної політики, які полягають у здійсненні заходів щодо захисту української мови, сприяння українізації суспільного життя, гарантування вільного розвитку мов національних меншин покладені на Державний комітет телебачення і радіомовлення України, а контролюючим органом щодо виконання цих завдань є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення" [7].
Результатом такої заяви стало рішення Нацради, яке передбачало стовідсоткове мовлення державною мовою (вже з 19 квітня 2004 р. ліцензування нових телерадіоорганізацій мало відбуватися з урахуванням цієї вимоги, тобто в ліцензіях у графі "мова мовлення" мало бути вказано - тільки українська) та створення 15 травня 2004 р. у Національній раді постійно діючої робочої групи з питань застосування нормативного використання державної мови у сфері діяльності аудіовізуальних засобів масової інформації, задля законодавче закріплення за українською мовою статусу державної [8]. Діюча робоча група мала на меті не тільки контролювати процес щодо українізації політики мовлення на телеканалах, а і вказати телерадіоорганізаціям, які користуються загальнонаціональними каналами мовлення, або ведуть міжрегіональне ефірне мовлення на нагальну необхідність забезпечити належні обсяги ефірного мовлення українською мовою та невідкладно привести свою інформаційну діяльність у відповідність із вимогами чинного законодавства щодо мови програм і передач.
Потрібно сказати, що таке рішення Нацради викликало незадоволення у багатьох телевізійників. Адже сама Нацрада видавала ліцензії з визначенням у них різних сегментів мовлення (кому - 50% української, кому - 75%), попри стовідсоткову норму вищезазначеного закону. Тож у такі стислі терміни виконати його було проблематично, а частіше - просто не можливо. Адже це спонукало до значних змін у редакційній та кадровій політиці, а також і до фінансових витрат [9]. Тому на шпальтах періодичних видань висловлювалися різні думки щодо цього. Так В.Лясовський - продюсер "5 каналу" стверджував: "Загальнонаціональні канали мають вести мовлення державною мовою і в цьому, безумовно, є сенс. Але є й інший бік медалі. Канал, який заробляє гроші, повинен, в першу чергу, працювати на рейтинг. Якщо при російському мовленні канал здобуде більшу аудиторію, то він не може зневажати цим фактором. Тому тут потрібен компроміс" [10]. М.Білецький, експерт Київського центру політичних
Loading...

 
 

Цікаве