WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → З історії кенгірського повстання - Реферат

З історії кенгірського повстання - Реферат

години 25 хвилин до 4 годин ранку комісія МВС порадіо звернулася до повсталих політв'язнів із вимогою здатися, з повідомленням про введення військ. Після цього в зону було введено 1 600 осіб, солдат із 98 собаками, 3 пожежні машини, 5 танків Т-34. Це був єдиний випадок використання танків для придушення повстання у таборах.
Почалася кривава розправа. В'язні організували самооборону, забарикадувавшись у шести бараках. У страшній кривавій борні у хід пішли танки, їм допомагали літаки стріляючи згори. Солдати-піхотинці кидали у в'язнів газові шашки і стріляли. М.Сорока разом із санітарами рятував поранених. Очевидець тих подій д-р Варконі згадує: "Побачивши танки, в'язні жіночого табору, щоб рятувати своїх друзів вийшли назустріч ворогу. Майже всі вони були святково вдягнуті у вишиті сорочки. Близько двох сотень (у багатьох джерелах подають їх у кількості п'ятисот) цих українських жінок і дівчат взялися за руки і лавами рушили проти танків. Але танки не зупинилися. Вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно емведисти кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного..."
Багато з учасників Кенгірського повстання розповідають різні епізоди, які вкарбувалися в їхню пам'ять під час придушення повстання. Литовський націоналіст Альфонсас Урбанас на все своє життя запам'ятав, як його відштовхнула від танка ціною свого життя дівчина-українка. Повстанці Кенгіру виявили свій героїзм не лише у сміливості повстати проти цілої карально-репресивної системи СРСР, а й в останньому своєму опорі при придушенні повстання. Вони вирішили зустріти свою смерть у бою під час повстання, а не загинути від щоденної рабської праці, знущань і катувань. "Ми відчули себе не "номерами", а людьми", - зауважив у своїх спогадах В.Батоян.
Документи слідства значно занижують кількість знищених повстанців, оскільки перед комісією МВС було поставлене завдання придушити Кенгірське постання із найменшими втратами. В одних документах вказано, що із повсталих в'язнів загинуло лише 35 чоловік., в інших - 37 в'язнів загинуло, 61 доставлено у шпиталь, з яких 9 померло, 543 отримали тілесні пошкодження, із солдат лише 40 отримали тілесні пошкодження і контузію. Водночас у документах сказано, що "у масовій непокорі 3 табірного відділення "Степлагу" брало участь 5392 ув'язнених, з них 43% жінок. Основну масу в'язнів в табірному відділенні складали (72%) засуджені за зраду Батьківщини та інші тяжкі злочини (оунівці, прибалтійські націоналісти). На таку кількість посталих вказана кількість загиблих у придушенні повстання виглядає достатньо сумнівною, тож єдиним достовірним джерелом кількості загиблих можуть вважатися спогади учасників, які залишилися живими. Співставивши їхні свідчення виходить, що у середньому убитих і покалічених повстанців було понад 700 осіб. Цю цифру загиблих називає у своїх спогадах і політв'язень Ярослав Цилинський.
У ході операції придушення Кенгірського повстання, за даними слідства, на території житлової зони табірного відділення, у бараках, а також в ув'язнених вилучено: 1577 металевих прутів і пік, 291 ніж зразка "фінки", 68 саморобних шабель, 36 саморобних гранат, 4 пістолети, 26 сокир, 40 саморобних вил і списів, 400 пляшок із негашеним вапном і 300 пляшок із піском, понад 20 кілограмів товченого скла, 2113 штук інших видів гостро ріжучих і металевих предметів.
Щоб скомпрометувати повстанців, адміністрація концтабору пустила чутку серед населення Казахстану, яке дізналося про Кенгірське повстання, ніби війська стріляли холостими патронами, а в'язні самі вбивали один одного. Копати могили цього разу не поставили, як раніше, в'язнів (щоб уникнути зайвого розголошення); це зробили військові. Біля 300 чоловік закопали в зоні, решту - десь у степу.
Спогади очевидців природно відрізняються одне від одного, оскільки кожен з них міг бачити іншу картину й інакше сприймати хід подій. "Нас по чотири вишикували у колону і в супроводі конвоїрів із собаками повели у степ, - згадує Ганна Борецька. - Там напоготові стояли "чорні ворони". До кожної групи підходили військові з формулярами особових справ, зачитували прізвища в'язнів. Каторжників і тих, у кого термін покарання був 25 років, повантажили у "чорні ворони" і повезли у невідомому напрямі. Нас, десятилітників, повернули у зону. У зону подали вантажні автомобілі. Нас заставили вантажили тіла людей, розчавлених танками. То було страшне, нелюдське видовище. Карателі заставляли нас класти трупи один на один штабелем, наче дрова. З кузовів автомашин текла кров. Від болю і мук надривалися наші серця. Здавалося, що весь світ став пеклом для людей".
Загиблих повстанців Кенгіру поховали у степу - так вважає інший учасник повстання Ілько Тафійчук: "Уся земля була залита кров'ю. На тій території, де щойно був табір, трупів лежало стільки, що не можна було йти, не ступаючи на криваве місиво. Отак солдати виводили під дулом автомата тих небагатьох, хто залишився у живих. Коли пилюка сіла, в зону в'їхали самоскиди і солдати почали вантажити на них розстріляних та рештки розчавлених гусеницями. Вивозили ховати в степ, де екскаваторами для цього викопали траншеї. Я бачив, як вантажили на самоскиди не лише мертвих, але й поранених, покалічених. Їх, ще живих, закопували бульдозерами разом із мертвими".
Табірною владою було заарештовано 436 активних учасників повстання, з них 36 (у тому числі і члени Комісії) проходили по справі Кенгірського повстання, інші потрапили до тюрми. Тисяча ув'язнених (500 жінок і 500 чоловіків), які підтримували повсталих, були відправлені у "Дальстрой" і в Озерний табір.
У липні-серпні 1954 р. тривало розслідування причин Кенгірського повстання. 29-31 серпня начальник слідчого відділення режимно-оперативного відділу "Степлагу" МВС СРСР старший лейтенант Дерюгін склав обвинувальний висновок активістам повстання, які залишилися живими після його придушення. 31 серпня затвердив обвинувальний висновок начальник режимно-оперативного відділу "Степлагу" МВС СРСР капітан Васильєв. Попереднє розслідування завершилося 29 серпня 1954 р. Карна справа №84 мала назву "Справа про звинувачення Слученкова, Келлера та інших", вона складалася із чотирьох томів, останній том містив речові докази (10 пакетів-підшивок).
У слідчій справі №84 обвинуваченими були: Енгельс Слученков, "Герша Келлер", Віктор Рябов, Юрій Кнопмус, Капітон Кузнєцов, Зайдула Ібрагімов, Валентин Іващенко, Віталій Скірук, Анатолій Задорожний, Анатолій Кострицький, Болеслав Геріньш, Марія Шиманська, Іозас Кондратас. Їх було обвинувачено у злочинах за статтями 59-2 ч.1"а", 59-3 і 58-14 КК РРФСР, ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного і громадського майна", ст.2 ч.2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року "Про посилення охорони особистої власності громадян".
Суд над активістами Кенгірського повстання проходив від 21 липня до 8 серпня у місті Джезказган.
Loading...

 
 

Цікаве