WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → З історії кенгірського повстання - Реферат

З історії кенгірського повстання - Реферат

табірногоперсоналу було поранено10 чоловік. Передбачаючи наростання руху опору, на зустріч із в'язнями із службовим розслідуванням конфлікту 19 травня у "Степлаг" прибули: заступник начальника ГУЛАГу генерал-лейтенант Бочков, міністр внутрішніх справ Казахської РСР Губін і заступник начальника управління прокуратури СРСР Самсонов. Щоб вгамувати непокору в'язнів, вони повідомили про Указ Президії Верховної Ради СРСР і наказ міністрів МВС, прокуратури і юстиції "Про дострокове звільнення осіб, що здійснили злочин у віці до 18 років, і про звільнення інвалідів". Після трьох днів переговорів чиновники пообіцяли розслідувати випадок розстрілу 17-18 травня. В'язні знову вийшли на роботу, але працювали погано. "Західні українці і литовські націоналісти разом із чечено-інгушами виходили на роботу лише з метою зв'язку з в'язнями рудника, де також перебували їхні люди", - свідчать документи. Ув'язнені націоналісти готувалися до повстання.
Знаючи про мету привезення у табір кримінальників, лідери політичних в'язнів - українські націоналісти - провели переговори з їх лідерами. Націоналісти нагадали їм, як протягом багатьох років у концтаборах ті захищали політичних в'язнів від сваволі адміністрації і кримінальників, і переконали, що цього разу знову перевага на їхньому боці. За свідченням О.Солженіцина, політв'язні зуміли переконати кримінальників у тому, що понад 2600 політичних в'язнів супроти 650 побутовиків-кримінальників щодо них не найкраща ситуація для війни, тому краще діяти спільно проти табірної адміністрації.
Запідозривши змову політв'язнів і кримінальників, табірна адміністрація 23 травня вивезла із зони 421 кримінальника в інше місце ув'язнення, а зруйновані огорожі між зонами відновила. Це було прямим порушенням домовленостей під час переговорів з адміністрацією табору і дало привід для початку повстання. Проте, офіційно датою початку Кенгірського повстання вважається 16 травня, коли в'язні вперше вчинили опір сваволі адміністрації. Як зазначено у документах, "з 16 травня цього року весь контингент ув'язнених у Кенгірі, у кількості 6500 осіб, відмовився виходити на роботу". До 7 тисяч страйкарів приєдналося 12 тисяч в'язнів, що працювали на рудниках за 20 км від Кенгіру.
У ніч на 24 травня політв'язні почали повстання. За їх ініціативою ті кримінальники, які залишилися, вибили колодою отвір у заборі, що межував з жіночою зоною. Слідом за кримінальниками, "щоб їх вгамувати", у жіночу зону увійшли політв'язні. Всю адміністрацію в'язні вигнали за межі табору, розібрали мури між зонами, збудували барикади, виставили охорону, озброїлися. Над їдальнею вивісили червоно-чорний прапор як символ трауру по загиблих. Прикметно, що червоно-чорний прапор був символом революційної боротьби ОУН і УПА.
Таким чином, група політв'язнів з третього табірного пункту та побутовики, що до них приєдналися, прорвалися через другий пункт і господарський двір до жіночої зони. "Коли блатні відступили з господарського двору, його зайняв каральний взвод. Тоді політв'язні з 2-го і 3-го табірних пунктів з'єдналися через пролом, бо там вже не було наглядачів і влади МВС. Коли почулися постріли в господарському дворі, тоді прорвалися в жіночу зону. На цей раз це не були жадні здобичі блатні, а друзі долі. Жінки заховали їх", - згадує одна з очевидців тих подій.
"Контингент 3-го табірного відділення 25 травня цього року на роботу не вийшов, відмову від роботи мотивує: "Чому заклали повністю стіну у жіночу зону, навіщо забрали побутовий контингент, адже побутовики нам не заважали, а допомагали", - йдеться у телеграмі Міністру внутрішніх справ СРСР С.Круглову. Цей документ також підтверджує змову політв'язнів і кримінальників.
Як стверджує Марта Кравері, наміри кримінальників щодо жінок не були агресивними: під час повстання не було зафіксовано жодного випадку зґвалтування. Поступово змінювалося мислення ув'язнених і відносини між ними. Така зміна була пов'язана переважно з тим, що засуджені за 58-ю статтею користувалися авторитетом у кримінальників. Із зростанням рівня організованості політв'язні послідовніше чинили опір адміністрації і кримінальному середовищу та шанобливо ставилися до жінок.
Для розслідування застосування зброї 17-18 травня в'язні утворили свою комісію, до якої вибрали по двоє з кожного пункту третього табірного відділення. До неї увійшли: Капітон Кузнєцов (звільнений вранці 18 травня із СІЗО, який сам зголосився керувати комісією), Вагаршак Батоян, Чинчиладзе, Олексій Макєєв, Бершадська і Марія Шиманська.
Капітон Кузнєцов - найбільш суперечлива постать Кенгірського повстання. Він народився 1913 р. в с.Медяниково Воскресенського району Саратовської області. Був безпартійний, мав вищу освіту. До 1948 р. працював агрономом райсільгоспвідділу Ростовської області. У травні 1942 р., (будучи в лавах Червоної армії, а за деякими даними - підполковником ЧА), К.Кузнєцов попав у полон до німців. У Перемишльському таборі військовополонених він вступив у зв'язок із зонденфюрером Райтером, за рекомендацією якого у жовтні 1942 р. був призначений комендантом табору російських військовополонених. Займався їх вербуванням для співпраці з німцями, брав участь у каральних операціях проти радянських партизанів. З огляду на біографію К.Кузнєцова, після обрання його головою комісії в'язнів і приєднання до малочисельної групи комуністів, українські націоналісти, як свідчить О.Солженіцин, не мали до нього довіри. Ввечері 24 травня представники націоналістичного конспіративного центру, який організував Кенгірське повстання, поставили перед Кузнєцовим питання про переобрання комісії найближчим часом.
25 травня понад чотири тисячі в'язні третього табірного відділення "Степлагу" відмовилися вийти на роботу. Міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов і Генеральний прокурор СРСР Р.Руденко у доповідній записці до Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС зазначали, що "масовою непокорою керують засуджені оунівці".
27 травня розпочалися переговори із повстанцями Кенгіру. Разом із начальником табору, начальником політвідділу, начальником парткому до табору прибули начальник Управління з нагляду за місцями ув'язнення прокуратури СРСР Вавілов, заступник міністра внутрішніх справ СРСР С.Єгоров, начальник ГУЛАГу МВС І.Долгіх. Комісія в'язнів на чолі з К.Кузнєцовим їх зустріла і розпочала переговори у приміщенні їдальні в присутності близько двох тисяч в'язнів. Біля Кузнєцова уже були представники націоналістичного конспіративного центру, які тримали ситуацію під контролем.
В'язні поставили перед владою вимоги: "а) притягнути до відповідальності винних у застосуванні зброї 17 травня, а також розслідувати всі факти застосування зброї, що були у 1954 році; б) не застосовувати репресії до членів комісії ув'язнених і не проводити відправку етапів до кінця розслідування, ліквідувати слідчий ізолятор і штрафний барак; в) знизити термін ув'язнення засудженим на 25 років, а також змінити відношення до сімей в'язнів, засуджених за статтею 58; г)
Loading...

 
 

Цікаве