WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → З історії кенгірського повстання - Реферат

З історії кенгірського повстання - Реферат


Реферат на тему:
З історії кенгірського повстання
Повстання, що отримало назву Кенгірське, відбулося поблизу великого селища міського типу Джезказган, яке було районним центром Карагандинської області Казахської РСР. У вересні 1948 року на базі ліквідованого Джезказганського табору військовополонених №39 було утворено особливий табір № 4, який отримав назву "Степлаг" і зайняв частину території Карлагу від Карсакпая до Балхаша. Кенгір - селище, розташоване за декілька кілометрів північніше Джезказгана на річці Каракінгір. На початок 1950-х років до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табірних відділень. На середину 1954 р. їх залишилося 6: 1-е - у селищі Джезказган (Рудник), 2-е - у селищі Перевалка, 3-е - в селищі Кенгір, 4-е - у селищі Джезди, 5-е - в селищі Теректи і 6-е - у селищі Східний Коунрад. В'язні Степлагу були задіяні на будівництві Кенгірського водосховища і гідровузла, ТЕЦ, а також збагачувальної фабрики і об'єктів соцкультпобуту селища Кенгір (майбутнього міста Джезказган), на добуванні руди в шахтах і кар'єрах, розташованих поблизу селища Джезказган (Рудник), у Джездах і Балхаші.
До 1952 р. управління групи таборів Джезказгана перебувало у смт.Джезказган, але на початку 1952 р. було переведене у Кенгір. Очолював це управління полковник Олександр Чечев. Кенгірське повстання спалахнуло у третьому табірному відділенні "Степлагу", що базувалося на південно-східній околиці селища Кенгір. На його території розміщувалися три табірні пункти: 1-й - жіночий, 2-й і 3-й - чоловічі. 1-й таб. пункт був відділений від 2-го і 3-го господарським двором. Кожний пункт був відділений від інших саманними стінами без вогневих зон, мав свій окремий вхід, так звану вахту. На території 3-го відділення були зосереджені також речові і продовольчі склади. На території таб. пунктів розміщувалися штрафні бараки з карцерами, санчастина, бані, торгівельні точки (ларьки), різні майстерні та інші приміщення службового і господарського призначення. В'язні 3-го табірного відділення працювали на будівництві 7 об'єктів: ДОЗ, цегельний завод, хліб-завод, збагачувальна фабрика, клубна площа, 6-й і 10-й квартали (спорудження житлових будинків). Окрім того частина в'язнів працювала на підсобних і допоміжних роботах (молочнотоварна ферма і т.п.), інша частина була зайнята у господарській табірній обслузі.
На 10 червня 1954 р. в зоні проживало 20698 ув'язнених: 16677 чоловіків і 4021 жінок. Українці у цьому таборі складали 46,3% (9596 осіб), ув'язнені з Прибалтики - 22,4% (4637 осіб), росіяни - лише 12,8% (2661 осіб). Більшість ув'язнених (14785 осіб - 71,4%) були засуджені за зраду Батьківщини (за статтею 58 I, "а" і "б"), 1421 осіб (6,8%) - за бандитизм; 1202 (5,8%) - за шпіонаж, 1140 (5,5%) - за участь в антирадянських змовах; "троцкістсько-бухаринські агенти" складали всього 78 осіб (0,3%). У третьому табірному відділенні перебувало 5617 ув'язнених, з них - 3203 чоловіки, 2414 жінок; 72% із загального числа були засуджені за зраду Батьківщини; у 44,7% (2512 осіб) термін ув'язнення складав 25 років примусових робіт; більше половини ув'язнених народилися після 1920 р.
"Степлаг" - це особливий концентраційний табір, де перебували переважно молоді націоналісти - члени ОУН, прибалтійські партизани, колишні солдати й офіцери Червоної армії, що мали тривалі терміни ув'язнення, а часто і додаткові терміни за дійсні чи вигадані "злочини", здійснені у таборах. Склад політичних в'язнів, серед яких найбільше було українських націоналістів, визначав політичну та ідейну спрямованість переважної більшості ув'язнених, а також характер Кенгірського повстання.
Перші прояви опору в'язнів у Кенгірі спостерігалися в кінці 1953 - на початку 1954 рр. Адміністрація таборів реагувала по-різному: подекуди йшла на лібералізацію внутрішнього режиму, на певну регламентацію використання рабської праці; в інших табірних управліннях, де керівництво було в руках тупих і жорстоких виконавців, намагались культивувати старі сталінські традиції, навіть шляхом затягування виконання тих розпоряджень (наприклад, не зачиняти бараків на ніч, скасувати номери на одязі), які йшли в ГУЛАГ із Москви. Управління "Степлагу" в Джезказгані відзначалось особливою жорстокістю, нормою були знущання над в'язнями, побої, вбивства, невмотивовані розправи. Тож режим терору в табірних пунктах і на виробництвах, де працювали в'язні, міг довести лише до повстання.
Вибухонебезпечна ситуація у 1954 р. в Кенгірі наростала. Її можливі наслідки вже були відомі з повстань у Воркуті та Норильську влітку 1953 р. Переміщення в'язнів були тепер недостатні для утримання всезростаючого спротиву у всіх концтаборах. Якщо раніше така практика була успішною, то скоро вона стала основною причиною поширення руху опору у концтаборах. Від 1952 р. управління "Степлагу" наголошувало на необхідності ізоляції українських і прибалтійських націоналістів від інших ув'язнених і водночас зауважувало, що це неможливо здійснити через величезну їх кількість.
Умови перебування в'язнів були нестерпні - сваволя, терор, безпідставні розстріли, "чудо-тюрма" без доступу повітря та інше. Взимку 1953 р. охорона тричі самовільно відкривала вогонь по ув'язнених і вбила кілька чоловік. Щоб стримати повстанський дух, що зароджувався серед політичних в'язнів, 22 квітня 1954 р. з Новосибірського виправно-трудового табору (ВТТ) і з таборів Колими прибув етап із 494 кримінальних злочинців, яких помістили у третій табірний підрозділ, де перебували в'язні, засуджені за контрреволюційну діяльність, тобто переважно націоналісти. Кримінальники, яких ще називати побутовиками, мали допомогти табірній адміністрації розправлятися з політичними в'язнями. "Для кримінальників, що вважали себе великими патріотами, політв'язні були "фашистами", і начальство охоче натравлювало їх на політичних. Це була свідома політика ГУЛАГу, щоб створити привід для жорстокої розправи з політичними", - згадує Р.Тамарина.
15 травня 1954 р. у Кенгірі трапився випадок, коли вартовий Калімулін випустив автоматну чергу по ув'язнених, внаслідок чого було вбито 13 чоловік, 5 померло від поранень, 33 було поранено. З документів дізнаємося, що протягом 16-18 травня солдати і працівники табору побили понад 35 в'язнів (у кількох випадках було нанесено важкі тілесні пошкодження), в той час, як лише 2 табірних працівники отримали легкі ушкодження. Тільки через 2-3 місяці після придушення Кенгірського повстання слідством було встановлено, що "у застосуванні зброї не було потреби".
Вночі з 16 на 17 травня політичні в'язні на чолі з волинянином Віталієм Скіруком та іншими українськими націоналістами розгромили штрафний і слідчий ізолятор третього табірного відділення "Степлагу", звільнили звідти людей, зруйнували огорожі між табірними пунктами, щоб об'єднати табір у боротьбі проти свавілля табірної адміністрації.
У той же день цей спротив був придушений, табірна влада ввела війська, внаслідок чого 13 чоловік було вбито, 43 поранено, з числа
Loading...

 
 

Цікаве