WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Життя і творчість Михайла Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури - Реферат

Життя і творчість Михайла Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури - Реферат

зруйновану війною економіку, Україна жила радістю перемоги та сподіваннями на краще майбутнє. Ще у дитинстві Михайло Юліанович був свідком безжального нищення світу духовної культури та людей, які його творили, тож не дивно, що він ніколи не схилявся і не схилився перед ідолами сучасності. Всі події, що відбувалися у країні протягом 50 - 90-х років XX ст., сприймав з погляду вічних цінностей.
Відомим науковому середовищу він став у 60-ті роки ґрунтовними розробками етногенезу слов'ян, що відзначались особистим поглядом на проблему витоків українського народу.
Повернувшись до Інституту археології у 1970 р., вчений бере активну участь в організації щорічника "Київська старовина", де згодом вміщує статтю "Середні віки на Україні" - "Перспективи дослідження українських старожитностей XIV - XVIII століття", якою знов "привертає" до себе увагу влади. Публікація подібних статей призводить до того, що "Київську старовину" було закрито, а ті числа що побачили світ, вилучалися з продажу та знищувалися.
Відомо, що з 1970 по 1978 р. М.Брайчевський перебував не тільки без роботи, а й, фактично, без шматка хліба, оскільки він, нібито, не витримав конкурсу на посаду старшого наукового співробітника. Сьогодні цей прикрий факт ужитті вченого є зрозумілим, бо розпочата після зняття П.Шелеста та приходу до влади В.В.Щербицького хвиля репресій щодо всього прогресивного й, особливо, щодо будь-яких студій на ниві українознавства, торкнулась і української науки, і особисто вченого.
У цей, "вільний від роботи" час Брайчевський вивчає київські пам'ятки культури, займається питаннями охорони старожитностей Києва, консультує молодих істориків, письменників, пише вірші...
О боже милостивий мій!
Я пронесу твої завіти
Крізь світ нездіяних надій,
Крізь всі запони і завіси...
...Я научу усіх живих
Тебе свідомо пізнавати,
Уб'ю отруйний корінь в них
Сліпої віри та зневаги...
Такі гіркі роздуми - в поезії "Молитва" [6, 26]. Саме в поетичних рядках виллється весь біль за Україну, що переповнював душу науковця. В його "Піетті" - той самий розпач, зневіра й, водночас, сподівання на майбутнє відродження країни:
...Для чого твій народ
Знемігся у кайданах ?
Для чого дощ рясний
Гірких гарячих сліз
Зросив твої степи
В ім'я панів поганих, -
Від чого мозок мій
Зайнявся, наче хмиз ?..
...Ти б'єшся на землі,
Як птах, камінням збитий.
Твої дочки й сини
В кайданах, мов раби, -
Та вірю я, що ти
Жива і будеш жити, дух твій не сконав
В горнилі боротьби...
Із кінцем брежнєвської епохи вченому вдалося повернутися до роботи в Інституті археології, а з початком українського національного відродження Михайло Юліанович, уже як доктор історичних наук (з 1989 р.), став працювати разом із людьми, які виборювали самостійну Україну, розгорнув активну діяльність у межах Товариства шанувальників української мови ім. Шевченка (майбутньої "Просвіти"), був серед зачинателів Руху.
Радісним і довгоочікуваним було проголошення державної незалежності України у 1991 р. Брайчевський віддав увесь потенціал останнього свого десятиріччя на благо української науки й культури. Його публікації з'являються у вітчизняних та зарубіжних виданнях. Побачили світ у повному обсязі: "Історія міста Києва", монографія "Скарби знайдені та незнайдені" (1992), "Походження слов'янської писемності" (1998); "Літопис Аскольда" (2001), створено розділи "Історії української культури". Брайчевського обирають професором Києво-Могилянської академії, удостоюють звання "Заслуженого діяча науки України". Він стає дійсним членом Української Вільної Академії (США), дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, членом Українського історичного товариства (США), членом редколегій багатьох часописів та збірок.
Доктор історичних наук Г.Івакін стверджує, що М.Брайчевський одним із перших висловив думку, яка сьогодні є майже аксіомою для славістів, про те, що "проблему етногенезу слов'ян слід розв'язувати через ґенезу конкретних слов'янських народів, враховуючи момент своєрідності та можливості різних шляхів формування кожного з нас" [7,21].
Брайчевський, зокрема, вважав: "Процес етнополітичної консолідації східнослов'янських племен, а разом з цим і активний вихід їх на історичну арену, стався у І тис. і матеріально засвідчений черняхівською культурою. Цей яскравий соціокультурний феномен був наслідком не лише внутрішнього розвитку слов'ян, а й результатом інтенсивних зв'язків з провінційно-римським світом" [5, 76]. На його думку, Русь, як і більшість інших середньовічних держав, не стала мононаціональною, її етнічна єдність була відносною. Вчений застерігає, що не слід у давньоруській народності вбачати щось стале і незмінне, підкреслював, що Русь - це лише певний етап у тривалій етнічній історії східного слов'янства. Вважав, що пращурами кожного з трьох сучасних східнослов'янських народів було населення тих земель, які стали згодом їхніми етнічними територіями.
Концепція соціокультурного розвитку східних слов'ян у 1 тис. набула логічного завершення із дослідженням проблеми їхнього входження до європейської цивілізації - через прийняття християнства та появу писемності. Таким чином, автор "Літопису Аскольда" довів, що християнство на Русі було започатковане небезпосередньо Володимиром Великим у 988 р., а цьому сприяв весь хід історії східних слов'ян. Адже факти багатовікового прилучення слов'ян до нової віри засвідчені виникненням у IV ст. перших єпархій в античних містах Північного Надчорномор'я, а саме прийняттям християнства готами на державному рівні. Вже тоді, скоріш за все, з'явилися перші християнські общини і в антському суспільстві ( черняхівська культура ) і т. ін. Лише у VIII - IX ст. процес християнізації набуває нової сили, і за часів Аскольда відбувається офіційне хрещення Русі. Пізніше християнство на деякий час втрачає силу офіційної релігії, оскільки було вбито Аскольда, що призвело до зміни династії. Тому, як вважає М.Брайчевський, на відміну від припущень Б.Рибакова, тільки друге офіційне хрещення Русі за князя Володимира зробило православ'я державною релігією.
Під час роботи над реконструкцією "Літопису Аскольда" науковцю довелося зосередитися на проблемі виникнення слов'янської писемності, підтвердити власну думку щодо ролі великого просвітника Кирила (вчений вважає, що саме Кирило винайшов глаголицю).
До думок ученого прислухалися (хоч іноді й не поділяли їх) такі провідні фахівці різних наукових центрів, як: Л.Гумільов, В.Горський, В.Мавродін, І.Фроянов, А.Кирпічников, М.Тиханова та ін. їх вражала енциклопедичність знань та емоційність Михайла Юліановича, оскільки його цікавили найрізноманітніші явища науки, культури, мистецтва. Не можна не згадати, що він також художник (підтвердженням цього є успішні демонстрації його робіт), автор багатьох поетичних творів (поема "Григорій Сковорода", "Книга притчею", "Гореславич" та ін. На жаль, 23 жовтня 2001 року будівничий української національної культури М.Брайчевський пішов із життя, залишивши по собі "золотий фонд" української історіографії. Нагадаємо слова о.Юрія Мицика із статті "Вічна пам'ять (замість некролога професору М.Ю.Брайчевському)": "Дослідження його творчого доробку заслуговує як мінімум монографії..." [7, 6].
Справа його життя - вічна, адже, дякуючи однодумцям, колегам, учням, меценатам та й взагалі добрим людям, продовжують виходити його праці, відбуваються конференції його пам'яті, видаються присвячені йому та справі його життя книги.
Література:
1. Брайчевський М. Вибрані твори. - К.: Наукова думка, 2004. - 356 с.
2. Брайчевський М. Історія української культури. - К.: Наукова думка, 2001. - 1134 с.
3. Брайчевський М. Літопис Аскольда. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - 89 с.
4. Брайчевський М.Утвердження християнства на Русі. - К.: Наукова думка, 1989. - 296 с.
5. Брайчевський М. Походження слов'янської писемності. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2002. - 154 с.
6. Брайчевський М. Часу круговерть. - К.: "Смолоскип", 2003. - 176 с.
7. "Вічна пам'ять (замість некролога проф. М.Ю.Брайчевському)", Наукові записки НаУКМА, т. XX ст., Історичні науки, К. 2002. - С. 6 - 9.
8. Павленко Ю. Михайло Брайчевський. Вчений і особистість. - К.: "Фенікс", 2002. - 228 с.
9. Целік Т. Особистісне начало у філософській культурі Київської Русі. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2005. - 312с.
10. "Communication de Mucailo Braithevski, Rouch", Materiaux du Congrus Constitutifus, Paris, 1990. - p. 30 - 36.
11. "Everyday Life and Letters in Ancient Russia", The Courier, June, 1998. - p. 266 - 290.
Loading...

 
 

Цікаве