WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Життя і творчість Михайла Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури - Реферат

Життя і творчість Михайла Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури - Реферат


Реферат на тему:
Життя і творчість Михайла Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури
Такою все життя тебе жадав зустріть я,
Надія вищих мрій - історія моя.
Неначе мить одна пройшли тисячоліття,
Відколи в перший раз тебе побачив я...
Та з тисяч домовин живою ти вставала,
Твій попіл оживав, неначе віщий птах,
І очі мовчазні ще ширше відкривала,
І знову йшла вперед із свічкою в руках.
М.Ю.Брайчевський
Упродовж століть український народ невтомною працею, розумом і талантом творив свою самобутню культуру. Всю велич душі і майстерність наших предків віддзеркалюють численні архітектурно-мистецькі пам'ятки, звичайні охайні будівлі, знаряддя праці і національний одяг, усна народна творчість, звичаї, традиції - все те, що боронило нашу рідну землю віками, що захищало націю від знеособлення й зникнення з мапи планети, що збагачувало вселюдську цивілізацію і культуру.
Протягом багатовікової історії український народ сягнув значних вершин на терені культурного розвитку, створивши багато неповторних духовних цінностей, але в сучасному суспільстві залишається актуальною проблема національно-культурного відродження, вирішити яку не можна без урахування досвіду минулих поколінь, історичної пам'яті українського народу, формування й розвитку його національної свідомості.
Знання свого родоводу, історичних культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.
Отже, національна культура покликана відродити державницькі духовно-моральні принципи, а українська держава активізувати процес духовно-культурного розвитку.
Одним із представників духовного відродження XXI ст. можна сміливо назвати вченого-універсала, всебічно обдаровану людину високої мужності М.Ю.Брайчевського, наукова спадщина якого може допомогти розв'язати сьогоднішні проблеми вітчизняної культури. Спробуємо об'єктивно визначити місце цього видатного науковця в інтелектуальному і духовному житті України. До останнього подиху він був на вістрі суспільно-політичних подій - і в період так званої перебудови, і в перші роки становлення незалежної України. Окрім того, що вчений займався питаннями збереження й реконструкції історичних та культурних пам'яток, він постійно виступав із численними публіцистичними статтями щодо проблем сьогодення.
"Він не боявся, - говорив у прощальному слові на похороні великого патріота Євген Сверстюк. - Тому й не змогли його перемогти, не змогли викреслити з науки, навіть заборонивши на десятиріччя друкуватися й працювати за фахом, як колись, згадайте, це трапилося з Шевченком Т. Г."[ 7, 105 ].
Михайло Юліанович Брайчевський народився 6 вересня 1924 р. в Києві. Юліан Карлович, батько майбутнього історика, філософа, культуролога, археолога, разом із своєю шляхетною сім'єю був змушений виселитися з Польщі після придушення російськими військами повстання 1863 - 1864 рр. Не збереглися, на жаль, документи, що могли б засвідчувати родовід Брайчевських, оскільки під час масових репресій 30-х років мати Михайла знищила їх. Родина за радянських часів не мала матеріальних статків, хоча була високоосвіченою, музикальною. Мати виховувала дітей (у сім'ї була ще сестра Михайла Олена, старша за нього на 14 років ), а батько працював бухгалтером. Сестра, як і її брат, добре малювала, згодом працювала графологом-криміналістом, отримала ступінь кандидата юридичних наук.
Михайло вчився у середній школі №83, яка була розташована на вулиці Круглоуніверситетській. Після закінчення 9-го класу, коли почалася Велика Вітчизняна війна, Михайлові довелося підробляти у приватного фотографа. Пізніше - креслярем та ін. Після війни Брайчевський навчався на філософському та історичному факультетах Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка одночасно. Саме у студентські роки він захопився вивченням стародавньої історії та археології, навчаючись на стаціонарі й працюючи одночасно в Інституті археології Академії наук України. По закінченні університету працює молодшим науковим співробітником цього ж закладу, а в 1955 р. захищає кандидатську дисертацію і стає старшим науковим співробітником. Через п'ять років його було переведено до Інституту історії ( 1960 - 1968 рр.) з метою підняти рейтинг цієї установи. Творчий та науковий доробок митця у період 50 - 60-х років становить ряд фундаментальних праць: "Нариси стародавньої України", "Історія Києва", "Історія вітчизняної математики", "Історія селянства Української РСР", "Історія українського мистецтва" та не один десяток статей в енциклопедичних виданнях.
Звичайно ж, висвітлення історичних культурних традицій та дослідження походження українського народу, його писемності, вірувань, світосприйняття, державотворення, видатних історичних постатей - все це не тільки не сприймалося належним чином протягом 60 - 90-х років "корифеями наукового світу", а й гальмувалося. Отже, не дивно, що 1968 р. М.Брайчевського було звільнено з роботи через, так би мовити, скорочення штату ( репресії приховувалися).
Зараз, аналізуючи ситуацію, що склалася навколо історика, стає зрозумілим факт вигнання, адже праця "Приєднання чи возз'єднання?", що видана була у Києві у 1972 р., гостро критикувала "Тези до 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654 - 1954)", які не дозволялося навіть обговорювати, не те, щоб критикувати. А Михайло Юліанович, здійснивши докладний критичний аналіз партійної доктрини, спростував офіційну версію щодо рушія історичного прогресу, а саме - "дружби українського й російського народів".
Вченого, на рівень якого, на нашу думку, слід орієнтуватися не лише людям похилого віку, а й свідомій молоді, що входить ужиття, на щастя, оминула трагічна доля В.Стуса, І.Світличного та багатьох інших. Він разом із відомими представниками української культури другої половини минулого століття намагався уникнути кризи культури індустріальної цивілізації, хоча його, як і М.Грушевського, С.Єфремова, А.Кримського, М.Зерова, О.Олеся та багатьох інших, намагалися або не помічати, або просто забути, або - знищити!
Ім'я цієї людини добре відоме кожному, кому не байдужа Україна, її мова, історія, культура. Воно є відомим не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами, до речі, не тільки в середовищі українців. Михайло Юліанович протягом свого життя написав 600 наукових праць з історії України, які охоплюють період з найдавніших часів до наших днів, стосуються різних галузей історичної науки та різних спеціальних наук. Уже такий надзвичайно широкий діапазон творчого пошуку засвідчує глибину ерудиції і величезний талант ученого. Треба згадати і про велику кількість публіцистичних праць Брайчевського, у тому числі спрямованих на захист української мови. Він займався археологічними математичними дослідженнями, дописав незавершений роман Чарльза Діккенса "Пригоди Двіна Друда", був художником (твори його опубліковані окремим альбомом), поетом і перекладачем, автором глибокихлітературознавчих та культурологічних студій. Отже, можна тільки дивуватися величі й багатогранності таланту цієї людини.
Проблеми давньої історії України були головною темою наукового життя вченого. Більше півсторіччя він вивчав питання зародження та становлення східного слов'янства, Київської Русі, козаччини. Як уже зазначалося, ним написано сотні наукових праць, десять з яких - монографії. Вони користувалися неабияким попитом і нині залишаються бібліографічною рідкістю.
Щоби продемонструвати світові, так, саме світові, а не лише своєму народові, шляхи історичного розвитку, культурні досягнення наших пращурів, науковцю доводилося долати труднощі через уривчастість писемних джерел, неможливість доступу до архівних матеріалів, заборону працювати у фахових установах. Та незважаючи на це, М. Брайчевський продовжував традиції української історичної школи М. Грушевського, науковців 20-30-х років, праці яких у повоєнний час стали забороненими і, можна сказати, випали з історіографії радянського періоду. Та хоча у 50-80-х роках XX ст. будь-яка згадка про М.Грушевського сприймалася войовничо, Михайло Юліанович пропагував ідеї відомого історика та відстоював метод критичного спрямування.
Лише в часи "відлиги", коли стався справжній вибух у культурному та політичному житті СРСР і, перш за все, на Україні, у Михайла Юліановича з'явилася реальна можливість спілкуватися із творчою інтелігенцією, талановитими представниками молоді й науковцями з-за кордону.
На формування творчої особистості вченого впливали різноманітні чинники. Відомо, що формування М.Брайчевського як ученого припало на повоєнні роки, коли, незважаючи на
Loading...

 
 

Цікаве