WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Жива душа Донбасівського краю (ґрунтовний аналіз мовної ситуації на Донеччині) - Реферат

Жива душа Донбасівського краю (ґрунтовний аналіз мовної ситуації на Донеччині) - Реферат

мовомолки, що перемелювала різноманіття мов на позбавлений повноти живих соків, зате щедро нашпигований матом російськоподібний мовний сурогат...
Не стане Тетяни Позднякової - і що? - на ній та ще на інших стареньких людях вже й урветься чисте струмування української мови у селах донбасівського краю? Усе під суржик? Усі тамтешні українці - під русскоязичноє насєлєніє? Он бо як грав на цій якості цього насєлєнія відомий проффесор та презекдент (таке вичитав я на Майдані), котрому так і не вдалося стати президентом.
Ще повернемося до цього, а поки що пригадаймо: у часі президентських виборів 2004 р. людність Донбасу видавали за моноліт, який, мовляв, однодумно та одностайно хотів:
щоб Президентом України став саме Янукович; причому так цього хотів, що з'являвся люд на вибори у кількості не ста, а (ось він - донбасівський внесок у математику й статистику) то ста двох, то навіть ста чотирьох процентів;
щоб Донбас відокремився од України та приєднався до Росії або ж, принаймні, набув статусу південно-східної української автономної республіки (ідея, що далі абревіатури ПІСУАР так і не дістала розвитку);
щоб, відповідно до виборчої програми свого висуванця, він, Донбас, домігся запровадження в Україні подвійного громадянства та надання російській мові також статусу державної.
За все-все це Донбас, мовляв, стояв настільки рішуче, що буцімто був готовий надіслати навіть численні отряды для наведення порядку в українській столиці, яка, як майже і вся Україна, розцвіла сонячним помаранчевим кольором.
Майже вся Україна... А що, постає питання, у Донбасі вже й геть вивелися ті, хто поділяв та поділяє гуманні ідеали Помаранчевої революції? Геть вивелося у ньому українство?
Ось хоча б і в ставленні до української мови. Пригадую, як у розпалі революції вразила мене почута з телевізії фраза донецького міліцейського чину, звернена ним до активіста "Пори": "И прекратите разговаривать на этом бандеровском языке. Это вам Донбасс".
Вдумаймося: подібне прозвучало не десь на базарі, і не в побуті, це - переконаність офіційної, посадової особи, переконаність значного міліцейського чину, покликаного бути на варті законності в державі, на варті Конституції. Натомість - така ось "толерантність", що заслуговувала б, звичайно, кримінального покарання. Як, між іншим, і "толерантність" у вигляді розсипаних на асфальті цвяхів, проколювання шин чи кидання каміння та пляшок у часі безуспішної спроби ющенківського автопробігу "Дружба" заїхати в Донецьк. (Цікаво: чи хоч тепер ви, синьо-білі хлопці, здатні присоромитися з приводу цього печерного озлоблення? Галасуючи, хай і іншими словами: "Розіпни його, розіпни!", чи хоч є у когось із вас виправдання: "Не відали, що творили"?)
І це особи, на взір згаданого високого чину, здатні згодитися на дві державні мови? Та ні, звичайно. Дві державні мови - тільки блеф, маска. Насправді ж ідеться про домагання утвердити в Донбасі одну мову - російську, викорінивши українську настільки, наскільки викорінена, скажімо, білоруська мова в Білорусі. Ось процитую голову Білоруської партії Свободи Сергія Висоцького: "Торік закрили останній білоруський ліцей (...) Понад сто білоруських шкіл за минулі роки було закрито і переведено на російську мову (...) Журналістам ставлять вимоги: або говориш російською, або не знайдеш роботи (...) Білорусів позбавляють душі. Найстрашніше - це культурна окупація" ("Шлях перемоги", 2004, 12 травня). Такий результат офіційно впровадженої у Білорусі всередині 90-х років - зовсім недавно - двомовності. То це такого ж результату україноненависники домагаються і для України? Так, не сумніваймося.
Та й, зрештою, Донбас до потрібної для шовіністів мовної кондиції вже наближається. Зважмо: україномовний телерадіоефір, скажімо, на Луганщині - це лише 14 годин на добу, в той час як російськомовний - 400 годин; різко пригальмований розвиток українського шкільництва, а що ж до ВНЗ, то українське слово можна почути тільки в класичному університеті та в педінститутах.
Або ситуація з пресою, для якої характерне те, що українські газети - то тільки жалюгідні вкраплення у масиві російської, неприхильної, а то й просто ворожої до України. Ось хоча б співвідношення: з-поміж майже 1000 періодичних видань, що виходять у Донецькій області, україномовною є лише "Донеччина" та ще кілька газет у районах. Але ж як "дбають" про ту ж таки "Донеччину" україножерні владці! Так, у 2005 році вони зняли передбачені бюджетом 43 тисячі грн. на передплату цієї газети бібліотекам і школам області, і, навпаки, - виділили 800 тисяч грн. на підтримку трьох російських газет - "Новостей Донбасса", "Вечернего Донецка" та "Жизни".
Щось треба тут коментувати? Та ні - то було б зайве. Ба, навіть у тих випадках, коли українські патріоти цього краю буквально з боями чогось домагаються для хоча б підтримання української присутності в Донбасі, україноненависники враз вживають контрзаходи знейтралізування. Ось один з прикладів. З 1000 примірників газети "Слово Просвіти" (№ 27 за 2005 р.) було списано 945 примірників, а з 1200 примірників "Нації і держави" (№ 30 за цей же рік) - списано 1087!? Як стверджує голова Донецької "Просвіти" п. Марія Олійник, пояснення просте: відбувається тотальне приховування цих газет контрольованими антиукраїнськими силами кіоскерами та працівниками поштових відділень.
Війна з українством на культурно-мовному фронті - таку оцінку ситуації належить дати, у світлі чого ота заява "Это вам Донбасс!" пов'язується не стільки з підкресленням етнічно-мовної специфічності цього краю, скільки з не надто й маскованою шовіністичною ворожістю до Української держави в цілому.
Не заперечити, звичайно: свою специфіку Донбас має. Хоча б уже ту, що відсоток етнічних росіян, які тут живуть, відсоток дітей та внуків колишніх переселенців з Росії тут значно вищий, ніж в інших регіонах України. Так, за статистикою (це принципове застереження - за статистикою) у Луганській області росіян є 39% від усього населення області, а в Донецькій - 38%. Генетичне тяжіння росіян до краю, з якого вони вийшли, уболівання, щоб Україна не відгородилася від нього якимсь муром, - це і природно, і зрозуміло. Але ж саме на цих природних почуваннях і грають вміло політичні спекулянти, лякаючи донбасівських росіян ефемерними прітєснєніямі та рєзанієм по живому. Тих, котрі вірять, сповнюючись зневагою до українського слова, знаходиться, на жаль, немало, хоча я особисто переконаний, що в багатьох випадках ворожість до нашої мови - то насправді не дуже й маскована під мову ворожість до дечого значно масштабнішого, а саме - до України як незалежної держави.
Що ж, зрозуміло - дбають вонипро державно-імперські інтереси Росії. Але про що дбає немала частина зросійщених українців, яка підтримує різні шовіністичні шабаші, сказати непросто. Достоту тут цілком доречний отой вислів: не відають, що творять. У засліпленні наклепами, у несвідомості, у віковій звичці прислужуватися агресивнішому, тому, хто оголошує себе господарем краю. Усім їм треба повсякчас нагадувати про найвизначальніше у специфіці Донбасу. А ним є те, що це - невід'ємна частина української землі, у населенні якої українці й понині переважають. Так, офіційно в Луганській області 58% українців, у Донецькій - 57%. Це - офіційно, але насправді - чи
Loading...

 
 

Цікаве