WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етногенеза українців за "Влес-книгою" - Реферат

Етногенеза українців за "Влес-книгою" - Реферат

"держати", "тримати".
На дощечці 7є "Влес-книга" містить унікальні й виняткової ваги слова: "Дажбог нас народив од корови Замунь, тому ми - кравенці: скіфи, анти, руси, боруси й сурожці".
Що ж це за корова Замунь і чому від неї ведуть свій родовід скіфи, анти, руси, боруси й сурожці?
Російський дослідник "Влес-книги" Олександр Асов (Бус Кресень) дає таке тлумачення: "Земун - небесна корова, мати Влеса-Велеса. Врятувала свого сина від розлюченого Перуна. З її вимені тече Молочна ріка по саду Ирія". Але індоіранський матеріал підстав для такого тлумачення не дає. В іранських мовах zamin - це "земля", тому казати, що Замунь - небесна корова аж ніяк не випадає. Усе якраз навпаки: Корова Замунь - це Корова-Земля. Таким чином, сини Корови Замунь-Землі й Дажбога - кравенці, тобто коровичі. Батько їх - Дажбог, уособлюваний в подобі Небесного Бика-Тура. Тобто по матері вони кравенці, по батькові - туричі, бичичі. Що, власне, одне й те саме, бо польське діалектне karv, відбите в етнонімі кравенці, означає і "корова", і "бик, тур, віл".
Слова "Влес-книги" про коровичів-кравенців підтверджує і "Ріґведа", яка містить прикметні й значущі слова, що їх ведійські мудреці-ріші, творці вед, звертають до Землі:
Mata bhumi putro aham prithivya. Тобто: Земля - Мати, а я - син Землі!
Цей санскритський вислів із "Ріґведи" має прямий перегук із словами "Влес-книги". Він містить низку слів, властивих давній і сучасній українській мові: mata - "мати", aham "я є" (давнє єсмь), bhumi - "земля" (від основи bhu - "бути"), putra "син", рясно відбите в українських прізвищах Путра, Путря, Путро, Путрак, Путрик, Путренко, Путриченко, назвах Путрівка на Київщині й Путреда на Івано-Франківщині. Містить вислів і слово prithvi, у санскриті - теж "земля". Цю назву ведійська традиція пов'язує з легендарним першоцарем Прітху (інша форма імені - Прітхва). За міфом, Земля була вкрай вимучена й нажахана знущаннями, які чинив попередній земний правитель Вена, батько Прітху. Тож коли Прітху став царем і спробував наблизитися до Землі, вона перекинулася коровою і спробувала втекти. Але Прітху наздогнав її, і тоді Земля-Корова пообіцяла йому скоритися, якщо він подарує їй телятко. Цар сповнив її прохання, і відтоді Земля-Корова почала доїтися-плодоносити й дарувати блага, необхідні людям. Цим Прітху мовби дав Землі нове народження, через що вона й стала називатися Прітхві - "Прітхвина", "Дочка Прітху". У "Влес-книзі" є персонаж Земебог, яким і може бути Прітху-Прітхва.
Першоцар Прітху вважається творцем людської цивілізації, бо він "видоїв" із землі-корови землеробські навички й різноманітні плоди, відновив ведійські жертвоприносини. Земля доти була дика й не оброблялася, ніщо на ній не росло й люди мерли від голоду. Завдяки ж Прітху вона почала родити, давати молоко-блага. Осіле життя, заснування міст, зародження торгівлі, тваринництва й землеробства, поява судів - усе це нововведення Прітху. А його дочка Прітхіві у ведах - обожнена й персоніфікована Земля, мати богів, людей і живих істот. Вона тримає на собі гори й ліси, дає землі родючість, посилає дощі, постає щедродайною і щедродійною коровою, дарує богині Калі "Чорній" (теж епітет Землі) широкі стегна (пор. численні трипільські жіночі статуетки з підкреслено пишними формами). У ведах Прітхві-Земля виступає в нерозривному зв'язку з Дьяусом-Небом (грец. Зевс, у "Влес-книзі" - Дажбог), вона уособлює жіноче начало, а Дьяус - чоловіче, вона - мати, корова, він - батько, бик. Прітхві-Земля й Дьяус-Небо - Подружжя, Мати й Батько світу, Прабатьки світу.
Так що Замунь-Прітхві - Мати, Корова, Земля. Тому автор "Влес-книги" й каже, що "Дажбог нас народив од корови Замунь", що "ми - кравенці: скіфи, анти, руси, боруси й сурожці". Кравенці означає коровичі, кравенці - давня форма сучасного етноніму українці. Кравенці-українці ведуть свій родовід від Матері-Землі, уособленої в образі Корови-Прітхві, Корови-Замунь, Корови-Землі. Вони - сини, нащадки Корови-Землі. А батько їх - Небо-Дажбог, уособлюване в подобі бика, тура. Тому кравенці-українці і коровичі, і бичичі, туричі.
Отож коровичі - передача етноніму, який в цій пам'ятці звучить кравенці, це - найдавніша писемна фіксація (ІХ ст.) сучасного етноніму українці. Автор "Влес-книги" недвозначно самоідентифікує, самоототожнює себе і свій народ з коровичами-кравенцями-українцями, конкретизуючи, які саме складові творять і наповнюють реальним змістом цей збірний етнонім. І робить він це впевнено, без вагань і застережень, даючи зрозуміти, що вже в його часи це був етнонім сформований, усталений і загальновідомий. Водночас рядок із "Влес-книги" наочно ілюструє, яких історичних глибин сягає етнонім коровичі-кравенці-українці. Бо на теренах України тільки писемна історія знає скіфів, теж кравенців, щонайменше зі зламу ІІ - І тис. до н. е. Хоча, звісно, етнонім скіфи існував і до цих перших писемних фіксацій. Те саме можна сказати й про русів-таврів, які згадуються ще за Троянської війни. Бо саме до русів-таврів перенесла Діва-Артеміда юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, який очолював грецьке військо в поході на Трою. А вона, як і Діва-Деві-Мокоша-Артеміда, має в Криму ще одне ім'я - Партенос "Діва", споріднене з ведійським Прітхві. Ім'я Прітху означає "Широкий", Прітха "Широка", тобто "Земля". А від Прітха похідне Партха - "Син-Дочка Землі". У "Махабгараті" Прітха, тітка Крішни по батькові, ім'я якої і означає "Земля", народжує дитину від бога Сур'ї-Сонця не втративши своєї цноти. Тобто маємо ту саму ідею непорочного зачаття, що і в християнстві.
Тож веди, шастри й дгарму знали не лише руси-таври-поляни, а й скіфи-сколоти. Та воно й зрозуміло: адже таври-руси-поляни й скіфи-сколоти - ті ж кравенці-українці, як це констатує "Влес-книга".Шастри (священні книги) утверджують віковічність і непорушність поділу суспільства на 4 стани - жерців, воїнів, землеробів і залежних общинників. А такий поділ скіфи-сколоти знали ще до Херсонеської присяги. Це засвідчує Геродот у V ст. до н.е., коли переказує скіфську легенду про 4 магічні дари, що впали з неба й далися до рук наймолодшому з трьох братів - Колаксаєві. 4 небесні дари - це золоті чаша, сокира, плуг і ярмо. Символіка їх прозора навіть для пересічного сучасного індійця, хоча в нас вчені мужі й досі ламають довкола цього списи: чаша символізує жерців, сокира - воїнів, плуг - землеробів, ярмо - залежних общинників. Тож скіфи-сколоти знали чотиристановий суспільний поділ. А це, за шастрами, найперша ознака праведності, закону, арти-дгарми-ладу. Про такий поділ у давніх українців свідчить і те, що навіть у сучасних українських прізвищах відбито всі 4 індоіранські терміни на означення цих станів.
Веди, шастри й дгарму коровичі-кравенці-українці знали ще 3 тисячоліття тому. Але 3 тисячоліття тому вони лише зафіксовані писемно. На час фіксації вони давно вже були вироблені, усталені й навіть мали легендарний характер, як у випадку зі скіфською легендою про 4 дари, що впали з неба. Ці дари мають божественний характер, божественний характер мають і веди - вони відносяться до категорії почутих із небес, тобто до незапам'ятних часів. Самі ж веди, шастри й дгарма творилися задовго до перших писемних згадок про них. Бо перш ніж їх зафіксували, був тривалий період їх зародження, розвитку, становлення, утвердження. А це процес не одного тисячоліття.
Вся історія Трипілля проходить під знаком Богині-Землі-Матері й Неба-Тура-Бика. Це відбиття землеробської міфології, і вона повною мірою властива Трипіллю, яке знало парний орний запряг волів ще в ІІІ тис. до н.е. Трипільська культура відбиває календарну, тобто землеробську міфологію праукраїнців, таку ж міфологію відбиває найдавніший український фольклор - веснянки, колядки, щедрівки, казки, народні танці весняного циклу, обрядові й весільні пісні. Ці найдавніші уявлення сходять до ведійсько-кімерійсько-трипільських часів. Археологічні знахідки й реконструкція уявлень трипільців відповідають уявленням "Ріґведи". А це означає, що трипільська космогонія - індоєвропейська, що в Трипільської цивілізації - індоєвропейські витоки, що ці індоєвропейські уявлення відбили індоєвропейські пам'ятки - веди й "Махабгарата", "Рамаяна" й "Авеста".
І наша, українська, "Влес-книга"!
Loading...

 
 

Цікаве