WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Енциклопедія українознавства за редакцією В.Кубійовича у становленні та розвитку науки самопізнання - Реферат

Енциклопедія українознавства за редакцією В.Кубійовича у становленні та розвитку науки самопізнання - Реферат

основи розвитку науки;
по-третє, ЕУ стала неоціненним доробком у розробленні понятійно-термінологічного апарату українознавства;
по-четверте, поява ЕУ сприяла розгортанню комплексного пізнання й самопізнання українського народу та його країни, мала важливе наукове і практичне значення. Вона стала надійним підґрунтям для науково-дослідної та освітньої роботи, сприяла практичному розв'язанню завдання широкого впровадження українознавства в освітній процес.
Непрості еміграційні умови - матеріальні нестатки, ізольованість від батьківщини та розсіяність наукових кадрів -поставили укладачів у надзвичайно складне становище, в якому здійснення задуманого було справжнім подвигом. У підготовці тексту для словникового десятитомника взяло участь 120 науковців. Постійними науковими працівниками були В.Кубійович, А.Жуковський, С.Янів. У 1957 р. передчасно помер заступник головного редактора проф. М.Глобенко, його функції перебрав І.Кошелівець. Редакторами, крім названих, були В.Голубничий, Є.Глобінський, Б.Кравців, Н.Полонська-Василенко, О.Пріцак, М.Стахів, А.Фіголь, М.Чубатий. Серед науковців, запрошених для написання статей, були: Ю.Шевельов і О.Горбач (мовознавство), О.Оглоблин (історія), В.Маркусь (політологія), В.Витвицький (музика), С.[ординський (мистецтво, спільно з С.Янєвою).
Зупинимося на внеску окремих українських вчених у написання та видання енциклопедії.
Перш за все, В.Кубійович - ініціатор, організатор її видання, палкий натхненник цієї надзвичайно важливої праці, автор численних статей, головний редактор ЕУ. Праця над написанням статей для ЕУ-2 дуже відрізнялася від написання статей для ЕУ-1. Якщо статті, надіслані авторами для ЕУ-1 не вимагали великої редакційної правки, та й число їх було невелике, то для ЕУ-2 треба було, як зазначає В.Кубійович, "масово фабрикувати статті в редакційному бюро, а тільки деякі, більші, замовляти у авторів". Менші статті, що їх писали члени редакційної колегії, посилали фахівцям на рецензію, після одержання якої вони віддавалися до друку. В.Кубійович писав численні листи авторам і рецензентам, просив їх переглянути окремі статті, прорецензувати їх, виправити помилки або ж написати статті на оригінальні теми. Це листування забирало дуже багато часу.
Крім редакційної та авторської праці, В.М.Кубійович багато часу витрачав на подорожі до США, Канади та інших країн. Мета їх була подвійною: зустрітися з авторами статей для ЕУ-2, обговорити з ними важливі питання і зустрітися з широкими масами з метою наголошення на важливості енциклопедії та для збирання пожертв на видання чергових томів ЕУ-2. Ці подорожі вченого були дуже успішні. Свою відданість справі великої національної ваги, свій ентузіазм Володимир Михайлович умів передати й іншим.
Одночасно із працею над виданням ЕУ-2 В.Кубійович розпочав і діяльність над виданням англомовної енциклопедії українознавства у двох великих томах. У 1957 - 1958 рр. він їздив до США, де вів переговори з керівниками Українського Союзу про видання АЕУ-1. Редактор "Свободи" А.Драган організував перекладацьке бюро. АЕУ-1 своїм змістом значно відрізнялася від ЕУ -1. Це був не переклад ЕУ-1, а ґрунтовна переробка її українського тексту. Найбільших змін зазнали статті з найновішої історії України. Дуже важлива й відповідальна робота була над перевіркою перекладів окремих статей, написаних українською мовою. В.Кубійович особисто брав участь у цій роботі [8, 64 - 67]. АЕУ 1 вийшов у світ восени 1963 р. Він мав 1186 сторінок. У 1984р., при допомозі Канадського Інституту Українських студій та Канадської Фундації Українських студій, вийшов 1 том АЕУ-2, який охоплював літери від А до Ф на 952 сторінках. А всього вона охоплює 5 томів великого формату.
Один із головних авторів статей з історії України (загальної історії, козацьке-гетьманської доби, української історіографії, української генеалогії) - проф. О.Оглоблин. Про свою працю як автора, так і редактора ЕУ і АЕУ він згадує у своїх споминах "Мій творчій шлях українського історика" // 36. наук, праць на пошану О.Оглоблина. - Нью-Йорк, 1977. Він був одним із редакторів ЕУ-1 (разом із Я.Пастернаком, Б.Крупницьким, В.Кубійовичем). Він разом із Д.Дорошенком написав розділ "Джерела і історіографія" (с.406 - 411); був співавтором статті "Українська наука в часи Другої світової війни і після неї" (с.915 - 916).
У цій частині вчений редагував розділ "Історія України", розробив її періодизацію.
До ЕУ-2 О.Оглоблин написав статті з української історіографії, біо-бібліографічні довідки про істориків, історичні інституції, історичні видання. В 10 томах ЕУ-2 з цієї проблематики опубліковано його 120 гасел. Цікаві розвідки про В.Антоновича, Д.Багалія, Й.Гермайзе, Д.Дорошенка, П.Куліша, О.Лазаревського, І.Крип'якевича, Б.Крупницького, М.Максимовича, М.Маркевича, М.Слабченка, С.Томашівського та ін. Цінною у науковому плані є стаття щодо праці М.Грушевського про "Історію Русів" - "найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця 18 - початку 19 вв.". На його думку, М.Грушевський вийшов із членів Новгород-сіверського патріотичного гуртка 1780 - 1790 рр. і був пов'язаний із князем О.Безбородьком. Належну увагу присвячено й літопису Самовидця - важливому джерелу історії України XVII ст., автором якого найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, а також Київській Археографічній Комісії, Полтавській Губерніальній Вченій Архівній Комісії. Серед історичних теорій і доктрин О.Оглоблин проаналізував "норманську теорію" як одну з теорій походження Київської Русі, що її не прийняла українська історіографія. Вчений вказував на генезу доктрини "Третього Риму", яка мала великий вплив на політику московської держави [4, 209 - 212].
З Історії України О.Оглоблин підготував 134 статті. Майже всі статті з козацько-гетьманської доби ХV - ХVІІІ ст., менше - з княжої, литовсько-руської доби, про культурно-політичне відродження XIX - XX ст. та радянську історію. Це, зокрема, статті про Петра Іваненка (Петрика). Продовжуючи М.Грушевського, він підтверджує тезу про заходи у Берліні 1791 р. Василя Капніста, про допомогу Прусії в разі повстання проти Росії. Автор аналізує політичне підґрунтя повстання Василя Кочубея проти І.Мазепи; роль Опанаса Лобисевича у роботі новогород-сіверськього патріотичного гуртка в кінці XVIII ст; розкриває діяльність Василя Лукашевича по створенню самостійної України. Ґрунтовні статті вченого про гетьманів І.Мазепу (уточнив дату народження 20.03.1639, а не 1644), Павла Полуботка (показує як захисника автономних прав України), Кирила Розумовського (представляє прихильником гетьманської монархії, українського абсолютизму), Петра Рум'янцева-Задунайського, Івана Скоропадського як українського патріота,

 
 

Цікаве

Загрузка...