WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Енциклопедія українознавства за редакцією В.Кубійовича у становленні та розвитку науки самопізнання - Реферат

Енциклопедія українознавства за редакцією В.Кубійовича у становленні та розвитку науки самопізнання - Реферат


Реферат на тему:
Енциклопедія українознавства за редакцією В.Кубійовича у становленні та розвитку науки самопізнання
У формуванні національної самосвідомості українського народу все більшого значення набуває відновлення історичної пам'яті, очищення ментальності від усього наносного, того, що суперечить його природо-соціальній сутності, плекання інтелектуального потенціалу, осмислення історичної місії в контексті загально-цивілізаційного поступу. Це виключно важливі й відповідальні завдання. І вирішити їх можна лише на засадах цілісної науки про український етнос, націю й народ України. Такою наукою з кінця XX ст. все більш виразно постає українознавство, яке, на засадах інтеграції й синтезу знань, все повніше поєднує в собі здобутки в окремих його галузях. Вихід його на нинішній, більш високий, рівень самопізнання народу був складним і тривалим у часі. Фундамент його закладався у працях визначних учених-українознавців - М.Максимовича, М.Грушевського, В.Вернадського, В. і Д.Дорошенків, С.Єфремова, Д.Багалія та ін. Свого системного розвитку ця робота набуває під впливом революційних подій на Україні, в добу УНР, Гетьманату, Директорії та на початку 20-х рр. XX ст. На жаль, через згортання політики українізації, з кінця 20-х рр. вона була перервана. Від цього часу робота по становленню й розвитку науки відбувається переважно за межами Радянської України, її здійснюють науковці, що гуртуються навколо НТШ у Львові та вчені діаспори: Д.Антонович, І.Крип'якевич, А.Яковлів, Р.Лащенко, Д.Чижевський, В.Біднов, І.Мірчук, С.Рудницький, А.Волошин, С.Смаль-Стоцький, а згодом В.Кубійович, О.Колесса, З.Кузеля, Л.Винар, 0.0глоблин, Ю.Шевельов та ін.
У процесі формування й розвитку українознавчої науки виключно важлива роль відводилась і відводиться розробленню наукового інструментарію, основних її понять. З цією метою твориться і система довідкових, зокрема енциклопедичних видань.
У перекладі з грецької "енциклопедія" - "безперервне, систематичне навчання" - це і довідкові видання з різних галузей знань (скажімо, техніки, медицини, літератури, мистецтва, історії, релігії й віри тощо), систематизовані в алфавітному чи тематичному порядку.
Як загальні енциклопедії, що охоплюють увесь комплекс відомих на даний час наук, так і енциклопедії з окремих ділянок знань набувають все більшого значення для розвитку й примноження інтелектуального потенціалу кожної нації. Наявність у народів національних енциклопедій, енциклопедичних видань з різних галузей вітчизняної науки є свідченням їх цивілізованості, самодостатності, відображенням і чинником культурологічного процесу в суспільстві. Ще за часів Київської Русі на наших теренах з'являлися рукописні, а пізніше й друковані видання, які стали своєрідними носіями енциклопедичних знань того часу. Проте, справжньої української енциклопедії, яка б давала відповіді на питання, що накопичувалися протягом століть, де б містилися об'єктивні, достовірні знання про всю нашу тисячолітню історію й культуру, довгий час не було.
Кращі представники української наукової та художньої інтелігенції, які на початку XX ст. вимушено опинилися за межами рідної України і розпорошилися по всьому світу, все ж зуміли створити цілу низку цінних енциклопедичних видань українською мовою, в яких якнайповніше на той час було відображено матеріальне, духовне й культурне життя українського народу, а також всебічно використовувався досвід інших народів. За формою і за змістом ці видання зробили б честь будь-якому європейському народові.
Чи не першою спробою системного викладу знань про Україну був "Синопсіс" Інокентія Гізеля, що з'явився у 1674 р. і протягом XVIІ - XVIІІ ст. витримав близько 30 видань. Цінні узагальнюючі праці про козацьку Україну в ретроспективі історії були створені у другій половині XVIII ст. Це, зокрема, "Краткое описание о козацком народе" П.Симоновського (1765) та "Краткая летопись Малой России" В.Рубана (1776), О.Рігельмана "Летописное повествованіе о Малой Россіи" (1778), О.Шафонського "Топографическое описаніе Черниговскаго наместничества" (1786) та ін. [7; 9].
Динамічний розвиток українознавства починається з XIX ст., перш за все, завдяки науковій діяльності таких визначних дослідників, як М.Максимович, П.Куліш, Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич, М.Костомаров, О.Бодянський, В.Антонович, М.Драгоманов, І.Франкота ін. З 1873 р. центром українознавчих студій стає НТШ у Львові, яке видає свої "Записки" та численні наукові збірники, чим забезпечує відповідну інформаційну повноту розвитку української культури, у тому числі академічної науки, її наукових видань, університетської освіти тощо. Але, на жаль, тоді ще не було умов для створення власної енциклопедії, незважаючи на наявність у нас великої групи вчених-енциклопедистів. Українські вчені підготували цілу низку статей в зарубіжних енциклопедіях, де об'єктивно, правдиво висвітлювали українознавчі проблеми. Це статті М.Драгоманова у французькому географічному лексиконі, О.Огоновського в німецькій енциклопедії Грубера, також статті І.Франка, М.Сумцова, М.Житецького та ін. в Енциклопедії Блокгауза.
У своїй статті "НТШ у 1939 - 1952" відомий вчений-українознавець, географ, етнограф, демограф В.Кубійович вважає першим енциклопедичним довідником українознавства працю М.Грушевського "Український народ в його минулому і сучасному" (Петроград, 1914 - 1916). Авторами цієї двотомної українознавчої праці стали визначні науковці того часу: М.Грушевський, С.Рудницький, О.Русів, С.Томашівський, В.Охримович, Ф.Вовк, О.Єфименко, О.Шахматов. Але через війни цей довідник не був достатньо поширений і дотепер малознании, хоч деякі його частини перекладені українською мовою.
Протягом 1930 - 1935 рр. у Львові з'явилася перша сучасна українська енциклопедія - тритомна Українська Загальна Енциклопедія за ред. І.Раковського. Вона була написана переважно вченими НТШ, активну участь в її підготовці взяли В.Сімович, В.Дорошенко, М.Рудницький. Вона вперше дала українському громадянству і загальні відомості, і, передусім, упорядкований матеріал про Україну (томи 1,2). Третій том УЗЕ присвячений, передусім, проблемам українознавства. Ця праця є актуальною й цінною і сьогодні. Та, на жаль, за радянських часів вона вважалася націоналістичною, крамольною, а її наклад був тотально винищений органами НКВС.
На початку 30-х рр. під редакторством М.Скрипника у Харкові зроблено спробу розпочати видання Української Радянської Енциклопедії (УРЕ) у 20-ти томах. Для її підготовки були залучені визначні науковці: В.Юринець, Ю.Бачинський, С.Рудницький та ін. Перший том був підготовлений до друку на початку 1933 р., а в 1934 р. вчені передбачали випустити ще два томи. Проте це не було здійснено через
Loading...

 
 

Цікаве