WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча - Реферат

Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча - Реферат

емотивно-оцінний ефект і разом з тим уміло використати його експресивну функцію, наприклад: "Мистецтво - це останній острів "Свободи", - казав Олесь Гончар у своєму романі "Собор". З того останнього острова Свободи виступають літературо-політики чи політико-літератори. Такі собі кентаври" (ЛУ, 1992, 09.07).
Системно нейтральні лексичні одиниці в художньо-публіцистичних текстах часто зазнають експресивізації, що зумовлює втрату ними номінативних функцій, моносемічності, стилістичної нейтральності, тобто відхилень від "експресивного нуля". Трансформація семантичних структур пов'язана з постійним пошуком нових засобів образності, виразності, із залученням до художньо-публіцистичних текстів різнопланових маркованих елементів - урочистих, поетичних, фольклорних слів, архаїзмів, історизмів, лексем розмовного вжитку, запозичень, лексики стилістично знижених шарів (жаргонізмів, арготизмів) тощо. Ці групи лексичних одиниць за своєю природою не завжди сумісні, проте в реальному функціонуванні у художньо-публіцистичних контекстах можлива їхня тісна взаємодія, що й породжує нові експресивні значення та ефекти, справляє враження незвичайності.
У висловлюванні виявляють значущість не тільки ті експресиви, які безпосередньо формують емотивно-оцінні смисли та є необхідною умовою їх реалізації, а й решта елементів підсистеми, що моделюють ситуативно зумовлені значення й забезпечують єдність форми та змісту, для декодування котрого створюється необхідне тло.
У кожного письменника є свій експресивний словник, власні способи трансформування лексичних значень, шляхи й засоби їх експресивізації та увиразнення узуально нейтральних лексичних одиниць, моделювання експресивних синонімічних рядів, індивідуальне тлумачення окремих понять. Емотивно-оцінна конотація експресивного слова звичайно поширюється на все висловлювання, супроводжує та маркує ідіостиль окремого письменника. Будь-яке висловлювання взагалі й у межах художньо-публіцистичного тексту зокрема, об'єктивно розраховане на адресата: конкретного або диференційованого, тобто належного до певної соціальної, вікової, професійної групи, із характерними для нього рівнями культури, освіченості, вихованості тощо. Експлікація експресивності висловлювання пов'язана з виявленням її джерела, яке формується, передусім, суб'єктом мовлення, його комунікативними намірами та оцінними висновками.
Конотаційні компоненти експресивного слова утворюють навколо себе експресивний семантичний простір, вони майже не функціонують ізольовано, окремо, а тільки групами, взаємодіючи між собою та вступаючи у зв'язки з іншими елементами експресивної підсистеми й відповідними полями, що об'єднують конотації, сформовані на індивідуально-авторських уявленнях, почуттєвій, емоційній сфері того покоління, представником якого є митець. У художньо-публіцистичному мовленні репрезентанти лексичного експресивного шару залучають до свого емотивно-оцінного контекстуального простору експресиви інших рівнів. Найчастіше - це фразеологічні експресивні одиниці, близькі до лексичних і багатокомпонентністю семантичної структури, й емотивно-аксіологічними показниками, і пресупозицією. Експресивне лексичне та фразеологічне значення зближуються, кваліфікуючи останнє як "експресивно-оцінне", "аналогічне лексичному, але ускладнене фактором роздільнооформленості" [8].
Фразеологічні одиниці увиразнюють образно-семантичний план лексичних експресивів, виявляють особливості їх функціонування як згустків високої почуттєвої напруги, народного духу й разом з іншими компонентами висловлювання експлікують авторські інтенції щодо окремих фрагментів концептуальної картини світу, наприклад: "Координаційна рада Форуму мусить якнайактивніше підключатися, аби інтенсифікувати мозкову атаку кращих умів світового українства стосовно актуальних пекучих проблем, що постали перед українським народом..." (ЛУ, 1993, 04.02); "... не так дослухаюся до скептиків (а треба сказати, що їх аж занадто), які провіщають нашій Координаційній раді, що вона "ні до шевства, ні до бондарства", і взагалі "не тратьте, куме, сили" (ЛУ, 1993, 04.02).
Експресивна лексика найадекватніше виявляє себе в межах експресивного висловлювання (контексту), яке має відповідати певним критеріям, відповідним вимогам, яким властиві такі ознаки: 1) безпосередній чи уявний контакт з адресатом (аудиторією); 2) прагнення автора та здатність на висловлювання, що містить експресиви: а) прагнення вплинути на емоційний стан адресата, поглибити чи якісно змінити його, підпорядкувати бажаному, б) бажання викликати у співрозмовника адекватну почуттєву реакцію на референт; 3) авторська настанова на змістову та стилістичну виразність, образність, індивідуальність мовленого; 4) відсутність принципових обмежень чи заборон щодо використання експресивної лексики, яка породжує та збуджує високу почуттєву напругу та гаму образних зв'язків, асоціацій із найрізноманітнішими денотативними сферами, виступає засобом увиразнення тексту; 5) доцільність, доречність, умотивованість, виправданість та максимальна ефективність вживання відповідних експресивних слів у межах висловлювання; 6) здатність адресанта відчувати й відтворювати всі сфери людської життєдіяльності та всі мовленнєві колорити (від високого до низького) та ін.
Сприймання експресивного висловлювання (контексту) - це процес і результат мовленнєвої діяльності людини (читача, слухача), спрямованої на розуміння думок та емоцій автора, з урахуванням того, що будь-яке висловлювання становить собою вираження певної позиції мовця до інших комунікантів, тобто його вербальну егоцентричність.
Аналіз виявив, що художньо-публіцистичне мовлення І.Драча становить царину, де найрізноманітніші експресивні засоби різних рівнів відзначаються особливою виразністю та образністю й характеризуються власними закономірностямифункціонування. Уживання експресивів у художньо-публіцистичних текстах безпосередньо пов'язане з вимогою Л.Булаховського: письменник має право й разом із тим обов'язок бути оригінальним, мати свій індивідуальний стиль.
Умови реального використання експресивної лексики в художньо-публіцистичному мовленні - це конкретна реалізація експресивного значення, яке не може обмежуватися аналізом парадигматичних, статичних ознак, оскільки функціональний, динамічний потенціал експресивної лексики невичерпний.
Окремого дослідження вимагають експресивні лексикони багатьох українських майстрів художньо-публіцистичного підстилю, індивідуальні особливості використання різнорівневих експресивних одиниць, співвідношення узуально-нейтрального й індивідуально-творчого.
Література:
1. Кочерган М. Мовознавство на сучасному етапі // Дивослово. - 2003. - № 5. - С. 25.
2. Шаховский В.И. Языковая личность в эмоциональной коммуникативной ситуации // Филологические науки. - 1998. - № 2. - С. 59.
3. Стишов О.А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця ХХ ст. // Мовознавство. - 1999. - № 1. - С. 7.
4. Равлюк С.І. Аксіологічна лексика і фразеологія художньо-публіцистичних виступів 90-х років ХХ століття: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. - К., 2003. - С. 6-7.
5. Кочерган М.П. Контекст // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. - К.: Укр. енцикл., 2000. - С. 251-252.
6. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - С. 226.
7. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984. - С. 68.
8. Мокієнко В.М. Лексичне і фразеологічне значення // Мовознавство. - 1988. - № 4. - С. 20.
Loading...

 
 

Цікаве