WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча - Реферат

Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча - Реферат


Реферат на тему:
Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча
Виражально-зображальне призначення експресивної лексики найповніше втілюється у художніх та художньо-публіцистичних текстах, безпосередній взаємодії з лексичними одиницями іншого стилістичного призначення.
Проблема функціонування української експресивної лексики в художніх та художньо-публіцистичних контекстах знайшла відображення у працях Д.Баранника, В.Ващенка, І.Грицютенка, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюха, В.Ільїна, А.Мойсієнка, М.Пилинського, О.Пономарева, Л.Пустовіт, О.Сербенської, Н.Сологуб, Л.Ставицької, В.Чабаненка, І.Чередниченка та інших учених.
Функції експресивної лексики в художньому та художньо-публіцистичному мовленні досліджувалися, однак ці роботи містять лише фрагментарні відомості про мотиви її використання, контекстуальне оточення, участь у створенні загального емотивно-оцінного плану тексту тощо. Поки що немає спеціальної монографічної праці, присвяченої аналізованому лексичному пласту з його характерними ознаками та рисами, специфічними зображально-виражальними можливостями, які найкраще виявляються у межах художніх та художньо-публіцистичних контекстів. Необхідно зазначити, що на сучасному етапі розвитку мовознавчої думки одним з найактуальніших є функціональний аспект, оскільки саме він передбачає аналіз мовних фактів з погляду їх справжнього "життя", взаємозв'язків між позамовною дійсністю і специфікою відображення її лексичними засобами [1].
Однак, пізнання функціональних аспектів мови не можна повністю осягнути, "не звернувшись до її творця й користувача з усім різноманіттям його історичних, соціальних, національних та інших особливостей" [2].
Арсенал виражально-зображальних (експресивних) засобів збагачують, передусім, сучасні письменники-публіцисти: І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, П.Мовчан, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко, В.Яворівський та ін. Їхні художньо-публіцистичні виступи формують громадську думку українського суспільства, висвітлюють актуальні питання життя народу, відображають процеси демократизації лексичного складу української мови, її активне поповнення експресивно маркованими лексичними одиницями [3].
Специфічних рис набувають, передусім, художньо-публіцистичні виступи, що розкривають найболючіші проблеми, відтворюють реальність сьогодення через призму тих політичних, економічних, культурних подій, які впливають як на свідомість, так і на почуття українців. Простежується не тільки активізація усних жанрів публіцистичного стилю, а й використання нетипових мовленнєвих засобів, зосередження уваги слухачів на емотивно-аксіологічних значеннєвих планах лексичних одиниць, просодичних засобах, що беруть участь у моделюванні емотивно-оцінних (експресивних) значень [4].
Експресивна лексика належить до активних засобів увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І.Драча, є ознакою ідіостилю письменника-публіциста. Тексти художньо-публіцистичних виступів І.Драча двох останніх десятиліть на з'їздах, форумах, конгресах, конференціях тощо, опубліковані в газеті "Літературна Україна" (ЛУ), стали джерельною базою статті.
Мовленнєва ситуація та мовне оточення з'ясовують експресивні смисли лексичних одиниць, забезпечують умови функціонування їх актуальних значень. М.Кочерган виділяє п'ять найголовніших функцій контексту стосовно значення слова це: 1) відбір та актуалізація потрібного значення; 2) трансформація смислу в межах семеми, його уточнення, конкретизація тощо; 3) нейтралізація значень полісемічних слів; 4) моделювання оказіональних значень; 5) десемантизація значення [5]. Щодо експресивного значеннєвого плану лексичної одиниці, то слід зазначити: винятково важливими є перша, друга та четверта функції контексту, а третя й п'ята належать до факультативних, оскільки вони суттєво не впливають на емотивно-аксіологічні смисли лексем.
Для реалізації експресивних значень однаково важливими, значущими є контексти обох типів - мовні (мовленнєві) та позамовні. Перші забезпечують сприятливе лексичне "середовище" для експлікації експресивного значення на лексико-семантичному рівні, а другі (ситуативні) виявляють чинники, що впливають на формування чи модифікацію образних та емотивно-аксіологічних смислів, установлюють тісні зв'язки між денотативною та сигніфікативною сутностями, мотивують середовище, умови, де відбувається комунікація. Вони враховують соціальний стан, вік, освіту, рівень культурного розвитку учасників мовленнєвих ситуацій; систему національних цінностей (релігійних, моральних, етичних тощо); етнічні традиції та стереотипи; особливості референтної сфери; позиції, інтенції та настанови автора та ін. Отже, у межах контексту значеннєвий план експресива перебуває під впливом двох світів: вербального (світу слів та їх значень) й об'єктивної дійсності, репрезентованої згаданими вище чинниками.
Лексико-граматичний рівень виступів обумовлюється закономірностями граматичних зв'язків (узгодження, залежність тощо), продиктованих мовними законами. Образний, експресивний та прагматичний рівні пов'язані з особливостями індивідуально-авторського стилю, манери оповіді та ін.
Дбаючи про втілення своїх задумів, забезпечення оригінальності у висвітленні актуальних проблем життя народу, І.Драч активно залучає значний арсенал експресивних засобів, якими позначені всі мовні рівні, а особливо лексико-семантичний, що бере активну участь у відображенні фрагментів національної картини світу через призму власного "я". Саме він і є найвагомішим засобом суб'єктивізації художніх і художньо-публіцистичних текстів та оригінальним виявом ідіостилю письменника.
Індивідуальний стиль І.Драча втілюється в цілій системі експресивних лексичних одиниць, серед яких чільне місце належить експресивам трьох основних класів - експресивним іменникам, прикметникам та дієсловам, що беруть активну участь в увиразненні мовлення письменника, у зв'язку з особливостями використання семантики експресивного слова в художньому чи художньо-публіцистичному тексті.
Українська експресивна лексика в мовотворчості І.Драча - це специфічний словниковий шар, що належить до колективних надбань, показників, виявів, ознак душі народу. Він репрезентований експресивними лексемами, експресивними значеннями та експресивними відтінками значень. Загальномовні експресиви зрозумілі й доступні кожному мовцеві, їх фіксують сучасні словники, а також більш чи менш часто вживають комуніканти. Потрапляючи до художньо-публіцистичного тексту зі своїми узуальними значеннями, їх відтінками, здебільшого специфічною фонетичною організацією та формальними ознаками, експресивні слова, поєднуючись із експресивами інших рівнів (передусім, емотивно-оцінними фразеологічними одиницями), часто набувають індивідуальних рис, стають фактом породження мовлення окремим індивідом і засобом увиразнення художньо-публіцистичного тексту, виявом його абсолютного антропоцентризму, наприклад: "Десять років тому Володимир Яворівський - нашрухівський златоуст - приголомшив нас запитанням: "І що ж ми за народ такий?!.." (ЛУ, 1999, 23.09); ...були великі плани допомогти видати твори українських письменників. І що ж? Обіцянка-цяцянка, а письменникам радість... Багато обіцяли, а нічого не зробили" (ЛУ, 2001, 20.09); "Дилетант не може бути інтелігентом" (ЛУ, 1995, 16.11); "Конгрес має стати поважним чинником об'єднання національної інтелігенції на засадах державництва та соціальної солідарності. До сьогодні, пошматована між політичними партіями, підгодована недоїдками з власного та мафіозного столів, принижена
Loading...

 
 

Цікаве