WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Екологічна політика в Україні: проблемні питання та підходи до їхнього розв'язання. 1990 – 2000 роки - Реферат

Екологічна політика в Україні: проблемні питання та підходи до їхнього розв'язання. 1990 – 2000 роки - Реферат

лише на екологічні проекти й заходи.
Свідченням вагомого значення екологічних чинників для розвитку українського суспільства, свідченням розширення участі України у міжнародній співпраці в галузі поліпшення стану довкілля стало й те, що 21 травня 2003 р. до Києва прибули міністри природоохоронних відомств європейських країн, де проходила V Всеєвропейська екологічна конференція під гаслом "Довкілля для Європи". Делегації з 49 країн брали участь у конференції, 4,5 тис. делегатів були присутні на урочистому відкритті форуму. Але найважливіше - це розробка шляхів збереження довкілля , внесок України до загальноєвропейського процесу гарантування екобезпечного розвитку континенту й усієї планети.
Які ж існують найгостріші екологічні проблеми в Україні, які напрями національної екологічної політики, які найпріоритетніші напрямки природоохоронної діяльності на національному рівні в Україні ? Ю.Щербак - відомий письменник, громадський діяч, перший міністр охорони природи в незалежній Україні неодноразово у своїх виступах з особливою тривогою наголошував на існуванні трьох найголовніших екологічних проблем для України:
1. Чорнобиль;
2. Проблема питної води, зокрема, проблема Дніпра;
3. Екологічна криза в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні [12]. Названі проблеми особливо загрозливі через те, що зумовлюють еколого-демографічну кризу, небезпечну для самих основ існування народу, його Передовсім, розглянемо питання про мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи. Назва маленького українського міста Чорнобиль стала відомою усій планеті, на жаль, сумною славою... Україна успадкувала від колишнього Союзу РСР п'ять атомних станцій і жахливі наслідки найбільшої в історії технологічної аварії. Чорнобильська катастрофа стала найстрашнішою екологічною трагедією, для всього світу і водночас дала міцний поштовх для екологічного та суспільно-політичного руху в Україні. На місцях колись квітучих полів та зеленіючих лісів Полісся на десятки кілометрів простяглася мертва зона... Вона охопила не тільки значну територію України, а й Білорусії та Росії. Внаслідок сформованої під час аварії хмари утворився радіаційний слід на місцевості у відповідності з метеорологічними умовами переносу повітряних мас. У наступні 10 діб інтенсивний викид радіоактивних газів, аерозолів зумовив забруднення місцевості у різних напрямах та на значних віддалях від атомної станції. Практично відразу після катастрофи на забруднених територіях було організовано контроль радіаційного стану, а згодом - наукові спостереження за місцевими біоценозами (лісами, озерами, тощо). Регулярний контроль вмісту радіонуклідів та інших забруднювачів у ґрунтах, повітрі та воді проводили кілька організацій: Управління дозиметричного контролю /УДК/ НВО "Прип'ять", ДМП "Радіаційний моніторинг", лабораторія навколишнього середовища ЧАЕС. Пости автоматичної системи контролю радіаційного стану (АСКРС) в 30-кілометровій зоні ЧАЕС, де відбиралися проби ґрунту, були розташовані у Чорнобилі, Прип'яті, Дитятках, Машеві, Усові, Красному, Бенівці, Ст. Шепеличі, Буряківці, Зимовищі, Кривій Горі, Страхоліссі, Чистогалівці, Копачах, Стечанці, Корогоді, Іловниці.(13) Про смертельну небезпеку аварії на ЧАЕС для життя людини засвідчують чисельні документи, датовані першими місяцями після катастрофи, інформацію з яких офіційні кола намагалися всіляко "утаємничити" від населення. Загальна кількість евакуйованого населення із зони радіаційного забруднення у 1986 р. досягла 115 тисяч осіб. У 1987 р. за межі 30-кілометрової зони від ЧАЕС було відселено мешканців декількох десятків населених пунктів, проживання в яких було визнано небезпечним для людей. Таким чином утворилася зона відчуження. Однак, дуже скоро деякі евакуйовані мешканці почали повертатися до рідних осель. Кількість сіл, де у 1993 р. мешкали люди на території зони відчуження, становила 13 із загальною чисельністю близько 500 осіб - "самоселів"[14]. Радіація забруднила в Україні територію 12 областей, 74 адміністративних районів, 2294 населених пункти. Загальна площа, забруднена цезієм 137, в Україні становить понад 50 тис. кв. км. [15]. Найбільш складна ситуація склалася на території Іванківського, Поліського районів Київської області, Народицького, частково Овруцького та Лугинського районів Житомирської області. На середину 90-х років переселення жителів найбільш забруднених сіл Київщини та 12 сіл Житомирщини було завершено. Місцевість, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, складає 1/12 території України. До зони обов'язкового відселення потрапили 92, а до зони гарантованого державою добровільного відселення 835 населених пунктів. Загалом зона відчуження становить 340 тисяч гектарів - (територія у чотири рази більша, ніж Київ). Під постійним радіологічним контролем перебувають 1288 населених пунктів [16].
Кабінет міністрів та Верховна Рада України розробили "Державну довготермінову програму ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на період 1993 - 2000 рр". Для її реалізації потрібні були колосальні кошти та ресурси з української економіки, що й без того була виснажена. В окремі роки вони досягали 10 - 12% її річного бюджету. Адже тільки в Україні від наслідків Чорнобиля постраждало близько 3,2 млн. громадян, у тому числі 942 тис. дітей [17].
Відома українська поетеса Ліна Костенко, розглядаючи Чорнобиль не лише як екологічну проблему, але й як зону загальнонаціональної трагедії, виступаючи із доповіддю "Чорнобиль в дозах історичної свідомості" на II Міжнародному конгресі україністів (Львів, серпень 1993), відзначила: "Ми вже звично сприймаємо Чорнобиль лише в його атомно - енергетичному контексті. А у нього ж є інший, свій питомий контекст: історичний, звичаєвий, культурний, природничий, мистецький. З наслідками аварії там фактично ліквідуються рештки Поліської України з її матеріальною і духовною культурою" [18].
За 13 років (1986 - 1999 рр.), як відзначено в аналітичних матеріалах Уряду, прямі збитки та витрати України на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи перевищили 11 млрд. доларів [19].
Однією з умов мінімізації наслідків катастрофи на ЧАЕС було міжнародне співробітництво. Аналіз громадської думки в Україні також свідчив, що переважна більшість населення виступала проти подальшого функціонування ЧАЕС і розвитку ядерної енергетики, тому що значна кількість мешканців України безпосередньо постраждала від наслідків аварії. До того ж суспільство відчувало на собі економічний тягар, пов'язаний з ліквідацією наслідків катастрофи, на що витрачалося до 15% національного бюджету України. Однак через тяжку економічну ситуацію, в яку потрапила Україна, швидке розв'язання проблеми закриття станції було можливе лише за умови фінансової й технічної допомоги з боку країн "великої сімки".
Прагнучи позбавити людство від екологічної загрози Україна ухвалила рішення про виведення ЧАЕС з експлуатації до 2000 р. У грудні 1995 р. був підписаний Меморандумпро взаєморозуміння з країнами "великої сімки", про надання фінансової допомоги для
Loading...

 
 

Цікаве