WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

мову від учителів, так і відповідають. У вищих навчальних закладах, особливо в Східній Україні, переважно навчання проводять російською мовою. Часто не знаєш, в якій державі знаходишся і яка ж державна мова? Більше того, в Криму відкрито філії Московського університету, де викладання базується на російському законодавстві, і ці спеціалісти будуть працювати в Україні і матимуть справу на практиці з нормами українського законодавства. Де логіка? Кому потрібні такі спеціалісти? Тільки не Україні.
Найстрашнішим лихом є те, що держава не фінансує достатньо вищу школу, якщо якісь підручники видаються, то за власні кошти або за кошти спонсорів, а на шкільні підручники відпускає Міністерство освіти мінімум - 30% коштів, передбачених на випускпідручників, це приблизно 2 млн. гривень, тобто їх вистачить на випуск одного підручника!
Слід би задуматися над словами французького письменника Антуана Ривадоля: "Мова - це машина, і не варто допускати, щоб її пружини рипіли". Хіба це не продовжуються сторінки тривікового геноциду, етноциду українського народу, але під новими гаслами? І ці злочинні заходи досягли своїх наслідків: частина українців уже не знає своєї мови, а інша розмовляє якимось дивним суржиком, який баламутить і іноземців, що української мови немає, бо розмовляють українці російською, то вони є - "russisch".
Скаламучена мова, схильність до чвар, історичний брак єдності, довір'я, волі, заздрість і підозри призвели до того, що нас ніби "лихий попутав". А нас, сиріт, дітей "ворогів народу", що втратили батьків через совєтських катів, морили голодом, годували брехнею, виховували на прикладах Павлика Морозова, "героїв красно-донців", учили, що наші батьки - "вороги народу", а національні вожді - Мазепа, Петлюра - то зрадники і люті вороги народу. Хіба не парадокс, що злочинці - вожді ще подекуди бовваніють у статуях-ідолах, існує Комуністична партія, назви вулиць і міст увіковічують ворогів нашого народу, які разом зі своєю злочинною Комуністичною партією повинні сидіти на лаві підсудних за нелюдські злочини. А дехто і зараз мріє і шукає добра й щастя в болоті "комуністичного майбутнього", не усвідомлюючи того, що ми вже мали цей злочинний, брехливий "рай". І слід задуматися нам: Чи це не духовна війна з нацією, бо українці воюють проти себе, проти своєї держави, проти мови. Пригадаймо, що сталося з мовами національних меншин у СРСР і з багатьма мовами світу: розчинившись спочатку в іншомовній словесності, вони зникли. А разом із мовою зникли й нації, бо як істина говорить: мова - душа народу, немає мови - нема народу. Мова - це живий організм, і вона може розвиватися тільки на рідному грунті - у своїй Державі. Вона гуртує роз'єднаних людей у народ, і мовою національного єднання нині український народ славить Бога за здобуту Незалежність.
Але найтривожнішим є те, що на державному рівні нерідко даються взнаки прояви національного нігілізму, лунають голоси на захист "двомовності", обстоюється право на увічнення в Україні мови колоніальної держави. І хай замовкнуть облудні шовіністичні верески про якусь "насильницьку українізацію". Насильною для нас була русифікація, а ми нікого не насилуємо, бо це наша українська мова, наша Українська держава. Якщо у нас є кордони з Росією, то повинні бути і "кордони" захисту своєї державної недоторканої мови. У цивілізованому світі водиться так: якщо ти хочеш проживати в чужій державі, то повинен вивчити державну мову, і то досконало, бо ти не маєш права на роботу без знання мови; школи, вищі навчальні установи використовують свою державну мову, і ніхто не має права виступати проти держави, проти законів, висувати свою мову на рівень державної, а в кращому випадку, можеш покинути чужу державу. Наша держава надзвичайно лояльно ставиться до росіян, не чинить їм ніякі "дискримінації", хоч дехто з піною на губах кричить про права людини. Але не хоче знати, що в жодному законі і в тому числі й Міжнародного права, немає статті про те, що громадянин може нехтувати і зневажати мову держави, її закони і проживати в ній. До таких людей слід використати слова Т.Шевченка із "Юродивого": "Будьте люди! Схаменіться!". Чи знають вони, як живеться в Росії 5 мільйонам (дефакто - близько 10 млн.) українців без жодної української школи, без жодного українського собору Київського Патріархату? Правда, був один храм для українців в м. Ногінську (45 км від Москви), та й той забрали під Московський Патріархат (вересень 1997 р.), а українська громада змушена молитися в казармі, де місцева влада вимкнула газ і світло. Думаю, якби таке трапилось в Україні з російською церквою, то владні структури Росії доклали б старань, щоб Українська держава надолужила скоєному та уможливила дійсну свободу віровизнань на своїй території. А наш уряд, навпаки, щедро роздає Московському Патріархату українські архітектурні пам'ятки Києво-Печерської Лаври (Успенський собор), яка протягом століть будувалася за активної участі українських архітекторів та художників. До того ж, у Лавра є надбанням світової культури і перебуває під егідою ЮНЕСКО, і заявки, що "ми отбіраєм наше назад", "мы тебе покажем", кваліфікуються як бандитизм.
В Україні, де проживає 10 млн росіян є 3500 російських шкіл, 7500 парафій та храмів православної церкви Московського патріархату, театри, кінотеатри, преса і т. ін. Росіянам в Україні живеться непогано, а якщо ще врахувати толерантність, гостинність і терпеливість українців, то можна сказати, що ніхто із росіян не поспішає в Росію.
Ми повинні всі і кожен зокрема робити все можливе, щоб Держава піклувалася про свій народ, його мову, берегла його культурні надбання, шанувала свій народ, а народ повинен своєю поставою ще раз нагадати "хто ми, чиї діти" і зірвати полуду із своїх очей, очиститися і уберегти наше милозвучне і солов'їне Тарасове слово, нашу вимріяну Незалежну Українську Державу.
Література:
1. 1 . Франко І. Українці // Франко І. Твори: У 50т. - К., 1984.. - Т.41.
2. Маланюк Є. Українська література в світі сучасності // Літературно-науковий вісник. -Львів, 1932. -Кн.7.
3. Шевчук Гр. Одна чи дві літературні мови //Рідне слово. - Мюнхен-Карльсфельд, 1946. -ч.З-4.
4. Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині // Франко І. Твори: У 5т. - К., 1981. - Т. 31.
5. Франко І. Володимир Самійленко // Франко І. Твори: У 50 т.- К., 1982. - Т. 37.
6. Шерех Юрій. Нариси сучасної літературної мови. - Мюнхен, 1951. - 402 с.
7. Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація. Статті і фрагменти. Упорядкування і вступна стаття Ю.Шевельова. - Нью-Йорк, 1992. - 155с.
8. Айзеншток І. Матеріали з громадського і літературного життя України//Україна. - К., 1927.
9. Чижевський Д." Історія української літератури. - Нью-Йорк: УВАН, 1956.
10. Костомаров М. Книги буття українського народу. - Авгсбург, 1947.
Loading...

 
 

Цікаве