WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

замінена на довічне ув'язнення) і т. ін.
У 1939 році були зламані політичні кордони між Галичиною і Східною Україною. "Визволення" Західної України совєтською Червоною армією привело до остаточного "звільнення" від рідної української мови, культури, традицій, церкви, від усього того, від чого були "звільнені" східні українці.
Але страшні лихоліття сприяють єдності обох поневолених частин України і дальшому відновленню української літературної мови. Давно відчулась потреба в науковому курсі сучасної української мови, але в усій Україні в умовах посиленої русифікаціє вона відсувалась на задній план. Підручники українськоїмови, літератури якщо і складались, то совєтська цензура не все дозволяла "недозволене". Так було і з підручником "Нарис української літератури" за ред. Є.Кирилюка.
В діаспорі вчені працювали над створенням наукових праць з історії, літературознавства, мови (Ю. Бойко-Блохин, Д.Чижевський, В.Державин, О.Оглоблин, П.Филипович, Ю.Шерех, Г.Костюк, Я.Рудницький та ін.).
Так, проф. Юрій Шерех-Шевельов видає книгу "Нарис сучасної української літературної мови" (Мюнхен, 1951 - 402с.). Автор використав не тільки багатий досвід українських мовознавців 20-30 рр. (В.Сімовича, О.Курило, О.Синявського), а й досвід сучасної європейської мовознавчої науки, зокрема досвід з методології мовознавства. "Сьогодні мовознавство має відмінні і далеко глибинні методи для опрацювання мови як системи, ніж це було 20-30 років тому, коли ще панували в граматиці традиційні методи, оперті не стільки на мовознавчі "критерії, скільки на логічні або психологічні", пише Ю. Шерех у передмові до своєї книжки [6, с.3]. Завдання автора було, в першу чергу, дати "повний курс сучасної української літературної мови, не оминаючи й елементарних для науковця речей, а з другого боку, в міру можливості побудувати його науково і з методологічного боку свіжо" [6, с.3]. "Такий ґрунтовний курс планував у 1942-1943 рр. В.Сімович, але воєнні події, а потім передчасна смерть не дали йому здійснити свої наміри" (там же).
Ю.Шерех зумів сполучити науковість книжки з її популярним і цікавим викладом. Зрозумілий, чіткий аналіз мовних явищ, науковий і популярний виклад, повнота наведених мовних прикладів і одночасно стислість їх викладу - такі особливості цієї книжки. Індуктивний підхід до мовних явищ, взятих із літературних джерел, і встановлення норм літературної мови становить цікаву рису праці Ю.Шереха. Він використав літературні твори 165 українських письменників, народні прислів'я, пісні, думи і, крім того, мову українських газет. Майже на 60 сторінках автор подає основи української лексики й семантики, а далі - елементи стилістичної синтакси, фонетики й фонології, і в кінці книги - "Засади українського письма й правопису", приділяє увагу українській стилістиці. Таке багатство книги показує, що намір автора, подати опис української літературної мови " як системи в усьому багатстві її стилістичних варіантів" [6, с. 18], і цим книга Ю.Шереха відрізняється від усіх попередніх курсів української мови.
Ю. Шерех сміливо відкинув русифікаційні тенденції авторів українських граматик в Україні, які були копіями російських підручників. Він дотримується класифікації відмін іменників, впровадженої Олексою Синявським у книзі "Норми української мови" (1931, Харків), його фонетики і граматики, лексики - "Російсько-український словник Української Академії Наук" (1924-1932, Київ); "Правописний словник" Г.Голоскевича (Київ, 1930 ).
Ці книжки були заборонені в радянські часи, бо "не відповідали русифікаційній політиці влади, одначе для вільного українського слова вони й надалі лишали найвищим авторитетом у справі норм української літературної мови" [6, с.12].
Щодо правопису, то Шерех визнавав правопис, прийнятий на еміграції 1928 року, характеризуючи його, що "він освячений національною традицією і має справді всеукраїнський характер. Він може бути змінений тільки у Вільній Українській Державі" (там же). До цих слів слід прислухатися і рішуче боротися з усякими спробами непотрібного і шкідливого "реформаторства" та з наклепами на правописи тих років.
До праць нашого видатного мовознавця бл.п.проф Ю.Шереха варто звертатися і зараз упорядникам українського правопису. Щодо технічної української термінології, яка не завжди носить коректні назви, то слід би звернутися до праць колишнього Інституту Української Наукової мови під керівництвом Г. Холодного, заборонених на початку 30-х років, бо вони "зберігають характер норм, і нема сумніву, що вони правитимуть за основу української технічно-промислової термінології у майбутньому в Україні" [6, с.57]. Ю. Шерех не відкидає того, що українська мова і на еміграції теж засмічена різними германізмами, полонізмами, русизмами, місцевими діалектами, а також і іншими чужомовними впливами, що нічого спільного не мають з літературною українською мовою. Книга Ю.Шереха допомагає таким українцям, що втратили почуття рідної мови через низьку освіченість як на Батьківщині, так і під впливом чужинного світу, вернутися на національний грунт, інакше це справляє негативне враження, неповагу до української мови. Мова - це показник освіченості людини, і це слід враховувати, мови слід вчитися у знавців, які все життя присвятилися цій науці, інакше таке навчання, крім шкоди, нічого іншого не принесе.
Книга автора подає справжнє обличчя української літературної мови, показує її красу, багатство і неповторність, вона - справжня, не сфальшована ні емігрантами, ні зрусифікована на Батьківщині. Слід нагадати, Ю. Шерех написав багато праць, зокрема велику наукову розвідку з української синтакси та історичний діахронний курс історії української мови, які збагатили українську мовознавчу науку і спричинилися до усунення хиб у мові як сучасної емігрантської, так і на Україні, що дасть можливість піднести культуру нашої мови взагалі.
Читаючи наукові і популярні українські журнали, газети діаспори, я була здивована, що ті вчені, які жили в 20-40-х роках, писали так чудово і грамотно, що зараз не так часто зустрінеш.
Дуже соромно чути, що: "Українська мова настільки важка, що нею не можуть оволодіти навіть українці" - іронізують представники української діаспори з огляду на мовну ситуацію в нашій країні. Саме затвердження правопису української мови повинно було відбутися 14.02.2001 р., але указом Президента вкотре воно переносилось, і вирішено залишити незмінними здобутки правописів 1933 та наступних років, що означало не збереження самобутності української мови, а зближення з російськими та іншими правописами народів СРСР, і все це відбулося без відома Інституту Української Академії наук, який у першу чергу мав би відповідати за склад і компетентність новопризначеної комісії. Комусь знову заважає правильна українська мова, але це уже в Незалежній Україні, а жаль. Тому не дивно, що в школах діти спілкуються російською мовою, а на уроках яку чують
Loading...

 
 

Цікаве