WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

єднанню української мови.
І от відбулася революція 1905 року, яка ламає Емський указ. Український народ повертається до національного життя, засновує газети "Громадська думка" (1905, Київ), "Рада" (1907, Київ), але українська мова Східної України для газет і літературних творів була недостатньою. Повернутися назад до своєї літературної мови було вже неможливо, як не можна було повернути назад історію. Хоч-не-хоч, а треба було використовувати українську мову, яка сформувалася і культивувалася протягом тридцятироків у Галичині, яка, правда, не була якоюсь чисто галицькою, а українська літературна мова з галицьким нашаруванням, вона була також зрозумілою і для читача Східної України. Про це згадує один із провідних діячів "Громадської думки" Є.Чикаленко у своїх спогадах, наводячи такий епізод: "Один полтавський поміщик Бобир-Бохановський, людина з вищою освітою, цілком прихильна до розвитку нашої літератури, з обуренням читав мені деякі фрази з "Громадської думки" і казав: "Ну хіба це по-нашому? Це по-хорватськи або по-словацьки, тільки не по-нашому: ну прочитайте самі хоч оцю передову статтю: "Суспільний рух з протягом часу набрав такої сили і прибрав таку форму, що наш уряд.... і т. д." Це так, але якби не галицькі нашарування в ті часи (1876-1906), українська літературна мова опинилася б у важкому стані перед навалою російських впливів, а тому краще свої впливи, ніж чужі. У ті часи у Східній Україні не було навіть українських шкіл, тому люди чули усну мову, але нею не писали.
Нову літературну українську мову багато хто називав галицькою. Так, головним виразником цих настроїв став тоді І.Нечуй-Левицький, який видав дві книжечки, де старався довести, що нові газети і журнали заповзялися завести галицьку книжну мову і чудернацький правопис в українському письменстві і на Східній Україні, щоб зробити цю мову спільною для Галичини і для Великої України.
Неможливо було зразу повернутися назад до раніше створеної мови, але поступово вводились нові слова, звороти, від яких галичани стали відмовлятися, але всі землі стали засвоювати спільну українську мову. Цьому сприяють такі велетні українського слова, як Леся Українка, М.Коцюбинський, які ніколи раніше не писали галицькою говіркою, але потім стали поступово використовувати у своїх творах ті галицькі слова і вирази, якими хотіли збагатити спільну для всіх українську літературну мову.
Слід розуміти деякі значення українських слів, вироблених спільною українською мовою. Так, слова "вчасний" і "завчасний" мають різні значення. Вчасний означає точність часу: "Поїзд приїхав вчасно (за розкладом)".
Завчасний - зроблений ще перед якоюсь дією: "Він прийшов до школи завчасно" (ще нікого не було). Слово "завчасний" прийшло з Галичини. У Галичині "вчасний" означає несвоєчасний, передчасний. Приросток за- тільки підсилює це значення. У літературній мові слово "вчасний" вживається із східноукраїнським значенням, а слово "завчасний" із західноукраїнським. І хоч це нелогічно але мова - не логіка. І чим багатша мова, тим більше можна знайти "нелогічностей". У свій час письменник Майк Йогансен у своєму творі "Подорож доктора Леонардо" дотепно висміював прихильників логічності в мові, мова має свої закони, які роблять мову багатою, гнучкою і здатною висловлювати найточніші відтінки людської думки. Мішаний характер нашої мови робить її багатою і гнучкою. Наша мова є одна, створена на основі Києво-полтавських говірок і галицьких мовних елементів. І в цьому синтезі запорука єдності Великого Народу.
Заснування українських шкіл в Східній Україні - здобуток Національної Української Революції 1917 року. Один із знавців української літературної мови А.Ніковський писав, що поява преси та книг і словників - це великий галицький доробок, який слід не відкидати, а використати як матеріал, "вироблений, влучний та закрашений європейськими впливами". У короткий час української державності 1917-1920 р., в Україні почався процес "українізації". Так уже йшло до установлення єдиної загально-української літературної мови.
Та поразка визвольних змагань і розподіл України між кількома державами не дали цьому процесові дійти до цілковитого завершення. Галичина опинилася в іншому державному складі, без можливості постійного зв'язку з Великою Україною, що негативно відбилося на подальшій долі нашої мови. Русифікація в Східній Україні зашкодила терміноутворенню української мови як основи наукового стилю і в функціональних різновидах літературної мови. Все це вело мову до віддалення її від народного ґрунту і до деформацій її структури.
30-ті роки XX ст. увійшли в історію України як роки сталінського терору, насильної русифікації, нищення мови, культури, релігії, нищення народу як нації. За період 1933-1937 рр. було заарештовано 240 українських письменників; 13-15 грудня 1934 року 28 із них було засуджено до розстрілу вирок опубліковано в усіх газетах. Міська інтелігенція боялась розмовляти і українською мовою як ознакою націоналізму для НКВД. В Україні відбуваються страшні події: арешти діячів української культури, науки, священнослужителів УПЦ за належність до Спілки Визволення України (1929), геноцидний голодомор в Україні (1932-1933), самогубство письменника М.Хвильового та державного діяча М. Скрипника на знак протесту проти погрому української культури (1933), телеграма Сталіна про припинення "українізації" і боротьба з "новим національним ухилом" (1933), заборона правопису Г.Голоскевича, вилучення з українського правопису букви "ґ", а автора на судовому процесі СВУ заарештовано на 5 років і відправлено в Тобольск, де він вчинив самогубство.
Знищена українська синтакса стала російською, штучно накинена російська термінологія, звороти, які були для української мови неприродними. У мові викидали усе галицьке, намагаючись зробити її не загальноукраїнською, а тільки східноукраїнською і цим полегшити боротьбу з українським національно-визвольним рухом. Вилучались українські слова з українського словника, а вводились російські: сахар, кровать, галстук, зонтик, уксус та ін. Цим хотіли не тільки русифікувати, а й знищити єдність літературної української мови, підкреслюючи, що є дві українські мови - західноукраїнська і східноукраїнська.
Не краще було в Західній Україні: польська влада скасувала автономні права і самоврядування Галичини - Галицький Крайовий Сейм та Крайовий Виділ (1920); польський уряд прийняв закон про заборону української мови в державних установах, а міністр освіти Польщі С. Грабовський - про заборону української мови в освітніх установах (1924); створення польським урядом концтабору у Березі-Картузькій, в якому перебували переважно українські політв'язні з Галичини (1934); судовий процес над 12 членами ОУН за вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького за його антиукраїнську політику (1935-1936, С.Бандера, М. Лебідь, М.Карпинець були засуджені до смертної кари, яка пізніше
Loading...

 
 

Цікаве