WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат

Еволюція літературної української мови та сучасний її стан - Реферат


Реферат на тему:
Еволюція літературної української мови та сучасний її стан
Недавня мово з присмаком полину, Твоєю гіркотою я пропах, Мені тобою жити до загину, О будь благословенна у віках! О рідна мово, квіткою калини Не одцвіти ні на чиїм віку ! Да буде щасен світ, що солов'їну Тобі дав душу мужню та палку.
(І.Немченко. "Українській мові")
Свого часу видатний український письменник Олесь Гончар сказав "Наша рідна українська мова бринить із найдавніших глибин нашої історії. Вона зоріє яскравим сяйвом ще від літописних часів. В усіх словниках, як не шукати, не знайдемо слів, що були б зависокі для уславлення нашої рідної української мови. Багатюща і багатобарвна, вона - твір усієї України, суцвіття її міст і сіл. Всюди там, де билося українське серце, кувалась духовність нашого народу".
Саме в мові проявив себе геній нашого народу з його давньою культурою, традиціями, релігією. Мова є витвір тисяч українських поколінь, які її плекали, збагачували і в страшні, ворожі для неї часи не дали їй пропасти. Цивілізоване суспільство оберігає свою мову, бо втрата її - це втрата зв'язків із нашою історією, втрата національного ґрунту і перетворення нації на безликих безбатченків.
Вивчення історії української літературної мови вимагає концептуально-ретроспективного огляду тисячолітнього шляху її розвитку, починаючи із древньої Київської Русі.
За всю історію українська мова не мала нормальних умов розвитку. Про стан руської мови в епоху Київської Русі розповідають літописи. Іван Франко писав, що найстаріший "Літопис" руський" "дає нам можливість зробити висновок, що тут уже в цей час досягли чималої вправності не лише в писанні, айв стилістиці, у виробленні мови" [1, с. 162].
Ці літописи, за словами Франка, свідчать про глибоку культуру мови наших предків: "влучність слова", "лапідарність вислову".
Літописи засвідчують те, що незважаючи на важкі історичні часи з трагічними життєвими умовами, українці зуміли пронести свою мову, культуру і релігію через лихоліття століть.
Завдяки міцному корінню власних надбань та власних перекладів із грецької мови, церковнослов'янського письма, українська мова вистояла всупереч асиміляції в часи, коли український народ історично не раз втрачав свою державність. Про це писав наш поет Євген Маланюк: можна "завше прослідкувати ту книжку, що сполучає X в. з XX в., протинаючи найгустіші хащі глухих періодів нашої історії" [2, с.627].
Недарма у творах того часу, як і в гетьманських універсалах, згадується, що "ми є, мовляв, ті Руси, що за Олега, князя руського, воювали" (там же). На думку Є.Маланюка, українська мова має не менш ніж тисячолітню історію, бо її розвиток невід'ємний від розвитку літературної творчості. За всю історію українська мова не мала нормальних умов розвитку.
До Києва письмо і літературна мова (церковнослов'янська) прийшли, напевно, з початком християнства в кінці X ст. Хоча християни були у Києві десятиліття перед тим: варяги, княгиня Ольга.
Вчені вказують, що найдавніша література XI-XIII ст. мала високий розквіт, але після нападів татар, особливо кримських, багато цінних праць було знищено. Краса та принадність багатьох творів тих часів є об'єктивним фактом. Взяти хоча б такі твори, як "Слово о полку Ігоревім", " Повчання Володимира Мономаха", оповідання про осліплення Василька, про Михайлика і Золоті ворота, "Євшан - зілля", Київський літопис та ін.
Особливої уваги заслуговує мова невідомого творця української пам'ятки ХІІ ст. - "Слова..". Мова "Слова..." надзвичайно милозвучна, автор поєднанням слів створює музичні і звукові ефекти (алітерації). Вона відрізняється від мови наших старих літературних пам'яток (літописи, апокрифи, вірші). Складність композиції "Слова"... відповідає й оповіді помітним послабленням церковнослов'янських елементів і величезним багатством виразів із високою "інструменталізацією": голоси, надзвичайна складність його стилістичних засобів, зокрема .його символізм, і перші подихи українського преромантизму! Але, на жаль, під тиском обставин стара писемна українська мова переходить на церковнослов'янську, а не на народну. Вона порівняно із західноєвропейською, де переважала латинська мова, була біднішою. Латина не перешкоджала розвиткові літератури народними мовами, а спричинилася до культурного розвитку, даючи кожному народові безпосередній доступ до скарбниці античної літератури. Для української мови латина дала місце і грецькій мові, що дало доступ до ще багатшої скарбниці, ніж давала латина. Про знання грецької мови, хоча для обмежених кіл, свідчать численні переклади, зроблені до XIII ст., але уже в XVI ст. ці кола звузились. XIII ст. - науковий підхід до самостійної творчості. Ренесанс на Україну прийшов із запізненням, швидко почалася Реформація, і в XVI ст. писали за старою візантійською традицією латинською або польською мовами. Реформація ставала авторитетом Слова Божого - св. Письма, і це підштовхувало литовсько-руську літературу до народної мови, бо Слово Боже повинно бути доступним усім народам світу їхньою власною мовою.
XVII - XVIII ст. - період Бароко в Україні, почався новий розквіт мистецтва та культури взагалі, але культура Бароко немало спричинилася до сформування української історичної долі": людина Бароко втікає до усамітнення з Богом (Сковорода) або кидається у вир політичної боротьби.
Отже, якщо культура готики принципово була релігійною та навіть церковною, ренесансу - принципово світською, то культура Бароко - релігійною і світською. Першим ченцем - письменником був І.Вишенський, хоч його стилістика та ідеологія була іншою, ніж у період "козацького бароко" на Україні, а близькою до ренесансу, духовний стиль писання - "пізньовізантійський стиль Галицько-Волинського літопису". Дійсний початок барокового писання поклали, писання Мелетія Смотрицького проповіді і вірші Транквіліона Ставровецького, твори українського письменника і філософа - Григорія Сковороди, з яким літературне бароко "не дожевріло, а догоріло повним полум'ям до сінця, та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському бароко літературною мовою: на зміну прийшла народна мова," [ 9, с.253].
Останній період бароко - Рококо - у нас не проявився, бо в середині XVIII ст. Україна не мала двора, бо пани русифікувалися і потягнулися в Росію, і там, при дворі Єлисавети, склався стиль українського рококо лише в українській ліриці, в музичних обробках народних пісень.
На Україну прийшов період наздоганяння втраченого і засвоєння нового: прийшли переклади середньовічної літератури, твори Отців Церкви в новому мовному вбранні, поетика зазнає реформ у теорії віршування, яку зробив Сковорода, але вона ще не встигла прищепитися, як закінчилась барокова література.
Українська барокова література так і не створила різних жанрів: не було роману, епосу, достатньої кількості перекладів, бо не було змоги друкуватися.
Мова
Loading...

 
 

Цікаве