WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

чимало попрацювали з автором над тим? щоб створити повнокровний образ Кобзаря. П'єса цікава правдивістю і конкретністю. Успіх спектаклю, безперечно, залежав від виконавця головної ролі. У заслуженого артиста УРСР М.Попова образ Тараса Шевченка вийшов правдивим і переконливим. Простота? щирість? глибока людяність у ставленні до простих людей? вміння проникнутися їхніми думками і стражданнями? пекуча ненависть до гнобителів? до всього того? що пригнічує народ? перетворює його життя на суцільні муки - таким постає перед глядачем Шевченко М.Попова [11;4].
- О роде суєтний? проклятий? коли ти виздихаєш? - з болем і ненавистю кляне Шевченко панів над тілом мертвої Оксани [12;45].
Якщо говорити про недоліки спектаклю? то, насамперед, треба відзначити його деяку? приземленість. Драматургічна основа вистави - дума? твір написаний у піднесеному плані хорошим віршем. Але цю романтичну піднесеність актори не завжди доносять до глядача. Тому і фінал вистави? який за задумом режисера повинен символізувати безсмертя Великого Кобзаря? його органічне єднання з народом? дещо випадає із загального тону п'єси. Дуже фрагментарною вийшла друга дія вистави. Вона якось розпадається на окремі сцени [13;4]. Виконавець головної ролі М.Попов часом збивається на декламацію, не знаходить потрібних інтонаційних фарб.
Тогочасна критика засуджує "приземленість" п'єси, звинувачує режисера та автора вистави у тому, що вони у розкритті образу Кобзаря не вдаються до помпезності, романтизму в дусі радянської епохи. На нашу думку, у цих "недоліках" і є сильні сторони цієї вистави. Режисерові К. Капатському не забракло духу хоча б епізодично вивести на черкаську сцену Шевченка - людину, а не Шевченка -"революціонера", щоправда така спроба була досить несміливою й загубилася в загальній ідеї вистави.
Отже? як бачимо? образ Тараса Григоровича 60-х років "добросовісно служить" своїй епосі як образ борця-революціонера? як рупор радянської ідеології. Основні його риси - це простота? бунтарство? непримиримість? народність? народолюбство.
Помітним явищем в історії всього радянського театрального мистецтва стала п'єса А. Малишка "Тарас Шевченко", постановка якої здійснена Черкаським обласним музично-драматичним театром. Дніпропетровський театрознавець Н. Демидчук про гастрольний дебют зазначав: "Як широка? сповнена невимовної туги і суворої мужності пісня звучить вистава черкащан "Тарас Шевченко". Тужить Україна неволею дітей своїх? горем сиріт, з надією вглядається в спалахи пожеж? чекає? шукає Ватажка? який повів би за собою весь народ на боротьбу за щастя." [14;4].
Режисер-постановник спектаклю С. Омельчук зосередив увагу на нерозривному зв'язку Кобзаря - з рідним народом. Визначмо образне рішення спектаклю й акторську трактовку образу Шевченка народним артистом УРСР В.Ігнатенком. Тарас постає перед нами у всій контрастності своєї вдачі. "То грім? то тиша"? - скаже про нього княжна Рєпніна (артистка Г.Пащенко). Він сама ніжність? лагідність у стосунках з рідними? близькими йому по духу людьми. Ніжний він і в сценах із княжною. Але й стриманий. Вона дорога йому? ця красуня? та він знає: не зможуть руки білі "нести бунтарського хреста"[15; 6].
Та гнівом ненавистю непримиренністю палають хвилину тому такі лагідні очі? коли Тарас стикається з гнобителями свого народу. Тут він справжній бунтівник? незламний і мужній. Зовсім інші барви іронія? сарказм - при зустрічі з запроданцем? зрадником Петровим-Гервасієм. Актору навіть в рамках досить обмеженого дієвого матеріалу вдається створити виразний? багатогранний образ поета-борця [16;4].
Знаменна ця вистава також своїми декораціями відомого художника Д.Нарбута.
Проте критики зазначають, ця робота режисера С.Омельчука дещо недовершена у своєму ритмі - у деяких моментах спад внутрішнього напруження. Бачимо художньо незавершені епізоди? штамповані образи? що порушують загальну поетичну тканину вистави.
А народний артист УРСР А.Гашинський висловлюється більш гостро: "Творчих складностей у роботі чимало. Адже жанр п'єси - драматична пісня? і своєрідна поетика її образів вимагали від режисера? виконавців особливої художньої підготовленості? чуйності? володіння всіма таємницями поетичного національного театру, чого глядач не побачив на сцені театру"[16;4].
Дійсно, для молодого режисера С.Омельчука спектакль був своєрідним іспитом на творчу зрілість. А для досвідченого актора В.Ігнатенка - новим етапом в його художній біографії. Митцеві пощастило передати одержимість? бунтарський дух поета? його полум'яну душу? його всеперемагаючу любов до людини. Щоправда, риси Шевченка бунтівника дещо превалюють у виставі над суто людяними інтонаціями.
Отже? можна з упевненістю сказати? що сценічний образТ. Шевченка 70-х років порівняно з попереднім десятиліттям еволюціонував? хоч і не втратив рис революціонера-бунтаря. Як бачимо образ ігнатенківського Шевченка змінний? він і борець-бунтівник у тій подачі? якої вимагали радянські стереотипи? він і волелюбний кріпак? і відданий до кінця своєму народу? про що й свідчить історія. Його ставлять в один ряд із духовними побратимами Гонтою? Залізняком? тим самим визнають Шевченка як національну людину і віддану народові до кінця.
Вистава Черкаського обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка полонила серця глядачів. Картини життя? створені на сцені акторами? були освітлені їхньою самовідданою грою і тим духовним образом Кобзаря? який роками створювався в уяві народу.
На сцені звучить його невмируще полум'яне слово? здатне відкрити серця для правди і добра? відчутний його нескорений дух. Вистава примушує думати? переживати? співчувати? вчить любити і ненавидіти? руйнує уявну стіну між сценою і залом? відчувати присутність Шевченка поміж нас.
Сьогодні ми переоцінюємо сторінки минулого намагаємося позбутися ідеологічних нашарувань, які не оминули? на жаль? і образу Т.Г.Шевченка, зокрема і в драматургії України. На десятки років його образ змушений був втратити своє обличчя? щоб відродитися і постати у всій своїй багатогранності лише у 80-х роках XX століття.
Список використаних джерел:
1. Тичина Т.Г. Твори. Т.2. - К. - 1982.
2. Зелінська Л. Драматичні портрети Шевченка // Слово і час.? - 1993. -№7.
3. Герасимчук Л. За сторінками шевченкіани [Про зв'язок Шевченка з муздрамтеатром] // Вітчизна? - 1972. - №3. -. 216 с.
4. Ільченко А.Є. Петербургская осень. - К.? 1951. -105с.
5. Щербак Ю. Стіна. - Черкаси. - 1986
6. Лапіка Р. Державна зрада. - Львів, 2003. - 142с.
7. Гальченко С. Як перекласти феномен Кобзаря мовою театру. // День.- 2003. -№ 56
8. Шевченко Т.Г. Твори? Т.3. - К.? - 1955.
9. Негода М. Думи про Кобзаря. - Черкаси. 1961.
10. Іщенко П. Вдалий дебют // Вечірній Київ.- 1970. - №228.
11. Бузенко С.В. Тарас Шевченко та його герої на екрані. - К.? 1967.
12. Новиков А. Звертаючись до духовного батька. Шевченківський контекст творчості Марка Кропивницького //Українська мова і література в середніх школах? гімназіях? ліцеях та колегіях. - 2002. - №3. - С.76-81.
13. Іщенко П. Вдалий дебют // Вечірній Київ.- 1970. - №227.
14. Гашинський А. Радість успіху? гіркота поразки // Культура і життя. - К.? - 1970. - №82. .
15. Корнієнко В. Входження у вічність // Літературна Україна. - 1970 - №77.
16. Малишко А.С. Тарас Шевченко. Драматична пісня. - К.1964
Loading...

 
 

Цікаве