WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

укріплюють волю і силу опору. Вони шепочуть? виголошують? наспівують ключові репліки? що вплелися в проблему долі України. Згодом до них окремою сценою приєднуються чоловіки - Гонта? Чернець? Степан? Землячок? Запорожець. Хор і Шевченко у виставі - єдине ціле? як нерозривні Митець і його Творчість? це і є його Доля. Жалі й переживання Шевченка виносять на сцену персонажі його творів. У такий спосіб через жанр сну режисеру вдається показати свідоме й підсвідоме поетового мислення.
Злет творчості поетові дають Мука і Кохання. Муки Шевченка - Глова терпить на авансцені? на ґратах? котрі перекривають оркестрову яму театральної сцени, й підсвічені знизу.
Новаторським виявився і підхід режисера до актора, що виконує роль Шевченка. Зовнішня схожість його із Кобзарем режисера не цікавить? вона інколи навіть заважає; головне - внутрішня динаміка? яка необхідна для розкриття образу. Якраз нею і володіє С. Глова, він професійно передає своєю грою несамовитого Шевченка до своєї долі та несамовите ставлення Шевченка до того? що відбувається в його житті та в суспільстві. У п'єсі Шевченко свідомий того? що судять його думки? бажання? творчість? та й його життя в цілому. Він знав і відчував всю трагедію тогочасного суспільства? якраз це й треба було зуміти обіграти актору на сцені театру, відчути Шевченка серцем? а потім вже зрозуміти розумом. "Актор же? який не має серця? менталітету глибини українського коду? не може грати Шевченка? лише показувати? що для сцени будь-якого театру принизливо, неможливо?" - переконаний Ф. Стригун. Режисер виводить Шевченка з ХІХ ст. у сьогодення. Поет поміж нами, й сьогодні його дух витає над Україною, а його слова дають оцінку сьогоденню. Щоправда? поряд із новаторськими тенденціями, все ж помітні деякі штампи радянського театрального мистецтва. Знову Шевченко - борець? знову режисер зводить його із царем Миколою I? аби показати бунтарський дух поета, його націоналізм:
Тарас Шевченко: Я пишу для свого народу
Микола I: Твого ?
Тарас Шевченко: Мого народу? який вільний був і буде віднині.
Микола I: Все це лиш гарні слова. Так - емоції! Світ так влаштований: хтось панує? а хтось служить. Ми вміємо панувати? а ви повинні служити.
Тарас Шевченко: Жоден народ не заслуговує того? щоб бути рабом іншого [6; 78].
Сцена зустрічі з Варварою Рєпніною у в'язниці розвивається за стереотипним зразком: Шевченко відмовляється від пропонованої допомоги? аби здобути свободу, постає навіть черствим циніком? що вперто відстоює свої націоналістичні та народницькі ідеали.
Отже? Львівський національний академічний український драматичний театр імені М.Заньковецької представив цілком самобутній й оригінальний сценічний образ Т.Г.Шевченка? який, однак, ще не позбавлений штампів минулого. Зокрема? Шевченко залишився бунтарем? тільки змінено рупор із радянського на національний? український? при тому Шевченко часом постає гіпертрофованим націоналістом.
Проте у своєму образотворенні Шевченка львів'яни вводять цілий ряд нових оригінальних цінних засобів розкриття образу поета на сцені. А саме: фрагментарне цитування творів Кобзаря? яке найкраще розкриває суть автора? діалогізм і монологізм його мислення? вивищення Тараса Григоровича над часовими рамками? розкриття підсвідомого автора на сцені із глибин його творчості тощо. Важливу роль режисер театру Ф. Стригун відводить і внутрішнім задаткам актора - Шевченка? його внутрішній динаміці? що співмірна з енергетикою кобзарівських творів.
В цілому образи Шевченка у постановках Львівського театру є історично достовірними і є значним внеском у драматургічну Шевченкіану.
У Київському національному академічному драматичному театрі імені І.Франка відстоювали думку? що хрестоматійне прочитання образу Т.Шевченка в історичних деталях та через побутові лінії вже застаріле. Час диктує свої умови й вимагає від психологізму, заглиблення в образ, звернення до почуттів глядача, тобто стимулювати глядача до катарсису.
Та на жаль, на сцені театру імені І.Франка тривалий час побутував типовий радянський Шевченко. Театральний сезон 1960 року відзначився прем'єрою вистави "Петербурзька осінь" Ільченка. Тут Шевченко наділений рисами поборника слов'янофільських ідей, який постійно вступає в полеміку з Чернишевським щодо правомірності об'єднання слов'ян. У п'єсі образ Кобзаря навмисне приземлений? Шевченко поставав перед глядачем у всій своїй гріховності. Поет часто тягнеться до чарки? називає себе "гірким п'яничкою"; гіперболізується і його потаємна пристрасть до наймички Марини. Іронічно поет малює свій портрет перед глядачем:
Тарас Шевченко Мені вже говорили це всякі добродії: із заслання? буцім? Шевченко повернувся якийсь не такий? не сякий? а он який? і нітрохи сам на себе не схожий!.. Для мужиків? я? кажуть? щось вроді янгола ... то й питають: де крила? Для панства я - гірший від чорта? то питають? а де ж ратиці? Роги? Це не жарти, так і малюють. [4; 58]
Щоправда, іншим постає Шевченко в очах Ганни:
Ганна: Ніколи не бачила обличчя прекраснішого. У нього такі очі? що? здається? полетіла на їх вогонь? згоріла б в ньому чистим полум'ям. [4; 58]
Якщо ж у п'єсі "Петербурзька осінь" були окремі несміливі спроби осягнути суть митця? то й ті загубилися у зайвій фактографічності? що диктувалася часом.
Першою спробою відійти від хронологічного опису й відобразити справжнього Шевченка була постановка театру імені І. Франка п'єси "Здавалось? одне лиш слово" А.Малишка (1984 р.). Режисер С. Данченко доклав неабияких зусиль? щоб створити виставу про митця. Шевченка грав заслужений артист України Богдан Ступка. Неординарнідекорації - численні аркуші? що звисали над сценою? занурювали глядача у творчий процес поета.
Виразною? самобутньою видалася робота режисера В. Кузьменка-Делінде "Сни за Кобзарем" (1995 р.). Сюжетно п'єса складалася з творів Шевченка? котрі своєрідно були змонтовані в цілісний твір. Персонажі? що зійшли зі сторінок "Кобзаря"? - три ворони? три душі? лірники - відображали на сцені внутрішню суть Т.Г.Шевченка. Образ Шевченка на сцені відтворив Б.Ступка. Вистава стала своєрідним проривом в образотворенні Шевченка? й поет постав перед глядачем чутливим? глибоким? бунтарським у своїй самотності. П'єса "Сни за Кобзарем" отримала найвищу оцінку аматорів української сцени? й у 1995р. була відзначена у всіх номінаціях (акторська гра? декорації та режисерська робота) престижною премією "Спектораль".
Свою останню виставу про Кобзаря франківці називають "відчайдушним кроком в осягненні творчості Шевченка". П'єса-роман в діалогах О.Денисенка "Оксана" - величезна за обсягом і кількістю дійових осіб? проте цікава новими підходами й неординарним поглядом на постать Шевченка. Свою версію п'єси Денисенка театр ім. Івана Франка презентував 29 листопада 2003 р. прем'єрою під назвою "Божественна самотність" (режисер О. Білозуб). Цією виставою виводять принципово новий образ Шевченка стверджуючи: "Перш за все він був людиною". Немає в "Божественній самотності" гнівного борця з царизмом і палкого патріота. "Соціальний міф"? у якому б зібралася вся сучасна шевченкіана? спектаклем демонстративно відкинуто. Зрештою? мертва маска спадає з Шевченка? і на сцені з'являється новий Кобзар? не звична "зацілована ікона"? а живий стражденний чоловік? з якого хочуть зробити пам'ятник.
Про спробу розвінчати колишній "радянізований" образ Кобзаря режисер натякає вже з перших хвилин
Loading...

 
 

Цікаве