WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

одіозною фігурою, за допомогою якої автори хвацько закручували драматичну інтригу, конструювали бінарний конфлікт Шевченко - Куліш. Їхні діалоги перетворилися на лобові атаки, в яких лише декларувалися, а не розкривалися особистості. Фактографічний характер п'єс "Думи мої" Ю.Костюка (1950р.)? "Петербурзька осінь" О. Ільченка (1954р.) уодноманітнював образи? закріпив за ними попередні ідейні оцінки. Так, читаємо у Ільченка:
Шевченко. Може народ обійтися без царя?.. Може?.. Так беріть всю цю підлу твар - ... за барки і звертайте їм голови...
Куліш. Легко казати... Але ж до того треба об'єднати всіх слов'ян.
Шевченко. От і Костомаров мені цієї ж самої співав. Недавно в Києві я його мало не побив. Хоч кілок на голові теши йому - об'єднати та й об'єднати. Кажу: гаразд, я не проти. Виходить - федерація народів... А цар буде у тій федерації? Мовчить... А пани будуть? Знову мовчить мій Микола [4; 44].
У п'єсі "Думи мої" також розробляється традиційний стереотип: боягузливі Куліш із Костомаровим та бурхливо революційний Шевченко. Інтерпретації Ю.Костюка та О. Ільченка особливо нічим не відрізняються? хоча в обох творах осмислюються різні періоди: 1847 і 1858 рр. Та це не позначилися на характеристиках персонажів: Шевченко і Куліш залишаються незмінними. При цьому ідея класовості домінує.
Згодом Шевченка пристосували для благословення діянь сталіністів. Серед післявоєнної драматичної Шевченкіани? як визначив Й.Кисельов? "Пророк" І.Кочерги (1948р.) та "Молода воля" Ю.Яновського вирізняються прагненням концептуально осмислити прототип. Але апробовані стереотипи поглинали новаторські задуми. Створити образ Шевченка автори так і не наважувалися.
Навіть часи радикальних змін у духовній культурі суспільства - 60-ті роки - не зруйнували наявної моделі п'єдесталу Шевченка. Ювілейний портретопис діяв безвідмовно. До 100-річчя з дня смерті та 150-річчя з дня народження поета сторінки журналів зарясніли драматичними етюдами - своєрідними шкіцами до портрета Кобзаря: "Повій, вітре" Г.Донця (1961р.), "На Віленській дорозі" М. Климковича (1963р.), "Любви обязан" І. Воробйової (1965р.). Проте сподіваного ситуативного розкриття образів ці твори не принесли.
У ці роки драматична Шевченкіана вийшла за межі України. В Індії, стилізуючи під національну джатру, Манматха Рай у 1965 р. написав драму "Тарас Шевченко", кілька картин з якої видрукував "Всесвіт" у 1976 р. і, зрозуміло, загального уявлення про твір не дають. У коментарі до них О.Микитенко писав, що М.Рай "не прагне дати скурпульозно точну драматургічну версію життєпису Шевченка. Його п'єса - це, скоріше, емоційне, творче осмислення образу поета-революціонера - сина іншого, далекого авторові народу, того образу, який склався в уяві індійського драматурга на підставі, з одного боку, знайомства з творчістю й біографією Шевченка, а з другого - традиційних уявлень індійців про минуле нашої країни"[2;26].
Образ Шевченка з'явився і в американській драматургії, очевидно, авторів українського походження - В. Шопінського і Л.Толопка. Повнішої інформації про ці твори, на жаль, не маємо.
Принцип гуманізму? так щедро декларований соціалістичним реалізмом? саме в драматичних портретах мав би проявитися найяксравіше. Але? судячи з драматичної Шевченкіани? між гуманізмом та мелодраматизмом був покладений знак рівності. Мало не кожен твір перенасичений мелодраматичними ситуаціями? які розраховували на "скупу чоловічу сльозу". Драматурги дружно виявили схильність підносити людинолюбство поета. Справді пережите ним відкидалося? а натомість вводилися в сюжет неймовірні? неправдиві любовні пригоди? що завершувалися моралізаторськими сентенціями самого Шевченка. Все зводилося до того? що поет? буваючи у друзів-поміщиків, зустрічав кріпосну покоївку? артистку чи сироту, і соціальний статус дівчини був спричиняв виникнення у Шевченка закоханості. Деякі драматурги свідомо уникали або ж скорочували такі сцени? аби не вдаватися до надмірної сентиментальності. "Взаємини поета з Ликерою носили надто хворобливий характер і показували Шевченка в не зовсім вигідному для нього світлі? - зізнався І.Кочерга. - Тому я обмежився лише згадкою про цей епізод…" [2;28]
Переворотом у відтворенні образу Шевченка стала п'єса Ю.Шербака "Стіна" (1983р.). Парадоксально? але факт? що автору вдалося, не звертаючись до образу Шевченка, розкрити його суть. Ця "драма для читання" має розлогу епічну структуру? в якій дійство розгортається в дусі світської бесіди: численні монологи княжни Варвари Рєпніної плинуть поважно? стримано? при цьому Ю.Щербак зосереджується на почуттях персонажів? на розвитку їхньої свідомості. Образ Шевченка зринає у спогадах Рєпніної в її роздумах: чому між нею і Шевченком була стіна. Обрана дія-проблема допомогла Ю.Щербакові уникнути традиційної мозаїчної фрагментарності (щось подібне, втілюючи ідею пророка, прагнув зробити І.Кочерга і завдяки цьому також уникнув фрагментарності). Вдаючись до епістолярної форми? Щербак своєрідно драматизує її. Два листи? між якими відстань у 47 років? обрамлюють твір: у них княжна сповідується своєму духовному наставникові Шарлю Ейнару. Вона детально описує минуле, інсценізуючи свою розповідь, згадуючи слова Шевченка:
"Я ще ніколи не знаходив нікого, чия душа так відповідала б моїй душі..." - "Коли так, - сказала радісно я, - то вважайте мене вашою сестрою, вірте моїй дружбі і обіцяйте слідувати моїм порадам..." - "Вашим порадам?" - спитав Шевченко, і знову тінь пробігла по його обличчю" [5; 12].
Внутрішня суть Шевченка тут розкривається через сприйняття жіночої душі. Цей психологічний експеримент Щербака - взаємопроникливі контури двох людських облич - є новаторським в українській драматургії. Самодостатня цінність інтимного? позбавлена мелодраматизму? стала для драматурга способом і змістом портретизації [2;28].
Наскільки глибока й правомірна така естетична структура, можна оцінити, зрозумівши її відповідність самоусвідомленню Шевченка в цей період його життя. Написана в яготинські дні й присвячена Варварі Рєпніній поема "Тризна", вважає Дж. Грабович, становить символічний код внутрішнього буття поета: "У "Тризні", - відзначає вчений, - Шевченко ототожнює себе із жіночою постаттю, що вказує на своєрідну психоемоційну настанову, на момент фіксації дитинства і на рівень міфічного коду, де жінка, її скривджена доля, дають досконалий приклад "ідеальної спільності". У драмі цей стан найповніше реалізується через сповідь княжни:
"Княжна. Я написала історію свого серця, поділену на чотириепохи, мені 12 років, 18, 25 і 35 років, і ввечері віддала свою сповідь Шевченкові... Мене щось підштовхувало писати цю річ, я не могла зрозуміти що... Це - крик моєї розтерзаної душі, це - моя остання відчайдушна спроба наблизити до себе Шевченка"[2;28].
"Історія серця" згармонізувала і зблизила їхні душі. Шевченко не міг не співчувати Рєпніній, ховаючи до свого серця її страждання, подвоєні власними кривдами, - все це виллється у "Тризні".
Щербак вперше прилучає глядача до процесу творення? до екзистенції поета не через зовнішні реалії? не через декламацію сюжетного епізоду? а шляхом асоціативних відчуттів персонажів, що дає можливість у драматичному портреті виявити вищу міру суб'єктивності документа? а не навпаки? як практикувалося в попередніх творах.
Підсвідоме у творі - не тільки один із засобів мотивації поведінки персонажів, але і фактор? конче необхідний для
Loading...

 
 

Цікаве