WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат

Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля – розвінчання «безликого» образу - Реферат


Реферат на тему:
Драматичні портрети Т. Г. Шевченка: літературна інтерпретація та сценічна доля - розвінчання "безликого" образу
Образ Т.Г.Шевченка? що промовляє до нас крізь століття невмирущим "Кобзарем"? неодноразово оживав на сцені українського театру та в кіно. Пробуджували безсмертного поета актори минулого і сьогодення? щоб знову й знову змусити Т.Г.Шевченка любити і страждати? діяти й перемагати? щоб оселити світлий образ видатного українського генія в серцях його народу.
П. Тичина стверджував: така вже сила кожного генія? що скільки б не було написано про нього книжок? скільки б не було відкрито невідомих сторінок його життя? а він залишається все невичерпаним і? головне? щодня потрібним [1; 34]. Ось чому після смерті Шевченка з'явилося багато поетичних і прозових творів про нього? в тому числі й драм? щоправда? кількість їх була незначна. Проте саме сценічний образ митця розкриває його в повній силі.
Феномен портрета полягає не тільки в предметі зображення? тобто певній людській особі? а й у різнопросторовій матеріальній природі: кольорі? пластиці? слові. Ця естетична структура класифікується як "наскрізний жанр? що охоплює майже всі сфери". Драма? основним елементом якої є "дія-прояв вільної самосвідомості"? структурно спроможна засобами діалогу? монологу та ремарок створити повноцінний портрет конкретної людини? у філософському ж розумінні - реалізувати її самосвідомість [ 2; 25].
У сучасному шевченкознавстві спостерігаємо неодноразові спроби аналізу драматичних портретів Шевченка на сцені театру. Найкраща ж і найповніша, на наш погляд, стаття щодо цієї проблеми Лідії - Зелінської "Драматичні портрети Шевченка"[2; 22-26 ]. У ній подано критичний аналіз драматичних портретів Т.Г.Шевченка у п'єсах українських письменників. Автор зазначає? що тривалий час портрет був "безликим" і часто драматурги зображували Кобзаря не таким, яким він був насправді. Спробуємо детальніше розглянути, як відтворювали образ Шевченка українські письменники і драматурги.
Літературна інтерпретація драматичних портретів Шевченка в українській драматургії.
Ще з часів Арістотеля теза "драма не живе поза сценою" є визначальною як у судженнях митців, так і в працях теоретиків та істориків драматургії. Ідеї, художній потенціал п'єси реалізуються повністю тільки на сцені, у спільній праці драматурга, режисера й акторів. У зв'язку з цим, праця актора набуває особливого значення, оскільки він не лише повинен глибоко проникнути в дух образу, і зовнішньо привести свою індивідуальність у повну відповідність йому, й розкрити своє розуміння цього образу, в наочній формі показати, можливо досі утаємничені його риси.
Ім'я Тараса Шевченка стало легендарним ще за його життя. "В окрестностях Михайловой горы? - писав Шевченкові М.Максимович? -- оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим? о котором идут уже баснословия и легенды? наравне с преданиями старых времён" [3;49].
Після смерті Шевченка з'явилося багато поетичних і прозових творів про нього, але не п'єса. Можливо? драматурги не наважувалися відтворювати образ Шевченка? що став символом? у межах єдинодозволеної тоді структури - "лубкового" портрета. З іншого боку? оживити образ ілюзією дії? сценічного буття непросто? коли поет став "зацілованою" (за словами Стефаника) іконою.
Маніпулювання при трактуванні образу в нашій літературі - непоодиноке явище? і кожна епоха вимагає свого яскравого образу? котрий би переконував глядацьку аудиторію в істинності її ідеалів. Зазнав таких "трансформацій" і Шевченко. "Революційне мистецтво тяжіло до створення образу маси? прагнуло розчинити особу в масі". Естетика соціалістичного реалізму перекроїла серцевинний принцип драматичного портрета: суб'єктивність? авторське бачення прототипу й? відповідно? суто авторський формовираз. Жанр уніфікували остаточно й? хоч як це парадоксально? портрет став безликим [2;25].
Драматична Шевченкіана "пробудилася" напрочуд дружньо і була стимульована ювілейною датою - 125-ми роковинами з дня народження поета. Так? п'єси С. Голованівського "Поетова доля"? Д.Бедзика "Невільник"? Ю.Костюка "Тарас Шевченко"? В. Суходольського "Тарасова юність"? А.Макаренка "Нескорений" - стали видовищним доповненням до свята.
Шевченка зображували загальноприйнятим у 30-і рр.. героєм у "революційному розвитку". Драматичні твори відбивали доктрину соціалістичного реалізму: естетичне осмислення образу відбувалося у просвітницькому дусі? цілком суголосно з ідеями культурної революції. Драматурги прагнули відповісти на запитання: хто він? Шевченко? а не - який він? Щоб проілюструвати творчий шлях поета? обмежуватися переказом достовірних чи вигаданих обставин? викладених у необхідному ключі, і вибудовували з них драматичну колізію.
Наприклад? В. Суходольський, показуючи основні моменти життя юного Тараса? "не помітив"? як дитяча психологія героя перетворилася на "дорослу". Діалог діда Івана з хлопцем став неприхованим цитатним планом поеми "Гайдамаки", мало переконливим і невірогідним; наука в Ширяєва, студії в Літньому саду, викуп із кріпацтва втілено в найпростіших натуралістичних ходах, що гіперболізують окремі позитивні - риси Тараса. До п'єси драматург увів чимало зайвих персонажів, інтриги яких були розраховані "на публіку".
Регламентованість портретного жанру 30-х років позначилася на всій драматургії: художнє пізнання прототипу заступила яскраво виражена політична заданість. Тенденційність образу Шевченка логічно призвела до обов'язкового групування персонажів за класовим принципом. Відтепер гнівна непримиренність поета ставала панівною характерологічною рисою? набувала прямолінійності - всюди й завжди великому поетові належало, передусім, бути пророком знищення класів. По суті? образ експлуатувався як художня форма втілення політичної ідеї-фікс 30-х років.
У п'єсі А.Макаренка "Нескорений" Шевченко? як бачимо? не змінив свого характеру "борця-революціонера". Автор запевняє? що навіть під загрозою смерті? якою лякає його цар? поет не відступає від нав'язаних йому революційних ідеалів.
Не уникла тенденційності і драма С. Голованівського "Поетова доля"? що торкається зв'язків Шевченка з кирило-мефодійцями. Драматург наповнює п'єсу цілковито вигаданими образами, оскільки правда тут була поза ідеєю. До того ж? згідно з офіційною думкою? Куліша й Костомарова слід було подавати як "буржуазних націоналістичних" діячів. То чи личило Шевченкові мати дружні стосунки з ними? Зрозуміло? що ні.
Під таким ідеологічним пресингом могли з'являтися хіба що маски? а не портрети. С. Голованівський, наприклад, не може мотивувати, чому Шевченко вступив до товариства, членами якого були 12 "класових ворогів", бо вибудована на цій ідейній основі система взаємин між діючими особами розпалася б, оголюючи свою штучність. Звичайно, погляди, трьох основних персонажів були відмінними, але відтворення цього в часи написання драми булонеприйнятним. А про те, що Костомаров був одним із засновників братства, вже й не згадувалося. Навіть у невимушеному перекиданні фразами прозирала принизлива неправда:
Куліш. Тарасику, чи не забув ти часом - у нас таємне зібрання братів.
Тарас (посміхається). Виходить, ти також учасник таємних зборів?
Куліш. Що ти? Що ти? [2; 26].
В інших творах було підхоплено таке трактування прототипів і перетворено на певний штамп. Куліш став
Loading...

 
 

Цікаве