WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Джерела правлячої еліти України першої половини 1990-х рр. - Реферат

Джерела правлячої еліти України першої половини 1990-х рр. - Реферат

то вони не пристосовуються, а змушують підладжуватися під себе, реанімують навіть побутовий дизайн [3]. Цей закон безвідмовно діяв на пострадянському просторі. Директор радгоспу замість європейської Білорусі створив стилістично бездоганний радгосп, голова периферійного КДБ збудував в Азербайджані провінційну "контору" з катівнями, розвідник перекроїв Росію, замінюючи губернії на округи-резидентури.
Українська модель 1994 - 2004 рр. у цій схемі дістала назву "президент-директор". Генеральний директор "Південмашу" перетворив країну в аналог заводу. Кучма не став президентом у класичному сенсі, а тільки повновладнимдиректором держави. "Марчук усе одно багато в чому залишився контррозвідником, так само як у Кравчукові живе працівник ЦК, а в Кучмі - директор. Минуле міцно тримається за нас," - наголосив в унісон і перший президент України [11, 22 - 23].
Політв'язень 1970 - 1980-х Василь Овсієнко нагадав, що на початку XXI ст. його слідчі Анатолій Чайковський очолював Житомирське СБУ, а Микола Цімох працював в адміністрації президента. Володимир Малинкович писав про негідну роль слідчого КДБ, а в умовах незалежності міністра внутрішніх справ, голови СБУ і секретаря РНБОУ Володимира Радченка у катуваннях його дружини. Прокурор Віталій Бойко, який посадив Миколу Руденка і Олексу Тихого, очолював Верховний суд. Прем'єр, потім міністр оборони Євген Марчук не розповів щиро, що робив у КДБ УРСР. Відверто погромною інституцією була Спілка письменників, про що нагадали восени 2003-го її голові, народному депутату від "Нашої України" Володимиру Яворівському, котрий активно долучався до таврувань інакомислячих.
На мундирі глави президентської адміністрації (2002 - 2004) Віктора Медведчука "плями" трагічної долі поетів Юрія Литвина (загинув 4 вересня 1984 р.) і Василя Стуса (4 вересня 1985 р.). Литвин отримав три роки колонії суворого режиму і в останньому слові 17 грудня 1979 р. зазначив: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації".
Мова йде про спеціальний список захисників, яких дозволяли вибирати дисидентам. Отримавши допуск від КДБ, ці адвокати відрізнялися слухняністю [9]. Але були винятки. Сергій Мартиш після блискучої касаційної скарги у справі Олеся Сергієнка міг захищати лише кримінальних злочинців. У 1979 р. він у радянському суді запропонував звільнити В. Овсієнка за відсутністю складу злочину і покарати міліціонерів за фальсифікацію справи.
Згідно самовидавного звіту про судовий процес 29 вересня - 2 жовтня 1980 р., Медведчук на суді визнав, що всі злочини підзахисного "заслуговують на покарання". Але просив врахувати, що Стус, працюючи на виробництві, виконував норму і має низку хронічних захворювань. Такі аргументи не пом'якшили вирок: десять років особливо суворого режиму і п'ять років заслання. Насправді підсудного боронили жінки Михайлина Коцюбинська і Світлана Кириченко (дружина політв'язня Бадзя). Остання заявила, що "свідчитиме на тому суді, де Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних". Із заслання на увесь світ пролунав голос академіка Андрія Сахарова: "Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу - сором радянської репресивної системи".
Рештки старої державної влади, що зазнали незначних змін на початку 1990-х, мали деструктивний вплив на становлення нових взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок [7, 11]. "Кадрова чехарда" перетворилася на повсякденне явище. Уряд Фокіна оновився лише на 8 осіб, а Кучми - на 32 - 40 %.
За перші десять років незалежності Україна мала 9 прем'єрів, 15 перших віце-прем'єрів, 47 віце-прем'єрів, 6 - 8 разів мінялися всі керівники міністерств і відомств [1, 109 - 110]. Деякі посадовці перебували на посадах лише 2 - 3 місяці. Проте кадровий склад урядів, незважаючи на численні ротації, не дуже змінився. Старою залишалась і структура Кабінету міністрів.
Велемовною ознакою спадкоємності стало те, що навіть у 1996 р. в нових органах влади працювало ще 75% старої комуністичної номенклатури, причому 50% - "брежнєвського призову". Отож усі великі "тіньові" капітали зроблені безпосередньо в коридорах влади, її колишніми і нинішніми носіями [5, 8 - 10]. Передумовою первісного нагромадження капіталу був прихований елемент відносин соціалістичної власності - тіньове володіння.
Цей процес відбувся у прямій і опосередкованій, легальній і кримінальній формах. Прямою формою стала приватизація державних підприємств, землі та житлового фонду, де порушили еквівалентність обміну. До опосередкованої відноситься інфляція, приховане субсидування господарюючих суб'єктів із бюджету, вибіркова підтримка і селективна дискримінація підприємців держорганами, спекулятивні банківські та фінансові операції, неплатежі, ухилення від податків, затримки зарплат і соціальних допомог тощо.
Приватизаційні процеси не змогли суттєво змінити монопольну структуру, притаманну переважній частині вітчизняних ринків. Становленню конкурентних відносин заважав, насамперед, феномен зрощення влади і власності. Масштабний перерозподіл активів привів до переміщення коштів із продуктивного у фінансовий сектор і сферу обігу.
Серед осіб, які протягом 1991 - 2003 рр. призначалися на найбільш впливові посади (прем'єр, віце-прем'єр, секретар Ради національної безпеки і оборони, глава адміністрації президента), вихідці зі старої номенклатури склали 73%, а серед осіб, які з 1995 р. займали посади голів обласних державних адміністрацій - майже 80% [25]. Приміром, на керівних посадах в усіх південних областях ротації фактично не відбулося [20, 11].
Типова чиновницька спайка на місцевому рівні (приятельські контакти голів держадміністрації, ради, суду, начальника міліції, прокурора, керівників найбільших підприємств на межі "кругової поруки") нагадала начальнику ад'юнктури Одеського інституту внутрішніх справ Олегу Долженкову "чистісінький розвинений соціалізм" [6].
За майже десятиліття існування посади голови обласної державної адміністрації президент Кучма підписав 72 відповідних укази. Рекорд за Херсонською областю, де змінили 8 перших осіб, причому Сергій Довгань протримався лише 3 місяці (2004). Найуспішнішим виглядав Анатолій Засуха, який керував Київською областю вісім років. Головне вчасно показати, що
Loading...

 
 

Цікаве