WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Діяльність органів по українізації вищих ланок державного апарату УРСР (20-ті роки ХХ ст) - Реферат

Діяльність органів по українізації вищих ланок державного апарату УРСР (20-ті роки ХХ ст) - Реферат

НКРСІ. Але цей наркомат приділяв контролю за надто велику увагу, нехтуючи іншими формами роботи. Так, Народний комісаріат охорони здоров'я в одному зі звітів вказав: "...НКРСІ ні інструктивних, ні практичних порад не подано" [4, Ф.324, - Оп.2, - Спр.1525, - Арк.1]. В той час, коли ще не було спеціального керуючого органу в сфері українізації, це було дуже великою помилкою з боку НКРСІ. Були й інші хиби. Наприклад, у січні 1927 р. Наркомат РСІ, помилково проаналізувавши стан загальної українізації державного апарату та шляхи подальшого розвитку цієї кампанії, видав постанову, згідно з якою відомчі комісії по українізації підлягали розформуванню як такі, що виконали своє призначення. Лише після засідання комісії ПБ ЦК КП/б/У, яка не підтримала цього рішення, НКРСІ на своїй Колегії у червні 1927 р. був змушений скасувати цю по станову [4, -Ф. 166, - Оп.6, - Спр. 10840, - Арк.70].
І все ж таки, треба відмітити велику роботу, яку проводив НКРСІ у сфері українізації. Комісаріат працював плідно й оперативно, підкреслюючи необхідність процесу, стверджуючи його безповоротність. НРСІ разом з НКО протягом, особливо 1923 - 1925 рр. були тими органами, які несли на собі всю вагу поточної роботи з українізації, підтримували цю політику, не даючи їй підупасти. Необхідно підкреслити, що на протязі перших двох років доби коренізації, на Україні так і не було організоване відомство, яке б одноосібно керувало цим процесом, відповідаючи за нього, оформлюючи та скеровуючи його хід. Як вважає Дж. Мейс, "поки партію очолював Квірінг, українізація залишалась справою культурною. Але баланс сил у КП/б/У змінився у квітні 1925 р., коли на посаді генерального секретаря Квірінг був замінений Л.Кагановичем - вірним прихильником Сталіна, який був надісланий з Росії з наказом енергійно продовжувати українізацію партії та держави" [9, 222 - 223]. Щоб практично очолити роботу у царині коренізації, 21 квітня 1925 р. була сформована комісія Політбюро ЦК КП/б/У. План передбачав завершення основної роботи комісії ПБ з українізації до початку вересня, але комісія працювала навіть і в 1928 р. На своєму другому засіданні комісія розглянула питання про план роботи та організацію підкомісій, а саме: підкомісії по українізації партії й парторганізаційних заходів, підкомісії з народної освіти, українізації державного апарату, підкомісії з українізації преси, з українізації профспілок і та ін. [10. - Ф.1, - Оп.20, -Спр.1876, - Арк..85]. До складу комісії входили такі відомі державні та партійні діячі, як В.Затонський, Л.Каганович, В.Чубар, М.Скрипник, Д.Лебідь, О.Шумський, О.Шліхтер. Такий авторитетний склад давав їй змогу швидко вирішувати різні поточні проблеми, без огляду на будь-який орган влади, принаймні на території України. Так, на одному з перших засідань ця комісія постановила відмінити існуючі перешкоди у справі видачі дозволів на видання словників приватними особами й установами, встановивши лише контроль НКО за методологічними питаннями. Крім цього, Наркомос отримав дозвіл закупити за кордоном російсько-український словник Уманця та українсько-російський словник Грінченка, кожний у кількості 5000 екземплярів.
Починаючи зі свого шостого засідання у серпні 1925 р., комісія проводила свою роботу українською мовою. Засідання її проходили досить нерегулярно: по 2 засідання на місяць, а іноді одне на 2 місяці. Але, завдяки авторитетності своїх членів та вагомості посад, які вони займали, ця комісія була останньою інстанцією у справі українізації. В той же час, комісія ПБ поточною роботою не займалася, розглядаючи лише важливі загальнодержавні питання у цій сфері. Мабуть, цим і була обумовлена нерегулярність її засідань, тобто члени комісії збиралися на її засідання лише в разі накопичення серйозних проблем. Вищезазначене пояснює й підлегле становище Центральної комісії по українізації держапарату стосовно до комісії ПБ. Наприклад, комісія ПБ по українізації на своєму засіданні від 6 грудня 1926 р. ухвалила дозволити ЦКУР розіслати на місця розпорядження про те, що обов'язковому вивченню української мови підлягають робітники, яким не більше 50-ти років. Таким чином, і в цій ситуації партійний орган займав зверхню позиці. Коли виникла проблема з неможливістю швидко українізувати російськомовних відповідальних співробітників через їх "обтяженість" працею та нестачею україномовних заступників, це питання також розглядала комісія ПБ. О.Шумський висловив думку, що слід дати дозвіл по лінії рад витрачати потрібні суми на оплату вчителів для відповідальних співробітників. Але члени комісії проголосували за протилежну редакцію постанови: "Маючи на увазі, що деякі установи за свій рахунок засновують спеціально для своїх відповідальних та кваліфікованих робітників додатково курси української мови, підтвердити директиву по радянській лінії в справі заборони установам, при яких існували курси української мови в установлений термін, витрачати кошти на додаткові курси" [10, - Ф.1, - Оп.20, - Спр.2247, - Арк..86].
На початку 1927 р. постало питання про доцільність подальшого існування відомчих комісій по українізації та Центральної комісії по українізації державного апарату. Розглянувши це питання, комісія ПБ визнала, що відомчікомісії треба залишити, але з тим щоб відповідальність за проведення українізації покласти на керівників установ. Стосовно питання про ЦКУР на засіданні від 31 січня 1927 р. з протилежними думками виступили В.Чубар та М.Скрипник. Перший зазначив, що проведення українізації - це державний захід, і тому не слід залишати комісію. Він підкреслював, що час оперативного керівництва вже минув і залишилося лише стежити за перебігом подій й виправляти ті чи інші хиби. На це М.Скрипник зауважив, що "...коли ми зараз скасуємо комісії по українізації, то це буде мати психологічне та політичне значення - поворот в справі українізації" [10, - Там само. - Арк.40]. Перемогла думка М.Скрипника, і комісії були залишені. Вони проіснували до початку 30-х років, аж поки процес українізації не був згорнутий безповоротно.
Таким чином, зрозуміло, що у перші два роки проведення в життя українізаційної політики, однією з найбільших хиб у цій важливій сфері суспільного життя тогочасної України була відсутність єдиного й авторитетного державного органу по керівництву та координації українізаційного процесу. Перекладання керуючих та інших функцій на різні державні органи порушувало цілісність політики, розпорошувало сили, вносило дезорганізацію до цієї справи. Незважаючи на попередній період достатньо плідної роботи, активна українізація як загальнодержавна політика розпочалася лише після створення у квітні 1925 р. Всеукраїнської комісії українізації радянського апарату при РНК УРСР. Саме після цього почався новий етап українізації всіх органів державної влади й управління.
Література:
1. Лозицький В. Політика українізації в 20 - 30-х роках: історія, проблеми, уроки // Український історичний журнал. - 1989. - №3.
2. Дашкевич Я. Українізація: причини і на слідки // Слово і час . - 1990. - №8.
3. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 1930-х років: соціальний портрет та історична доля. - К.,1992.
4. Центральний державний архів вищих органів влади України.
5. Кравченко Б. Національне відродження та робітничий клас на Україні в 1920-х роках // Сучасність. - 1984. - № 1 - 2.
6. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття /1000 - 1941/. Стан і статус. - Мюнхен, 1987.
7. Гришко В. Український націонал-комунізм на історичній пробі доби українізаці /1923 - 1933/ // Сучасність. - 1978. - № 12.
8. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського Уряду України. - Харків, 1925. - № 1.
9. Mace J. Communism and the dilemmas of National liberation: National Communism in Soviet Ukraine. 1918 - 1933. Cambridge-Massachusetts, 1983.
10. Центральний державний архів громадських об'єднань України.
Loading...

 
 

Цікаве