WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990 – 2005 рр.) - Реферат

Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990 – 2005 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990 - 2005 рр.)
Питання світобачення, ідеології, патріотизму в процесі виховання військовослужбовців сьогодні набули великого значення. Важливим соціальне значущим засобом, що має великий культурологічний потенціал, є культурно-виховна і просвітницька робота (КВПР) як одна з основних складових виховної роботи в Збройних Силах України. Неабияка роль в ній належить Драматичному театру Західного оперативного командування. Історію його діяльності (1990 - 2005 рр.) практично ніхто не досліджував. Творчий шлях театру в радянські часи вивчали І.Давидова та Н.Захаров.
Драматичний театр Західного оперативного командування був заснований 1931 р. в Києві як Всеукраїнський театр Червоної Армії. Завданням колективу було сприяти своєю творчою роботою всебічному культурному та політичному розвитку командирів, політпрацівників та солдат, привертати увагу цивільного глядача до важливих проблем оборони, сприяти розвитку художньої самодіяльності у військових частинах [1]. З перших днів колектив артистів пов'язав творчу роботу з драматургією військової тематики. В роки Великої Вітчизняної війни театр у повному складі став фронтовим. Яскраві вистави пропагандистського призначення закликали до перемоги над ворогом: "Фронт" О.Корнійчука, "Навала" Л.Леонова, "Жди меня" К.Симонова, "Сталін град ці" Ю.Чепуріна. У жовтні 1944 р. театр був направлений в Одесу. За дев'ять років були створені високохудожні вистави, що здобули загальне визнання: "Порт-Артур " А.Степанова, "Пісня про чорноморців" Б.Лавреньова та інші. В січні 1954 р. армійський колектив уперше виступив у Львові як драматичний театр Прикарпатського військового округу і став першим стаціонарним військовим театром на західноукраїнських землях. Більше 50-ти років він несе свою почесну творчу місію в цьому стародавньому, але вічно молодому місті. Тут у 1981р. він зустрів свій золотий ювілей, відмічений бойовою нагородою - орденом Червоної Зірки. Це було визнання заслуг театру у втіленні на сцені героїко-патріотичної теми, над якою колектив армійських артистів успішно працював протягом всього свого творчого шляху.
На події міжнародного життя театр відгукнувся постановою п'єс про події в Афганістані. Тричі творчий колектив виступав перед військовослужбовцями, які виконували інтернаціональний обов'язок у цій країні. В 1990 р. поряд з виставами героїко-патріотичного плану ставилися п'єси іронічного чи комедійного плану, а іноді й сумні. Це "Старі будинки", "Стихійне лихо", "Приємна жінка з квіткою та вікнами на північ" та інші. Гідне місце в репертуарі театру займали твори російської класики: "Три сестри" А.П.Чехова, "Ліс" А.Н.Островського. Зарубіжна драматургія була представлена п'єсами: "Дорога Памела" Дж.Патріка, "Останній палко закоханий" Н.Саймона та іншими. Доброю традицією стали вистави для дітей. "Кіт у чоботях" С.Прокоф'євої та Г.Сапгир, "Сказка о коварной волшебнице Абракадабре й друзъях-смельчаках" Ю.Пропанова та Б.Бреєва і ін. Жанрова і тематична різноманітність вистав свідчила про те, що в колективі працювали талановиті та закохані у свою справу люди. Серед корифеїв театру - народний артист СРСР, лауреат Державної премії А.І.Аркадьєв, народні артисти УРСР В.Г.Щербаков, З.Н.Діхтярьова, заслужені артисти К.Байбакова, Ж.Тугай, Ю.Сатаров, Г.Кирик, І.Макогон. Радували глядачів творчі досягнення артистичної молоді - Т.Аркушенко, Л.Малишевої, Г.Яськової, Н.Кравченка та інших.
Велику роль у житті колективу відігравали гастрольні поїздки, які приносили творче та моральне задоволення. Армійський театр був повний сил і невгасимого бажання досягти нових творчих успіхів. Він проводив велику агітаційно-масову та консультаційну роботу в частинах Прикарпатського ВО, був організуючим центром художньої самодіяльності у військових частинах. У складі театру працювало п'ять народних артистів СРСР, двадцять шість заслужених артистів УРСР та один заслужений артист РФСР, три заслужених діяча мистецтв УРСР, десять артистів оркестру та інші допоміжні фахівці - всього 76 чоловік [2, 60]. Вихованню акторів і згуртованості всього сценічного ансамблю приділялося багато уваги. Від актора вимагалося вміння проникнути в сутність п'єси, виявити свою творчу індивідуальність. Колектив театру тяжів до високохудожньої драматургії.
Здобуття Україною незалежності в 1991 р. Драматичний театр зустрів піднесено. У серпні 1991 - грудні 1992 р. відбулося реформування театру. Основні завдання, що стояли перед колективом, це - стати театром Збройних Сил України, перейти на державну мову, віднайти репертуар, який відповідав би завданням розбудови національної армії. Більше стали звертати увагу на історичну тематику ("Василько - князь Теребовельський", постановник Є.Ваврик). Окрім використання російської класики, йшов пошук української драматургії. Труднощами, з якими на своєму шляху зіткнувся театр, були: незадовільне володіння артистами літературною українською мовою; незначна кількість вітчизняних п'єс на армійську тематику; зміна керівництва та режисерів театру. Принципово нові підходи щодо бачення подальших шляхів розвитку армійського театру були у режисера В.Г.Щербакова. По-перше, він налагодив систему навчання артистів української мови. По-друге, він звернувся до вітчизняної класики, а з часом і до світової. Сцена стала експериментальним майданчиком. Розуміючи, що не можна втрачати значну кількість російськомовного глядача, режисер все ж ставить у театрі незначну кількість п'єс російською мовою. По-третє, він намагається відродити в театрі головний принцип його існування - бути театром про армію і театром для армії. В.Щербаков здійснив понад 50 режисерських постановок, серед яких п'єси Г.Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик"; А.Хайта "День народження кота Леопольда"; К.Гальдоні "Трактирниця"; О.Пушкіна "Маленькі трагедії"; М.Булгакова "Зойчина квартира"; П.Мирного "Повія"; І.Кочерги "Фея гіркого мигдалю"; Т.Шевченко "Мати-наймичка"; А.Чехова "Сміх та гріх"; О.Островського "Банкрут"; О.Шварца "Два клени"; Ш.Лотреза "Малюк"; Г.Пройслера "Розбійник Гуцик-Буцик"; Н.Шейко-Мєдвєдєва "Дума про козака Голоту"; М.Гершензона "Гершеле з Гострополля"; Я.Козлов "Пригоди бравого Капрала"; І.Губача "Наполеон та корсиканка"; С.Козлов "Чик і готово"; М.Павліковської-Ясножевської "Фіктивні шлюби"; Г Чухрая "Балада про солдата".
Кінець 1992 р. для театру став початком нових і довгих випробувань. Грудень 1992 - січень 2003 р. були періодом - невизначеності та руйнації. Театру сповіщають, що він Збройним Силам України не потрібний. Готуються відповідні документи на передачу театру в підпорядкування Міністерства культури та мистецтв. Практично одразу МО України починає поетапне скорочення штату театру. В театрі не залишають ні машиніста сцени, ні гримера, ні костюмера, забирають і транспорт, чим унеможливлюють гастрольну діяльність, гуртожиток. Ситуація була критичною. Театр, який понад 60 років пліч-о-пліч крокував з армією, нищився. МіністерствоУкраїни поставило колектив перед фактом: з 1 січня 1996 р. фінансування Драматичного театру Прикарпатського ВО повністю припиняється. Першими театр залишила молодь - майбутня надія театру, згодом змушене було піти і старше покоління досвідчених артистів. Проте ні Міністерство культури та мистецтв, ні Львівська державна адміністрація не змогли взяти театр на фінансовий баланс. Склалося враження, що театр нікому не потрібний. Але навіть за таких умов театр не припинив творчого життя. В його репертуарі - "Адвокат Мартіан" Л.Українки; "Дума про козака Голоту" Н.Шейко-Мєдвєдєва; "Маленькі трагедії" О.Пушкіна; "Зойчина квартира" М.Булгакова; "Отак загинув Гуска" М.Куліша; "Пригоди бравого капрала" Я.Козлова-Дремула; "Бал злодіїв" Ж.Ануя; "Повія" П.Мирного; "День народження кота Леопольда" О.Хайта; "Мати Ісуса" О.Володіна; "Гершеле з Гостро-поля" М.Гершензона.
Головними причинами руйнації театру, на наш погляд, були:
- відсутність в Головному управлінні виховної роботи МО України стратегічних інтересів, розуміння і планів щодо розвитку мілітарної культури у ЗС України;
- наявність у керівництва Головного управління стереотипів виховної роботи Прикарпатського ВО, ставлення до театру, як до другорядного та непотрібного чинника у вихованні військовослужбовців;
- бажання виконати план скорочення чисельності ЗС України за рахунок військових закладів культури.
Проте в січні 2003 року з'являються - надії на розбудову театру. Це пов'язано зі зміною керівництва управління виховної роботи Західного оперативного командування, яке вирішило залишити
Loading...

 
 

Цікаве