WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гуцульська говірка як засіб самоідентифікації акторів гуцульського театру Гната Хоткевича - Реферат

Гуцульська говірка як засіб самоідентифікації акторів гуцульського театру Гната Хоткевича - Реферат


Реферат на тему:
Гуцульська говірка як засіб самоідентифікації акторів гуцульського театру Гната Хоткевича
Використання гуцульської говірки в контексті діяльності Гуцульського театру, створеного 1910 р. видатним діячем української культури Г. Хоткевичем, не стало предметом діалектологічних зацікавлень науковців. У запропонованій статті показано, що мовний автентизм Гуцульського театру надав йому особливого колориту і самобутності. Новаторство Г. Хоткевича полягало в тому, що він писав п'єси, використовуючи гуцульську говірку, започаткував гуцульське сценічне мовлення. Автор пропонує створити сучасний професійний Гуцульський театр, покликаний відродити кращі традиції самобутнього Гуцульського театру Г. Хоткевича і таким чином сприяти відродженню народних традицій, реальному функціонуванню гуцульських говірок.
Етносоціокультурним феноменом не лише українського, а й світового театрального мистецтва був Гуцульський театр, створений 1910 р. у гірському селі Красноїллі (нині село Красноїлів Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.) видатним діячем української культури Г. Хоткевичем. Гуцульський театр зродився у критичний час для долі української нації, щоб стати в її обороні. Він кинув виклик часові, зловісній системі національного і соціального гноблення українців, нищення їх самобутньої культури, мови, приниження честі та гідності. Гуцульський театр став соборним народним театром, який сприяв духовному об'єднанню галицьких, буковинських та наддніпрянських українців, будив їх національну свідомість.
Феномен Гуцульського театру полягає, насамперед, у його генетичному зв'язку з традиційною культурою автохтонного народу, у глибокій народності, унікальному поєднанні в репертуарі гуцульської тематики та говірки, формуванні трупи з місцевих народних професіоналів - носіїв фольклорних і міфологічних знань, які чудово володіли мистецтвом слова, співу, жесту, танцю, імпровізації, гри на музичних інструментах. Нарешті, цей феномен полягає також у проходженні в надзвичайно стислі строки шляху від звичайного аматорського гуртка до напівпрофесійного театру, який за інтенсивністю гастрольної діяльності посідав друге місце в Галичині після професійного театру товариства "Руська Бесіда", у жертовній праці й одержимості учасників Гуцульського театру. Несподівана з'ява на початку XX ст. самобутнього Гуцульського театру - це своєрідний вибух у рамках архаїчної культури Гуцульщини.
На жаль, використання гуцульської говірки в контексті діяльності Гуцульського театру не стало предметом діалектологічних зацікавлень науковців. Певною мірою це пов'язано з тим, що драматургічна спадщина Г. Хоткевича на гуцульську тематику залишається розпорошеною по різних архівах України та Російської Федерації. Аналіз унікального джерельного матеріалу та результати польових досліджень автора статті дають можливість прослідкувати як гуцульська говірка втілювалася на сцені цього театру автентичними гуцулами, починаючи з часу заснування першого Гуцульського театру (1910-1914) і завершуючи сучасним аматорським Гуцульським театром, який діє з 1988 р.
Гуцульська говірка стала важливим дієвим засобом вияву глибинної сутності самобутньої проукраїнської культури. У її фонетиці, граматиці, лексиці відбито архаїчні мовні явища і форми, притаманні староукраїнській мові.
Мовний автентизм Гуцульського театру, який надав йому особливого колориту і вирізняв з-поміж інших театрів, виявлявся у репертуарі, у бездоганному володінні акторами гуцульською говіркою, що надавало сценічній мові природності, органічності, мелодійності, сприяло створенню повнокровних характерів, посилювало магічний вплив на глядача.
Г. Хоткевич вважав, що гуцульська говірка повинна відіграти значну роль у формуванні української літературної мови, збагатити її та урізноманітнити, а тому ретельно досліджував цю говірку, застосовував при написанні, зокрема, драматичних творів. Митець навчився не лише вільно розмовляти і писати говіркою, але й почав навіть мислити по-гуцульськи.
Він ретельно вивчав фольклор, етнографічні праці про Гуцульщину. Однак основним джерелом для Г. Хоткевича була сама Гуцульщина, її природа, обряди, звичаї, вірування, світогляд горян. Драматичні твори його на гуцульську тематику - невичерпне джерело для вивчення гуцульської говірки, для укладання відповідного словника. Митець прискіпливо, дбайливо і відповідально ставився до вживання слів гуцульської говірки, вивчаючи й осмислюючи кожне з них. Г. Хоткевич вперше в українській драматургії взяв на себе сміливість створити цикл п'єс однією з найбагатших архаїчних говірок української мови, яка має чимало спільного з праукраїнською мовою, і таким чином "законсервував" для наступних поколінь мовний дивосвіт гуцулів. Письменника вражала лаконічність, колоритність, смислова насиченість гуцульської говірки. Він чудово орієнтувався у розмаї її мелодійної лексики, що, за свідченням науковців, "в окремих лексико-семантичних групах своїм багатством перевищує лексичну скарбницю інших українських, у тому числі й сусідніх говорів" [6, 11].
Теми й сюжети п'єс для Гуцульського театру Г. Хоткевич черпав з майже ще незамулених на той час джерел архаїчного гуцульського фольклору, космогонії, міфології, демонології, хоча на початку ХХ ст. вже відбувався процес наступу церкви і так званої цивілізації на архаїчні традиції. Письменник порушував у п'єсах тему боротьби з іноземним гнітом, відтворював красу і велич народних обрядів, що сягають дохристиянських часів, світогляд гуцулів, у якому відбились космогонічні уявлення наших предків, обожнювання ними сонця, місяця, зірок, землі, лісу, води. У звичаях та обрядах гуцулів відбився дуалістичний характер їхнього світосприйняття, у якому переплелися язичницький та християнський змісти.
Важливо вияснити, як алгоритми фольклорно-драматичного мислення знаходять своє відображення у драматичних творах Г Хоткевича. На думку О. Чумаченко, "синтез літературного театру і фольклору починається не з тексту, а саме з середовища побутування - з атмосфери життєвої театральності, з вироблення певних глядацьких смаків і запитів" [14, 104]. Лише занурившись в атмосферу гуцульського середовища, Г. Хоткевич відчув потребу створити саме такий репертуар, а запрошуючи на репетиції вистав глядачів, мав можливість спостерігати за їх реакцією, і в разі необхідності, вносити певні корективи. Що стосується пересікання фольклорного алгоритму з індивідуально-авторським, то він відбувається здебільшого "у сферах доволі "високих", абстрагованих від змісту п'єси" [14, 104]. Драматичні твори, написані гуцульською говіркою, розкривають її "образні можливості, апелюють до національного образу світу, який закодований у мові. Розуміння цього дозволяє говорити про "паралельність" фольклорного і літературного, про їх послідовний синтез" [14, 104].
Мова персонажів гуцульських п'єс насичена соковитими й образними фразеологізмами, емоційно-експресивними заклинаннями, голосіннями, ворожіннями і є важливим засобом їххарактеристики. Корінні гуцули послуговуються виключно гуцульською говіркою, що сприяє розкриттю
їхніх характерів, світогляду, моральних засад, а також індивідуалізації персонажів. Натомість, мова не гуцулів більше тяжіє до літературної мови, часто пересипана польськими словами (як мова полковника Пшилуського у драмі "Довбуш", що надає цьому персонажеві характерних національних ознак). Авторські ремарки драматичних творів
Loading...

 
 

Цікаве