WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

навіть була створена т. зв. Бойківська Радянська Республіка. Її творцями стали вояки Української ГалицькоїАрмії, які на той час уже були інтерновані у Чехословаччині, зокрема на Закарпатті. Ця Республіка створена у серпні 1920 р. Її активісти роззброїли польську прикордонну заставу на Сколівщині, проголосили вигнання польської влади з усього регіону, спробували поширити визвольні звитяги і на інші бойківські терени. Під Славськом сталося бойове зіткнення з польськими військами, представники Бойківської Радянської Республіки перемогли. Спробували оволодіти містом Стриєм, але загальна ситуація в Україні вже складалася така, що відчутної підтримки вони не отримали, і під натиском польського війська мусили повернутися до бескидського прикордонного тунелю, перебратися на Закарпаття, де бойки знов інтернувалися чехословацькими військами.
За різними даними, чисельність бойків в 1-ій половині ХХ ст. становила від 300 до 400 тис. чоловік. Є підстави вважати, що нині можна говорити про таку ж саму кількість, якщо не більшу, оскільки населення традиційних районів українського етносу, де зберігається традиційна культура, високий статус сім'ї, пошанування батьків, догляд дітей, висока релігійність, побутування традиційних звичаїв, сприяли тому, що бойківський субетнос залишається нині досить чисельним.
Український субетнос, що розташований на крайньому Заході України є лемки. Вони мешкають обабіч Бескид, у районі, крайні межі якого окреслені такими знаними поселеннями, як Перемишль, Кошиця, Попрат, аж включно до витоків Сяну та Ужа на сході. Історія лемків сягає середини І тис. н. е., зокрема часу, коли з'явилися перші писемні згадки про т. зв. білих хорватів, тобто західних хорватів - одного з праукраїнських племен. Про хорватів писав і Нестор у "Повісті минулих літ", й інші літописці. Самі ж автохтонні мешканці цієї території одвіку називали себе русами, русинами, тим самим ідентифікуючи себе як органічний елемент всього українського етносу. У політичному відношенні лемківська територія належала до Київської Руси, Галицького, Галицько-Волинського князівств. Пізніше, ті чи інші частини Лемківщини входили до складу Польщі, Угорщини, Австрійської імперії. Але у всі часи лемки боролися і зберігали свою етнічну самобутність. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького лемки під проводом А.Савки виступили проти польської шляхти, намагались з'єднатися з основними силами українського війська, але зазнали поразки, хоча і не скорилися.
Етнонім лемки тлумачився різними дослідниками по-різному: передбачали, що він походить від предка-засновника на ім'я Лемко, від особливостей лемківського говору, де досить часто вживається частка лем у значенні лише. Та головне те, що лемки, включаючи потужну лемківську діаспору, з однаковою гордістю вживають щодо себе і етнонім українці, і етнонім русини, і етнонім "лемки", тлумачачи їх як тотожні назви. Деяка частина лемків, особливо на Закарпатті, нерідко іменують себе місцевою назвою лемаки, а іншу частину, на північ від міста Коросно, -іменуються замішанцями, хоча самі себе вони іменують русинами. У цьому контексті, очевидно, мова йде про контактну групу лемків з польськими гуралями і формуванням відповідно на цій основі деякої своєрідності цієї підгрупи.
Особливо нелегка доля спіткала лемків у ХХ ст., у часи визвольної боротьби по всій Україні, коли були створені Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіка, відбувся об'єднавчий Собор Злуки, до самовизначення приєдналася і Лемківщина. Зокрема, на Сянщині була проголошена Східно-Лемківська Республіка, яка ухвалила свій намір об'єднатися із Західно-Українською Народною Республікою. Водночас на Новосянщині, зокрема в селі Фльоренка, було проголошено Західно-Лемківську Руську Республіку, яка проголосила свою солідарність з Радянською Україною. Втім, обидві республіки було жорстоко репресовано польськими військами і ліквідовано як політичні реальності.
Особливих страждань лемкам завдав останній період Другої світової війни. Під гаслом об'єднання польського етносу і очищення польської території від інополяків, восени 1944 р. тимчасовий уряд Польщі уклав угоду з Радянським Союзом про виселення лемків з їхньої етнічної території. В історії ця угода і наступні події відомі під назвою "Операція Вісла". Ця угода передбачала розпорошення лемків по світу. Частина їх, а це понад 200 тис. осіб, була переселена в Радянську Україну, насамперед у Львівську, Тернопільську, Миколаївську та Херсонську області. Інша частина, понад 150 тис. лемків, була переселена, в основному в 1947 р., на нові польські землі у західних і північних районах, на території, які були відчужені країнами-переможницями у Другій світовій війні на користь Польщі. Важливо зазначити, що розселення лемків відбувалося саме за спорейною (розсіяною) ознакою, і в одному населеному пункті не дозволялося розміщувати понад 7 лемківських сімей з тією метою, щоб вони не мали можливості для національно-культурного об'єднання, створення громадських товариств, зрештою - збереження рідної мови і звичаїв. Лише незначна частина лемків залишилася на своїх предківських землях, які, втім, були залюднені польськими переселенцями, а отже, в культурному вимірі стали польськомовними, римокатолицькими у релігійному відношенні і т. п. Таким чином, лемківській культурі було завдано непоправної шкоди і чимала частина спадщини цього українського субетносу була практично знищена.
Мова йде, насамперед, про унікальну дерев'яну гірську архітектуру, особливо церковну, яка мала унікальну традиційну технологію, тобто без застосування металічних скріплень, та мала особливу структуру церкви. Своєрідними є в лемків і вишивка, переважно з геометричним орнаментом, і мистецтво різьблення по дереву, і писанкарство, і прикраси з бісеру. Свої особливості мають побутове будівництво, зокрема влаштування обійстя, планування самої хати, де піч обов'язково розміщується зліва від входу, при чому вустя печі виходить до причілкової стіни, а покуття завжди навпроти дверей з відповідним облаштуванням, образами святих, домашніми цінностями тощо. Унікальним є лемківський фольклор, лексика лемківської говірки, які зберегли чимало давніх українських рис, втім, як і інші карпатські українські субетноси - бойки, гуцули та русини, про які вже мова йшла вище. Лемки свої хати завжди будували обличчям до річки або дороги. Типовим для них, як і для інших українських горян, є довгі споруди, де під одним дахом містилися хата, комора, стайня і клуня. Для утримання худоби на полонинах практикувалося т. зв. позасадибне будівництво, зокрема кошари для овець на полонинах, на пасовищах, а також невеликих стаєнок для на літнього утримання телят та корів безпосередньо на луках за селами. Особливою прикметою Лемківщини і, знову ж таки, як й інших українських горян, є будівництво малих форм культового призначення - придорожніх хрестів та капличок. У радянські часи їх практично знищили, але з
Loading...

 
 

Цікаве