WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

субетнічному розмаїтті.
Не можна не згадати таку своєрідну закарпатськуетнокультурну групу, як мадярони, тобто тих українців-русинів, які обрали відверту мадярську орієнтацію, відмовилися від власної мови, культури, релігії і з завзяттям, брали участь у мадяризації українського населення. Такі явища, на жаль, з історії українства нам добре знайомі, тобто мадярони є своєрідним закарпатським аналогом українського малоросійства в цілому. Звичайно, групу мадяронів не можна розглядати як український субетнос, але ігнорувати їхнє існування також не можна, оскільки, навіть попри соціокультурну відчуженість від українства, мадярони як носії певних рис у підсвідомості й побуті не могли не зберегти архетипові спадкові українські риси.
На північний захід від ареалу гуцулів та русинів знаходиться територія такої цікавої субетнічної української групи, як бойки. Стосовно самоназви, думки вчених розділилися. Їхня палітра коливається від тверджень про походження бойків від кельтського племені бойїв, які в другій половині І тис. до н. е., населяли територію сучасної Центральної Європи в районі Чехії та Південної Польщі, до акцентації уваги на діяльнісному чи мовному значенні: зокрема, І.Франко вважав, що можна пов'язувати цей етнонім із значенням слова Бойко, тобто "воїн". Також у бойківському діалекті дуже часто вживається частка бойї в розумінні так, що теж не могло не вплинути на формування назви цієї групи.
Територіально ареал бойків охоплює гірські райони сучасної Львівської та Івано-Франківської областей, між верхів'ями річок Сяну та Вовниці, а також на Закарпатті - у межиріччі рік Уж і Торець. Інакше кажучи, бойки локалізовані у своєрідному трикутнику між Дрогобичем, Івано-Франківськом та Ужгородом із заходженням на територію сучасної Польщі. У територіально-адміністративному поділі - це частина Рожнятинського району і Долинський район Івано-Франківської області, Сколівський, Турківській, а також частини Стрийського, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області та деякі села Межигірського, Великоберезнянського і практично всього Воловецького району Закарпатської області. На Південно-Східній Польщі Бойківщина локалізована, насамперед, у долині річки Сян. Населення цієї території було практично повністю переселене в Україну після Другої світової війни 1945 - 46 рр. і втратило як свої предківські землі, так і, внаслідок некомпактного поселення на нових землях, чимало звичаїв, мовних особливостей, побутових та інших ознак. На автохтонних же землях у межах сучасної Української держави бойківська культура зберігається, розвивається і є прикрасою всієї української культури.
Природне осердя бойків - це середньо-гірські масиви Бескид і Горган, а також перехідний ландшафтний регіон під назвою Передкарпаття. Середня висота Бескид коливається від 800 до 1000 м, ці гори складаються із своєрідних колесоподібних хребтів, які розчленовані повздовж і впоперек долинами й річками та міжгірними улоговинами. Хребти мають пологі схили й округлі вершини. За геологічною будовою - це крейдяні пісковики і сланцеві породи. Рослинність переважно ялино-смерекова, букова, досить поширеними є альпійські луки. Нерідко до Бескид відносять також масивний хребет Горгани, який розташований в Івано-Франківській та Закарпатській областях, у басейні річок Прут, Бистриця, Теребля та ін. Але для Горган властиві вже круті схили й гострі гребені; характерні кам'яні осипища, які й мають місцеву назву горгани. Найвища гора Горган - Сивуля завввишки 1818 м. Тут є струмки, зустрічаються гірські озера. Рослини - бук, ялина, смерека, чагарники, широкі полонини й груні. Тому цей гірський масив можна вважати і осібним від Бескид. У будь-якому випадку зрозуміло, що природні умови створюють бойкам умови як для ефективного природокористування, так і для створення низки локальних субкультур. Це, до речі, стосується не лише гірських масивів Бескид і Горган, а також і Передкарпаття, питомої бойківської території. Тут розвинені низькотерасові слабо дреновані рівнини і високотерасові рівнини, глибоко розчленовані ландшафти, лісові масиви, а також лучні ландшафти. Вдале господарювання можливе також у заплавах і на низьких терасах приток Дніпра і Пруту.
Основні історичні центри Бойківщини - Самбір, Борислав, Дрогобич, Калуш, Свалява, Долина. Нині, внаслідок міграційних процесів та інших чинників, основними центрами розвитку бойківського субетносу є міста Турка, Сколе, Старий Самбір, Воловець та деякі інші. Бойківщина подарувала світові таких велетнів культури, як Ю.Котермак (Дрогобич), всесвітньо відомий мислитель, ректор Болонського університету, поет і гуманіст доби Відродження. Бойківське походження має також гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, а також І.Франко. До речі, дівоче прізвище матері Т.Шевченка - Бойко, що може свідчити про її карпатський корінь. І.Франко у своїй повісті "Захар Беркут" блискуче зобразив мужність і волелюбність бойків, які на Тухольщині зупинили степовиків-монголів.
Сама бойківська спільнота досить диференційована. Залежно від обраного підходу, виділяють ті чи інші локальні бойківські групи. Досить типовими й до нині є іменування гірської людності на Північній Бойківщині верховинцями, а долинної - у Придтиссі - долинянами. Саме долиняни вважаються носіями архаїчної лексики. Інші етнографи виділяють групи підгірян та долиняків або західних, східних і підкарпатських бойків. Існують також вагомі підстави, але з виділенням осібного місця, відносити до бойківської спільноти ще й тухольців, які зосереджені переважно в околицях Сколя і Сморжа.
Для бойків характерне заняття - скотарство, торгівля, житлове будівництво, церковне будівництво, солеваріння, садівництво, навіть виноградарство. З початком індустріальної доби бойки подалися на роботу на лісорозробки, а з відкриттям на Дрогобиччинні нафти, почали працювати на нафтових промислах і суміжних супутніх підприємствах. Бойки мають характерні садиби: довгий двір, житло, господарські будівлі розміщені під одним дахом. Для Бойківщини характерний тип церков - тарабанний. Це унікальний тип дерев'яних церков: через проживання на відносно ізольованих територіях, починаючи з раннього Середньовіччя і до ХХ ст., бойки будували їх як своєрідні сховища давніх українських ікон і фресок. У бойківській спільноті було поширене т. зв. Волосько-Руське право, тобто адаптоване до місцевих умов Литовське право, яке, у свою чергу, ґрунтувалося на "Руській правді" Ярослава Мудрого. У середовищі бойків ці нормативні регулятиви стали побутовими, інакше кажучи, вони увійшли у сферу моральних відносин як звичаєве право.
Волелюбність бойків добре відома. При найменшому примусі вони повставали за свої права. Так на Бойківщині, зокрема на території Надсянщини, в різний час діяли опришки, яких на цій території, відповідно до самої гірської системи, де вони жили і звитягалися; їх іменували бескидниками. У ХХ ст., у часи визвольної боротьби, на Бойківщині також мав місце активний збройний опір загарбникам,
Loading...

 
 

Цікаве