WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

галію та піску, слабких грунтів. Поверхня Закарпатської низовинислабопохилена на Південний Захід, абсолютні висоти зменшуються від 120 - 116 м біля передгір'їв до 105 м на Заході. Більшу частину рівнини Закарпатської низовини утворюють тераси Тиси. На цій рівнині виділяються лише такі утвори, як Берегівське горбогір'я з відмітками 180-367 м. Тут клімат теплий, вологий, вегетаційний період триває 234 дні, сума активних температур на рік досить висока. За рік випадає майже 700 мм опадів. Ця територія є надзвичайно сприятливою для сільськогосподарського виробництва, і невипадково, що саме тут культивують виноградники, з яких продукують вино, уславлене в усьому світі [4].
Особливості русинського субетносу в структурі українського народу детерміновані двома обставинами: з одного боку, це природно-географічні умови їхнього існування, а з іншого - політичні обставини життя. Нині існує достатньо підстав вважати, що перші праукраїнські племена перейшли Карпати принаймні у V - VI ст. н. е. й осіли тут. Вони принесли з собою культуру всієї праукраїнської людності, мову, звичаї, побут, міфологію, але з певних причин контакти з материковою етнічною людністю були у всі часи непростими; такими вони залишаються і тепер. Але вже в ХІІІ ст. н. е. практично вся територія Закарпаття підпала під політичну владу Угорського королівства, і з тих пір його історія - це водночас й історія Угорщини, оскільки в політичному контексті Закарпаття входило як територіально-адміністративна одиниця до Угорщини в тих чи інших формах її політичної реальності. У ХІХ - ХХ ст. історична доля перекидала Закарпаття із складу однієї імперії чи держави до іншої Австрійської імперії, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, Угорщини тощо. Але в будь-яких політичних реальностях місцева людність не забувала про свою національну ідентичність.
Національне відродження закарпатського українства розпочалося з творчості великого просвітителя і мислителя О.Духновича, діяльність якого припала на першу половину і середину ХІХ ст., твори якого стали національним знаменом у визвольній боротьбі українських закарпатців за свою свободу. Показовим є його вірш, який сприймається своєрідним національним гімном русинів:
Я русин був, єсь і буду,
Я родився русином,
Чесний мій рід не забуду,
Останусь його сином.
Утвердженню національної самосвідомості закарпатських русинів чимало шкоди завдало т. зв. русофільство, або москвофільство, коли цю людність штучно намагалися "упхати" у великоруську, тобто російську духовність з відповідним каліченням мови, фольклору, історії. Така політика мала місце і в Галичині та в деяких інших західноукраїнських землях. Але найпереконливіше про українськість русинів свідчать політичні рішення цієї гілки українського народу, зроблені ними у ХХ ст. Так на Всенародному з'їзді угорських русинів у Хусті 21 січня 1919 р. була ухвалена резолюція "Про об'єднання Закарпаття з Україною". У березні 1919 р. також всенародним рішенням була проголошена Радянська Руська країна. Аналогічно українське населення Комітету Мармарош (територія, яка нині знаходиться у складі Румунії, а на початку ХХ ст. була частиною Угорського королівства, мала на початку ХХ ст. при трьохсоттисячному населенні 44,6% русинів-українців, а румунів лише 21%) на своїй Мармароській Руській Народній Раді, утвореній 18 грудня 1918 р., на зборах у Мармарош-Сигеті ухвалило Маніфест із закликом про об'єднання з Україною і про скликання нової Народної Ради в Хусті 21 січня 1919 р. У складних умовах переддення Другої світової війни, коли політична карта Європи змінювалась під тиском тодішніх тоталітарних лідерів, українці Закарпаття намагалися повною мірою використати цей факт для проголошення власної суверенності.
У цьому контексті необхідно згадати автономну Підкарпатську Русь, яка існувала з 11 жовтня по 22 листопада 1938 р., а потім на її основі була проголошена держава "Карпатська Україна", яка проіснувала як політичний суб'єкт міжнародних відносин з 22 листопада 1938 р. до 15 березня 1939 р. Прем'єр-міністром цієї держави було обрано Августина Волошина. Та рух за незалежність був відразу придушився союзником фашистської Німеччини-Хортистською Угорщиною. Але дух свободи, притаманний всьому українству, був продемонстрований, і те, що населення Закарпаття, зокрема й русинське, легітимізувало себе й голосувало за самоназву "Україна", свідчить про те, що національна самосвідомість, саме як українська, була і є притаманною і цій віддаленій гілці українського народу. Перебуваючи майже 800 століть у політичній відрубності від великої України, населення Закарпаття зберегло мову, фольклор, традиції, міфологію, притаманні всьому українському народові, що свідчить про українскість населення самої Київської Руси. Якщо за майже тисячоліття не вдалося змінити автентичність закарпатського українства, це означає, що й усе українство того часу мало подібні риси. А своєрідна відрубність, насамперед географічна, дає нам можливість розглядати русинський етнос як хранителя архетипових рис українського народу в цілому.
Після визволення Закарпаття від фашистських військ 26 листопада 1944 р. у Мукачеві відбувся І з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, на якому було ухвалено Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною і обрано законодавчо-виконавчу Народну Раду. Ця Народна Рада діяла легітимно і своїми найближчими рішеннями передала тодішнім представникам Чехословацької адміністрації Ноту "Про вихід Закарпатської України зі складу ЧСР". Відтоді й до сьогодні Закарпатська Україна й, відповідно, русинські її мешканці знаходяться у соборному єднанні з великою Україною. 27 січня 1945 р. у вже згаданому Мармарош-Сигеті представниками русинських делегатів був сформований Народний демократичний фронт, який 4 лютого 1945 р. провів І з'їзд Народних Комітетів округу. На ньому була ухвалена петиція про возз'єднання із Закарпатською Україною і, відповідно, - з усією Україною. Були обрані відповідні виконавчі структури. На жаль, в умовах уже сформованих домовленостей між великими державами про політичний поділ післявоєнної Європи, Марморощина і її українське населення залишалися у складі Румунської держави. Після цього Народний Комітет Мармарош-Сигетського округу перебрався на територію України в місто Тячів і, не маючи ніяких можливостей реалізувати волю русинського населення Мармарощини, з часом припинив своє існування.
Серед русинів нерідко розрізняють дві локальні територіальні групи, залежно від того, в яких географічних умовах мешкають і живуть їхні представники. Мова йде про долинян і верховинців. Долиняни - це жителі, насамперед, Притиської рівнини, тобто Закарпатської низовини із деякими лакунами у передгір'ї. Саме їх і вважають типовими представниками русинського субетносу. Натомість, всі жителі гір для волинян або долішніх - верховинці. Тому тут часто-густо змішують і власне русинів, і гуцулів, лемків, тобто різних представників українського етносу в його
Loading...

 
 

Цікаве