WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

Геокультурна варіативність українського етносу - Реферат

(етногеографічній) диференціації.Саме тому в Українських Карпатах спостерігається чи не найбільша кількість субетнічних (етнографічних) груп.
Насамперед, мова має йти про гуцулів. Інколи щодо цієї етнографічної групи вживають терміни горяни або верховинці, що має виразне літературне походження. Осердя Гуцульщини - це Українські Карпати в межах Галичини, Буковини, Закарпаття, у річищах Прута, Сучави, Наддніпрянської Бистриці, Тиси та деяких інших річок. На півночі можна говорити про кордони Гуцульщини до Делятина та Надгірної, на півдні - до Кімполунга, що нині на території Румунії, на заході гуцули заселяють долину Прута, а на Закарпатті - долину Тиси. Чималий гуцульський людський соціум зосереджений також на Марморощині, яка нині на території Румунії. У нинішньому адміністративному поділі України гуцули проживають у Верховинському, Надвірнянському і Косівському районах Івано-Франківської області, Путильському та Вижницькому районі Чернівецької області, Рахівському районі Закарпатської області. Гуцули розмовляють на своєрідним діалектом - південно-західним наріччям української мови. Цьому діалекту властиві деякі характерні риси, зокрема, у фонетиці - перехід "а" в "е" після м'яких приголосних, особлива вимова наголошених "и" й "е", збереження давньої м'якості шиплячих та "р" тощо. Особливості фольклору, міфології, мови, побутових звичаїв, промислів та деяких інших рис дозволяють багатьом дослідникам саме гуцулів вважати своєрідним архетиповим реліктом давніх українських племен, які в силу ландшафтних особливостей на довгий час законсервувалися і тому зберегли вихідні риси українського народу. Про це свідчать і відмінності житла, художніх промислів, одягу та багатьох інших рис. До речі, самі гуцули вважають себе, так би мовити, елітною частиною українства, тобто справжніми українцями, які зазнали чи не найменше чужоземних впливів.
Особливості життя гуцулів визначаються навколишнім довкіллям. У класичній Гуцульщині рідко можна було знайти чималі поселення, здебільшого - це окремі оселі, гражди, які з'єднувалися між собою плаями, старими шляхами, полонинами. Іншою характерною рисою гуцульського життя було напівосідле господарювання із сезонними міграціями між постійною оселею (граждою) і літовищем, тобто полониною, де випасали худобу. Це сприяло формуванню традицій, пов'язаних з особливостями їхньої тривалої усамітненості, своєрідної ізоляції, консерватизму. І нині гуцульська спільнота зберігає свої традиції у будівництві, особливо у церковному й побутовому, у способі господарювання. Гуцули мають свою міфологію, фольклор, свято зберігають родинні традиції, до яких входить безмежне пошанування батьків, багатодітність і дбайливе ставлення до дітей. Вони зберегли архетипові культурні смаки, символіку, що і до цих пір втілюють у писанках, побутових виробах, вишиванках, дерев'яних виробах і т. п. Прикладне мистецтво гуцулів, зокрема вироби з вовни, дерева, кістки, шкіри здавна цінувалися не лише в Україні, але й у світі. Вони й нині користуються значним попитом і серед простих громадян, і серед найвишуканіших цінителів красного мистецтва в усьому світі. Вироби гуцульських майстрів зберігаються у багатьох музеях від України й до Австралії, Північної та Південної Америк. Невипадково видатний український вчений-етнограф В.Шухевич, автор фундаментального п'ятитомника "Гуцульщина" писав: "Усім укладом свого життя, своїми нравами і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на Захід. Зокрема, гуцульській костюм являє собою особливе і видатне явище; більш за все він відзначається великою кількістю металічних прикрас, що дуже красиво виділяється на темно-червоному фоні їхнього одягу" [2]. До речі, звернімо увагу на те, що В.Шухевич включає гуцулів у коло співвітчизників, тобто українців, які живуть і в Карпатах, і далі. Втім, на заході знаходяться дещо інші українські субетноси, про яких ітиме мова далі.
Насамперед, слід згадати русинів. Сам етнонім русини надзвичайно архаїчний, оскільки бере своє походження ще від давньої України-Руси, де означав представників її автохтонного етносу. Відомо, що цей етнонім зберігався на території усієї України практично до XVII - XVIII ст. і до ХІХ ст. у Галичині. До сьогодні він зберігається на території Закарпаття та на прилеглих територіях, де проживають автохтонні представники українсько-русинського субетносу, а також у сусідніх Румунії, Словаччині, Хорватії і деяких інших суміжних країнах. Досить чисельною є русинська діаспора на Північно-Американському континенті, насамперед, у США та Канаді. Вона добре зорганізована, має низку видань, громадських організацій, освітні заклади, релігійні установи тощо.
Слід особливо наголосити на тому, що етнонім русини має свою давню історію і тривалий час використовувався для означення всього українського народу. Повсякденно ним користувалися у багатьох регіонах до початку ХХ ст., а в часи визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького, етнонім у такій формі, як "руська нація", "руський нарід", "руси", поряд з етнонімами "козацький народ", "черкаський народ", були нормативними термінами. У цьому контексті його не слід плутати з термінами росіяни чи русские, які за часів Б.Хмельницького разом з терміном московити вживалися для позначення людності Московського царства.
Нині етнонім русини застосовують, насамперед, ідеологи т. зв. русинства для позначення субетносу української людності, який мешкає за Карпатським хребтом. Як зазначає один з головних ідеологів сучасного русинства доктор філології І.Поп, "Підкарпатська Русь є східною частиною Центральної Європи з географічними координатами 220 східної довготи і 470 53? 49? північної широти. Територія її витягнута з Північного Заходу на Південний Схід на 200 км, завширшки 70 км. Загальна частина 12 753 км2. Межує на Заході зі Словакією, на Північному Заході - з Польщею, на Південному Заході - з Угорщиною, на Півдні - з Румунією, на Сході - з Галичиною (Львівською та Івано-Франківською областями України" [3]. Далі він наголошує, що Підкарпатська Русь - гірський край, 4/5 якого території займають гори Українські Карпати, що тягнуться з Північного Заходу на Південний Схід трьома повздовжніми смугами хребтів і окремою гірською смугою на Південному Сході. Насправді ж та субетнічна група, про яку ведуть мову науковці, історики, лінгвісти, етнографи, перш за все, пов'язана з двома географічними зонами: Полонинсько-Чорногорською та Закарпатською. Полонинсько-Чорногорська область - це середньогірський ландшафт, який, у свою чергу, поділяється на дві підобласті: Полонинських Карпат і Чорногорську. Таким чином, це не суто гірські території, які є корінним ландшафтом для такої етнографічної групи як гуцули, а перехідна територія, що надзвичайно багата не тільки на лісові, але й на лучні, тобто полонинні, території. Щодо Закарпатської низовини, то це, по суті, рівнинна країна. Її поверхня складена з алювіальних суглинків, піску, гальки, озерно-алювіальних глин, шарів
Loading...

 
 

Цікаве