WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства - Реферат

Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства - Реферат

повернуті автору. З цього приводу Михайло Максимович боляче переживав, бо материнська старовина, Тимківщина, лежала у нього на душі. "І сумно мені було б не бачити її у світі", - писав вчений
З епістолярної спадщини Михайла Олександровича довідуємося, що він прагнув написати більш грунтовні й детальні біографії братів Тимківських. В одному з листів від 3 червня 1872 р. з Москви Максимович писав Василю Іллічу Тимківському: "Збирай невпинно відомості про п'ятьох братів, дядьків моїх, і повідом усе, що встиг зібрати, мені наМихайлову Гору. Там на просторі наддніпровськім, коли Бог пошле силу, натхнення, відтвориться . На жаль, вчений не?5?Тимківщина на пам'ять добрим людям майбутніх поколінь" встиг цього зробити. А ось "Спогади…" все ж таки були надруковані на сторінках "Киевской старины" в 1898 р. Цей свого роду заповіт став тим скарбом, який дає можливість здійснити генеалогічне дослідження родоводу Тимківських.
Рід Тимківських бере свій початок від козака Бубнівської сотні Тимофія Антоновича Тимка - вихідця з Лівобережної України часів царювання Петра І. Його син Василь під прізвищем Тимченко продовжив славні традиції свого козацького роду. Старший із синів Василя Тимченка Назар відомий уже під прізвищем Тимківський. Він був прадідом Михайла Максимовича. Разом зі своїм батьком Назар брав участь у Хотинському поході під час війни з Туреччиною. Після смерті батька Назар Васильович залишив військову службу і впродовж сорока років був настоятелем Покровської церкви у селі Войтовці поблизу Переяслава. Як згадує Михайло Максимович, зберігся розкішний будинок його прадіда Назара з дубовим сволоком. Особливе враження справляла високої майстерності різьба на ньому, виконана Федором Шумським, і напис: "Изволениемъ Бога Отца, благоволениемъ Господа наше Иисуса Христа, действиемъ святого Духа создался домъ сей месяца января, 22 дня 1750 года"
Можна припустити, що саме в 1738 році Назар Васильович одружився з Анастасією Іванівною - дочкою Переяславського міського атамана Просяницького. Вони мали чотирьох синів: Федора, Івана, Андрія і Дем'яна.
Старший син Назара Тимківського Федір народився у Переяславі. Тут він закінчив семінарію, упродовж десяти років служив у Переяславській сотні вісім років почмейстром, одержавши на цій посаді ранг полкового осавула. Починаючи з 1776 року Федір Назарович служив підсудком у Золотоноші. З перетворенням українських земель на три намісництва Російської імперії в 1782 році життєві дороги прадіда і діда Михайла Олександровича (Максимовича і Тимківського) пересіклися у Золотоніському повітовому суді, де Федір Назарович був засідателем при судді Івані Леонтійовичу. У цей час нобілітований у дворянство Федір Тимківський одержав ранг колежського асесора. Він був наближений до графа А.Безбородька і мав за честь управляти його справами.
У сім'ї Федора Назаровича і Ганни Савівни Тимківських народилося шестеро синів і три дочки. Наймолодшою із сестер була Гликерія. Розумниця від батька, вона успадкувала красу і талант до співу й української народної пісні від матері. Коли дівчині йшов третій рік, вона залишилися без батька й опікувалася дядьком по батькові Іваном Тимківським. Можна навіть гадати, що це був основний чинник її раннього заміжжя. І коли Гликерії йшов лише шістнадцятий рік, вона подарувала світові сина Михайлика - майбутнього патріарха української науки Михайла Максимовича.
Гликерія Федорівна вийшла з відомої у наукових колах того часу сім'ї Тимківських. Оскільки хутір Тимківщина входив до Золотоніського повіту, то й початкову освіту всі брати і сестри цієї родини здобули у Благовіщенському жіночому монастирі Золотоноші. Юхим, друга у сім'ї дитина, помер, коли йому виповнилося лише п'ятнадцять. Інші п'ятеро дядьків Максимовича: Ілля, Роман, Василь, Іван, Єгор зійшли на олтар університетської освіти, ставши всі письменниками, а два з них - професорами. Тож, без сумніву, від кожного з п'яти впливових у Російській імперії діячів культури і науки Михайло успадкував частинку їхнього генія. Проте не менш визначальною для Максимовича у його становленні як вченого-енциклопедиста була саме опіка дядьків Тимківських, які добре влаштувалися у службовому просторі Російської імперії, зберігши при цьому свою малоросійську сутність.
Родина Тимківських, не забуваючи про козацьке минуле, активно плекала своє дворянське звання. Федір Назарович та його сини, володіючи дворянським статусом, не втрачали щонайменшої можливості аби досягти у майбутньому вершин чиновницької кар'єри. Найбільш прихильною виявилася доля до Іллі Федоровича. Він успішно пройшов початкові освітянські щаблі: Золотоніський Благовіщенський жіночий монастир, Переяславську школу, Київську академію і в 1789 році шістнадцятирічний юнак поступив до Московського університету. Про успіхи студента свідчать одержані ним під час навчання золота і три срібні медалі. Вражає і досить різноманітне коло творчої діяльності Іллі Тимківського: від викладача російського правознавства у сенатському юнкерському інституті - до службовця у справах Міністра юстиції Гаврила Державіна (ці посади він займав на прохання віце-канцлера Олександра Куракіна), від доктора права і філософії, професора Харківського університету, одним із творців якого він був, - до засновника і директора Новгород-Сіверської гімназії.
В роки Вітчизняної війни 1812 р. як член дворянського комітету Ілля Федорович займався організацією народного ополчення. За виконання з 1818 р. повноважень глухівського повітового судді Ілля Тимківський був нагороджений орденом св. Володимира ІV ступеня. Суддівську кар'єру він закінчив у 1823 р. на посаді генерального судді, коли його призначили директором Новгород-Сіверської гімназії. За тринадцять років (з 1825 по 1838) Ілля Федорович перетворив гімназію на одну з кращих, за що одержав звання статського радника та був нагороджений орденом св. Святослава ІІІ ступеня і тисячею десятин землі у Саратовській губернії.
У цій унікальній людині органічно поєднувалося і філософське пізнання російської мови, і знання судочинства, і здатність писати латиною вірші та прозу, і заняття бджільництвом. Ще будучи студентом Московського університету, Ілля Тимківський друкував свої вірші й прозу в різних літературних виданнях. Як викладач права він представив Міністру народної освіти графу Петру Завадовському "Книгу систематического расположения законов российских". Підтвердженням визнання Іллі Федоровича Тимківського доктором філософії Харківського
Loading...

 
 

Цікаве