WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства - Реферат

Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства - Реферат


Реферат на тему:
Генеалогія Максимовичів-Тимківських у контексті становлення сучасного максимовичезнавства.
Як відомо, саме крізь призму діяльності окремих осіб, що представляють власне якийсь з родів, сприймаємо ми події та факти з історії батьківщини, відчуваємо кровну причетність роду до історії власного народу. Примітно, що серед інструментарію пізнання вітчизняної історії окремо вирізняється родовід Максимовичів - патріотів своєї землі, родовід Тимківських - видатних учених та мислителів, котрі зробили значний внесок у вітчизняну та світову науку.
Тож життєпис знаного українського родоводу Максимовичів-Тимківських, особиста доля Михайла Максимовича, фундаментально вписана у канву історії України, актуальні, насамперед, з огляду на відтворення життя українського народу ХVІІ - першої половини ХІХ ст., а також у плані з'ясування того коріння, на якому плекалася життєва позиція Михайла Максимовича. Без чого неможливо всебічно осягнути життєвий і творчий шлях видатного вченого-енциклопедиста.
Основним джерелом генеалогічного дослідження родоводу Максимовичів є стаття вченого "Бубнівська сотня". Проаналізувавши останню та деякі документальні матеріали з архіву Михайла Максимовича, що зберігаються в Інституті рукописів Бібліотеки імені В.Вернадського, нам вдалося достатньо детально відстежити родовід Максимовичів (дивитися родовід у PDF-файлі).
Батьківщиною Михайла Олександровича Максимовича був хутір на річці Згарі, куплений його дідом Федором Назаровичем Тимківським у середині 70-х років ХVІІІ ст. В народі хутір називали Тимківщиною (нині - це частина Богуславця Золотоніського району). В ті часи простори Золотоніського повіту, до якого входив хутір, складали соціально значущі землі колишньої Гетьманщини. Тож природно, що генетично, як по батьківській, так і по материнській лінії, Михайло Максимович був нащадком старшинських козацьких родів.
Своїм глибоким корінням козацьке минуле роду Максимовичів сягає часів гетьманування Івана Мазепи. Як свідчать монастирські записи та гетьманські універсали, одним з найдавніших предків родини Михайла Максимовича був Максим, який народився, вірогідно, у 20-х рр. ХVII ст. Він не мав навіть прізвища і лише згодом звався Васильківським (можливо за місцем його народження). У 50-х рр. ХVІІ ст. Максим Васильківський жив у Ніжині, згодом переїхав до Києва і став підданим Києво-Печерської лаври. Після одержання у володіння лаврського Печерського містечка у Києві відповідно до царської грамоти, яка датується 9 травня 1680 року, Максима прозвали Печерським.. На середину 80-х рр. він став одним із найбагатших і найвпливовіших людей у Києві. Іван Мазепа своїм універсалом прийняв Максима Печерського під свій гетьманський захист, а також привернув до себе і його дітей. Цікаво, що семеро синів Максима: Іван, Василь, Петро, Дмитро, Григорій, Михайло та Антон за малоросійським звичаєм стають відомими уже під прізвищем Максимовичів.
Гетьманські універсали підтверджують, що діти Максима Печерського досягли вищих щаблів церковної ієрархії і козацької знаті. Вони, а також їхні діти були наближені до гетьманів Івана Скоропадського та Данила Апостола. Джерела зафіксували, що Дмитро Максимович був одружений з дочкою Федора Сулими - Тетяною, посвоячився одночасно і з Самойловичем, і з Мазепою.
Власне із великої родини Максимовичів саме Василь є тим стрижнем, чиє життя склало головну гілку генеалогічного дерева козацького роду Максимовичів: його внук - Іван Леонтійович є прадідом Михайла Максимовича. За описом правнука у "Бубнівській сотні", він був людиною богатирської сили і достатньо освіченою для свого часу. Документальні матеріали підтверджують, що сотник Іван Леонтійович говорив латиною і польською мовою, любив співати пісень і грати на гуслях
На початку 80-х рр. на Лівобережжі скасовувався полковий устрій. Замість нього створювалися Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва, до останнього увійшов і Золотоніський повіт. Припинила своє існування Бубнівська сотня. Тоді в 1782 р. комісар Іван Максимович обирається суддею Золотоніського повітового суду. Мабуть, колишній сотник добре розумів необхідність забезпечення майбутнього своїх дітей. Тому з утворенням "Комісії про розгляд дворянства у Малоросії" Іван Леонтійович Максимович зі своєю родиною в 1784 р. був занесений до шостої частини родовідної дворянської книги Київського намісництва.
Свою службову кар'єру Іван Леонтійович закінчив предводителем Золотоніського дворянства. У цьому званні у квітні 1787 р. він разом з іншими керівниками Київського намісництва мав нагоду супроводжувати Катерину ІІ по Дніпру з Києва до Кременчука. На знак уваги Іван Леонтійович одержав від імператриці тютюнницю з її портретом і золоту каблучку від польського короля Станіслава - Августа з його портретом.
Доживав свій вік Іван Максимович у селі Прохорівка, що на Канівщині. Саме там, на Дніпрових схилах, в 1747 р він заснував родове гніздо Максимовичів. У свій час в Прохорівці мешкав "старий майор" - дід Михайла Максимовича. А після відставки в 1835 р. у будинку свого батька Івана Івановича поселився Олександр Іванович Максимович - батько Михайла Максимовича. Улюбленою справою відставника стало збирання лікувальних трав і складання ліків за народними рецептами. Можна гадати, що любов до природи, колекціонування рослин генетично передалася синові Михайлові, який згодом став професором ботаніки. Тут, поблизу Прохорівки, майже через сто років розбудував свій Михайлогірський хутір Михайло Максимович.
Не менш знаменитим також був рід Михайла Максимовича і по материнській лінії - Гликерії Федорівни, яка родом була із Тимківщини. "Найкраща сторона мого буття від народження й до старості, - згадував Максимович, - це Тимківщина". Тож не випадково, особливо впродовж останніх років життя, що він проявляв посилену турботу про те, щоб у друці прозвучало" слово про Тимківщину
Як не дивно, але "Спогади про Тимківських" у рукописі Михайла Максимовича було знайдено серед різних паперів, які залишилися після смерті його двоюрідного брата Василя Ілліча Тимківського. Згадану біографічну статтю про п'ятьох братів Тимківських Михайло Олександрович написав у 1854 році на прохання професора С.Шеверьова у переддень ювілею Московського університету. Як відомо, "Словарь питомцев Московского университета" (брати Тимківські навчалися у Московському університеті) не був виданий, після чого призначені для нього "Спогади…" в 1858 році були
Loading...

 
 

Цікаве