WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Галичина у житті Софії Русової - Реферат

Галичина у житті Софії Русової - Реферат


Реферат на тему:
Галичина у житті Софії Русової
У важкий період вимушеної розлуки з рідною землею Галичина була для Русової тією ниточкою, що єднала її з народом, серед якого вона виросла. В той же час, перед Першою світовою війною, С.Русова стала для галичан далеким світочем, а в 20-30-ті роки - неофіційним уповноваженим представником, який обстоював їхні права на міжнародній арені, виводячи перед світом політичну бездомність західних українців.
Перше знайомство Софії Русової з Галичиною відбулося в 1876 р., коли вона разом із чоловіком Олександром Русовим верталася в Україну з безцінним, але небезпечним вантажем - виданим у Празі "Кобзарем" Т.Г.Шевченка. За допомогою галичан їй вдалося благополучно перетнути кордон, перевезти (заковані в кайдани сумнозвісного Емського указу) віщі слова поета-пророка.
На початку ХХ ст. у галицьких українських часописах з'являються обширні статті Русової та повідомлення про життя родини Русових (Літературно-науковий вісник за 1902 р.).
Напередодні Першої світової війни публікації С.Русової, аналіз її просвітницької діяльності знаходимо у педагогічних та культурно-освітніх виданнях. У 1914 р. часопис "Ілюстрована Україна" в рубриці "Серед книг" подав огляд Я.Чепіш, що знайомив галичан з Русовою як співредактором першого рідномовного педагогічного журналу "Світло" та її педагогічними працями.
Події 1917 р. в Росії та "листопадовий чин" 1918 р. в Галичині, що народили в середовищі українців надії на воскресіння, об'єднали зусилля громадськості всієї України в царині розбудови власної незалежної держави. Ця єдність проявилася у всіх сферах життєдіяльності, у тісних контактах східно- і західноукраїнських політичних та культурно-освітніх діячів. Цікавою з цього приводу є інформація, вміщена у провідній галицькій газеті "Діло" за 20 травня 1917 р.: поміж тих, хто зустрічав митрополита А.Шептицького у Києві після його повернення із російського заслання, були М.С.Грушевський і С.Ф. Русова.
У трагічні для першої української державності дні разом з іншими працівниками міністерства освіти, у ньому Русова очолювала департамент дошкільного виховання і позашкільної роботи, вона змушена була виїхати до Галичини, де в той час перебував уряд ЗУНР, а звідти - на Коломию. Там на неї чекав син Юрко. В цей час з'являється її стаття "До культурного об'єднання з Галичиною", яка визначала спільні завдання українського вчительства щодо організації національної освіти у незалежній державі.
У грудні 1921 р. Русова перейшла кордон і опинилася у Львові. Її зустріли, як рідну, допомогли, бо вона була без грошей і навіть у чужому одязі...
З тих пір контакти з Галичиною стають особливо міцними і результативними. Незважаючи на весь драматизм становища, у якому опинилася 65-річна жінка, вона не тільки не відмовилася від активної громадської та культурно-освітньої праці, але надала їй нового імпульсу. В останні дні 1921 р. бачили Русову у почесній раді Всеукраїнського жіночого з'їзду у Львові, що, з огляду на заборони польської поліції, проходив як звичайні загальні збори "Союзу Українок". Поруч із нею - відомі західноукраїнські громадяни: О.Кобилянська, М.Рудницька, К.Малицька, Д.Старосольська. На початку 1922 р. Русова виступає перед львівськими педагогами з лекцією про новітні аспекти освіти й виховання. З нагоди 65-річчя від дня народження С. Русової українські часописи Галичини вміщують її статті. Одна з провідних організаторів національного жіночого руху у Львові К.Малицька висловлює щире бажання бачити С.Русову на чолі українського шкільництва Галичини.
Однак остаточна втрата українцями державності змусила її покинути рідний край, окупований новоутвореною Польською державою. Вона подалася далі - на Захід... Можна тільки дивуватися тій енергії, духовній силі, з якими вона включилася в роботу в еміграції - спочатку у Відні, а згодом у Празі.
Русова значно активізувала роботу в ділянці пробудження національної свідомості жінки-українки, визволення її з-під ярма соціально-політичного життя, тісно співпрацювала з галицьким жіноцтвом "Союз Українок". Однією з найяскравіших сторінок жіночого руху в краї став Міжнародний конгрес українок, присвячений 50-річчю заснування на західноукраїнських землях першої жіночої організації, що відбувався в червні 1934 р. в Івано-Франківську. Русова виступала на конгресі з доповіддю "Роль жінки в дошкільному вихованні". Сконцентровані в ній думки-поради стосовно завдань, мети, змісту виховання маленьких дітей, сформульовані вимоги до фахового рівня педагогів-дошкільників стали важливим поштовхом для подальшої розробки теоретично-методичних основ дошкільного виховання в Галичині. Того ж року в Коломиї вийшла книжка С. Русової "Наші визначні жінки". Поруч із такими відомими організаторами соціально-культурного руху в Україні, як Г. Барвінок, Леся Українка, О. Кобилянська, С. Русова називає і жінок-галичанок: У. Кравченко, М. Рудницьку, О. Кисілевську, М. Божуківну, яким присвятила окремі статті.
У квітні 1936 р. з'їзд "Союз Українок" вітав (прибулу у Львів для участі у з'їзді) "дорогу гостю" - 80-річну С. Русову.
О. Кисілевська , що відвідала ювілярку у її тимчасовому помешканні у Львові, взяла в неї інтерв'ю. З глибокою вдячністю згадувала Русова оцінку галичан у перші дні еміграції: " Багато тут доброго я від вас зазнала. Щасливі всі, що можете для нього працювати, що дано вам змогу для нього трудитись, чи хоч би терпіти".
Проте центральне місце в діяльності С. Русової у цей час посідає улюблена педагогічна праця, в якій галицькі культурно-освітні діячі одностайно
Loading...

 
 

Цікаве