WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат

Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат

всесвітньої історії, то передбачалося, що основне місце буде посідати місцева історія, історія України та Росії - СРСР, а з історії країн Західної Європи потрібно дати відомості лише про окремі події для зміцнення виховного впливу у напрямку інтернаціоналізму [15, 43]. Загалом, вивчення історії відбувалося в курсі суспільствознавства, який було поділено на сім тем: обмін між містом і селом; обробна промисловість; сільськогосподарська промисловість; історія революційного руху; світове господарство й імперіалізм; імперіалістична війна і революція в Росії та в Україні; радянська влада та радянське будівництво [17, 238].
Невід'ємною частиною єдиного педагогічного процесу української радянської школи стало політичне виховання. Елементи політвиховання, в першу чергу, були тісно пов'язані із суспільствознавством, а також із іншими предметами. Весь час перебування учня у школі мав бути підпорядкований такому принципу: "здобуття знань у розрізі пристосування їх до радянського життя і радянської політики" [31, 22].
Оцінюючи місце освіти у процесі націєтворення, ми вже зазначили, що вона значною мірою визначає ідентичність. І в цьому випадку через систему освіти поширюється комплекс цінностей, символів, міфів, традицій і спогадів, які утворюють особисту спадщину нації, а також ототожнюють індивіди з цими ознаками, спадщиною і складниками культури [28, 24].
У шкільній практиці свята, їх тематика, узгодженість із традиціями народу впливають на формування національної ідентичності. У роки радянської влади в Україні характерною рисою реформування освіти і неодмінною частиною життя школи були свята, які виконували роль певного громадського чинника. Відповідно до програм "Порадника по соціальному вихованню", у процесі навчання передбачався перелік свят у дусі нових більшовицьких традицій. Серед них - Жовтнева революція як свято робітників; інтерпретація Шевченківського свята з прив'язкою до лютневої революції, тобто Шевченко - борець проти царя і поміщиків, а лютнева революція - початок здійснення заповітів Шевченка; Жіночий день, для святкування якого пропонувалось проведення шкільних зборів, а для бесіди - тема про важку працю матері; проведення загальношкільного святкування Дня Паризької комуни як попередниці Жовтневої революції; Перше травня (участь у громадській маніфестації, виконання Інтернаціоналу, пояснення гасла "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!"); свято весни та день Ілліча (23 квітня), участь в організації загальношкільного свята Ілліча поряд із святом деревонасадження [24, 135-139]. Відповідна тематика поступово стала обов'язковою частиною змісту шкільних підручників упродовж 1920 - 1930-х років.
Запровадження ідеологічно обґрунтованого систематичного відзначання свят відповідно до шкільних програм стало звичним явищем шкільного життя. Основна ідея та мотиви проведення революційних свят - пропаганда (практична пропаганда) комунізму [12, 42], виховання молодих поколінь пролетарського, комуністичного суспільства. Підготовка до свят відбувалася заздалегідь - учні готували тематичні малюнки, діаграми, гасла, вчили вірші, пісні, а у семирічках випускали стінгазету. Обов'язковою вважалась участь у загальних демонстраціях та мітингах. Для дітей таке святкування не було привабливим, і вони часто втікали з таких заходів. Демонстрації із супроводом оркестрів дещо захоплювали дітей, але, як свідчать відгуки на сторінках періодичних видань, - не занадто. [12, 43].
Свого часу відомий український педагог Г. Ващенко писав про занепад у галузі освіти й морального виховання молоді у 1924 - 1932 рр. Він наголошував на тому, що освіта й виховання у школах в Україні мали антиукраїнський характер, тому що у молоді всіма засобами виховувалася зневага до минулого України, до її культури, до її видатних діячів [5, 383].
Однак, розвиток шкільництва в Україні у 1920-х рр. і навіть на початку 1930-х рр., коли педагогічні кадри в основному залишалися відданими національним інтересам і традиціям, лише частково був під впливом нововведень. Згадуючи роки навчання в одній з київських шкіл, В. Ревуцький писав, що "у 1925 р. більшовицька ідеологія не здобувала панівної позиції, а комсомольці ще не вели перед. Всі, хто закінчили школу до 1929 р., свою національну свідомість ставили на перше місце, і в цьому заслуга їхніх педагогів-вихователів" [26, 47]. Усі принципи розвитку радянського шкільництва продовжували втілюватися на практиці більш масово у наступні роки.
Вже на початку 1930-х рр. у публікаціях відзначалося, що зміст і методи радянської школи були спрямовані на те, щоб виховувати ініціативних діячів соціалістичного будівництва на основі марксистсько-ленінського світогляду [16, 21]. Запровадження в життя школи політичних тем, відзначення революційних подій, участь шкіл разом з пролетарською громадськістю у політичному житті країни стали чинниками активної роботи у справі комуністичного виховання.
Школа в Україні поступово перетворювалася на інституцію, яка служила інтересам комуністичної партії, а не українській нації. Постулати комуністичної партії стали основою радянського, в тому числі українського, шкільництва. Якщо насадження російської школи на Україні імперськими русифікаторами в перспективі позбавляло український народ національної інтелігенції [30, 146], то українська радянська школа завдавала не меншої шкоди у процесі її формування та й загалом у формуванні нації. Тож слушною є думка Б. Кравченка, що роль школи як чинника передачі національних цінностей, відмінних від санкціонованого радянсько-російського патріотизму, знищено, а школи з українською мовою навчання обернено на школи тільки для українців [13, 178].
Важливим кроком з боку держави у плані вирішення проблем освіти була постанова ЦК ВКП(б) від 25 липня 1930 р. "Про загальне обов'язкове початкове навчання" [18, 157]. Починаючи з 1930/31 навчального року в країні запроваджувалося загальнообов'язкове початкове навчання дітей 8 - 10 років, а в промислових містах і робітничих селищах - обов'язкове навчання в обсязі школи-семирічки. При РНК УРСР було створено комітет сприяння всеобучу на чолі з В. Чубарем. Члени комітету здійснювали облік дітей шкільного віку, організовували нові школи, допомагали обладнати шкільні приміщення.
Обов'язковість початкового навчання була позитивним фактором. Свого часу С. Сірополко наголошував, що "обов'язковість шкільного навчання є не стільки обмеження свободи батьків, скільки забезпечення свободи дітей як майбутніх громадян... Обов'язковість навчання, себто освіти, не може шкодити свободі, а, навпаки, сприяє свободі, бо неосвіченийнарід не може бути вільним" [2, 102]. Важко не погодитись із цією думкою. Справа в тому, в яких межах держава, влада займається регулюванням і координацією освітньої діяльності. Той же С. Сірополко вважав, що такі межі повинні зводитися принаймні до таких позицій: по-перше, запровадження контролю у народній освіті шляхом встановлення конкретних вимог освітнього та морального цензу вчителів, мінімуму шкільних програм та санітарних умов; по-друге, сприяння рівномірному розподілу освіти серед усіх верств населення та на всій території держави [2, 102]. Тобто, діяльність держави не повинна перевищувати ті
Loading...

 
 

Цікаве