WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат

Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат

майбутні члени комуністичного суспільства [23, 29]. Порадник передбачав плани занять з історії культури та політграмоти. У той час, як освітня політика національних урядів базувалася на принципах української педагогіки, коли освіта мала б прокласти шлях до усвідомлення народом себе як національної спільноти, догмати комуністичного тоталітарного режиму, які насаджувалися у всіх сферах суспільно-політичного життя, в тому числі й в освіті упродовж 1920 - 1930-х рр., суперечили підходам розбудови національної освіти, закладеним прогресивними діячами у період національно-визвольних змагань.
Більшовики головною метою мали виховати нове покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, твердою волею, необхідною кваліфікацією і матеріалістичним світоглядом, який базується на відповідному розумінні законів розвитку природи і суспільства. Таким чином вони заздалегідь заклали внутрішній конфлікт з українським суспільством. Виховання й освіта мали стати зброєю диктатури пролетаріату для знищення класового суспільства і створення нового, виконувати функції провідника принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу пролетаріату на напівпролетарські й непролетарські прошарки населення з метою виховання будівників комуністичного суспільства [19, 3]. Вся освіта Радянської України мала бути пройнята так званим духом пролетарського інтернаціоналізму.
Згідно постанови пленуму ЦК КП(б)У від 17 жовтня 1922 р. Комуністична партія ставила завдання створити українську соціалістичну державність, одним із найголовніших завдань розглядала радянізацію української народної школи, бо вважала, що інакше вона "неминуче стає цитаделлю українського націоналізму" [9, 311-312]. Головне завдання партії у галузі освіти полягало в оволодінні українською народною школою, у перетворенні її з "розсадника шовінізму на знаряддя комуністичної освіти серед українського селянства" [9, 313].
Зміст освіти розглядався з позицій партійно-радянського державотворення. У змісті шкільної гуманітарної освіти поступово утверджувався класовий підхід, витісняли духовні цінності - свободи, правди, істини. Школа мала виховувати нове покоління людей комуністичного суспільства, формувати у молоді "психологію колективізму". Українські школи могли виконати поставлене завдання за умови, що у вивченні предметів буде панувати культ загальносоюзної культури.
Зміни в національній політиці більшовиків, які, на думку Я. Дашкевича, відбулися під тиском української національної стихії на партію [8, 79], дещо вплинули на ситуацію в освітній сфері. Якщо точніше, то багато сучасних українських істориків вважають, що саме у галузі освіти наслідки курсу українізації були найпомітнішими [6, 170; 29, 84]. Це відкрило можливості для подальшої стандартизації мови і широкого впровадження її у навчальний процес, перетворювало на засіб комунікації між членами національної спільноти.
Однак існували регіональні відмінності, які безпосередньо впливали на процес формування національної освіти. Мова йде про співвідношення між кількістю українського населення та охопленням учнів українськими навчальними закладами. Стан в окремих губерніях на 1 жовтня 1923 р. [29, 85-86] був таким:
Губернії %укр.нас. %укр.шкіл %укр.-рос.шкіл % рос.шкіл та шк. ін нац.
Харківська 79,2 29,1 49,2 21,7
Донецька 47,9 0,4 0,7 98,9
Катеринослав. 78,5 54,9 14,3 30,8
Полтавська 92,9 97,7 - 2,3
Київська 76,8 92,4 - 7,6
Чернігівська 87,9 53,0 15,0 32,0
Волинська 70,5 87,7 1,0 11,3
Подільська 81,6 89,6 0,6 9,8
Одеська 53.6 34,0 34,0 32,0
По Україні 72,5 61,3 11,4 27,3
Наведені дані свідчать, що кількість українських шкіл переважала кількість українського населення у Полтавській, Подільській і Волинській губерніях. У решті губерній це співвідношення було протилежним, а в Донецькій губернії школи практично ще не були українізовані. Середній відсоток українських шкіл по Україні виявився нижчим, аніж відсоток українського населення на 11,2%. Досить гострим було питання і про те, якою мовою навчати дітей - чи за ознакою національної належності, чи за ознакою вільного вибору дитини та її батьків [29, 86].
Упродовж кількох років відбулися певні зміни в шкільній мережі щодо мови викладання. Цікава інформація щодо кількості шкіл у селах і містах у 1925/26 навчальному році [25, 16]:
Кількість шкіл у 1925/26 н. р., %
укр. рос. укр.-рос.євр. пол. Інших
У місті 43,8 20,8 16,7 10,2 2,4 6,1
В селі 81,9 6,1 4,4 1,1 1,0 5,5
По Україні 79,1 7,1 5,3 1,7 1,1 5,7
Як бачимо, відсоток українських шкіл у селі майже у два рази перевищував кількість таких шкіл у місті, де переважно зосереджувалися російські та школи інших національних меншин, що загалом відображало структуру тогочасного українського суспільства.
До того ж співвідношення чотирирічок і семирічок у національних характеристиках засвідчує, що в селі українських шкіл з чотирирічним навчанням було більше, ніж у місті [25, 16].
Кількість шкіл по концентрах, %
Національність І концентр (1 - 4 р.) ІІ концентр (5 - 7 р.)
Українських 82,1 54,1
Російських 6,2 15,7
Укр.-рос 3,9 17,1
Єврейських 1,2 5,8
Польських 1,1 0,8
У межах загальної статистики простежуються певні відмінності між українізацією шкіл у містах і в селах, а також в окремих регіонах України. Так, у 1925/26 навчальному році шкіл соцвиховання з українською мовою викладання у містах було 43,8%, у селах - 81,9%, а в цілому по Україні - 79,1%. Шкіл з російською мовою викладання у містах було 20,8%, в селі - 6,1%, загалом по Україні - 7,1%.
Хоча і в цій справі було чимало проблем, особливо стосовно російськомовного населення, не можна не погодитися з думкою, що наявність розвинутої україномовної інфраструктури, до якої належали і школи (інститути, преса, театри), призупинила процес русифікації населення у великих містах Сходу і Півдня України [6, 171]. Вирішення мовного питання було і є лише однією із складових освітнього аспекту процесу націєтворення.
Варто звернути увагу і на такий принцип організації шкільництва, як розподіл на міський та сільський тип школи, де перший був спрямований на індустріальну працю, а другий - на працю селян. Застосування такого принципу, на нашу думку, негативно впливало на процес націєтворення, оскільки поглиблювало різницю поміж містом і селом.
Предметно-змістовна сторона шкільного навчання теж має дуже важливе значення. Із запровадженням у 1924 р. навчання за комплексною системою, тобто коли замість окремих дисциплін учні вивчали комплекс конкретних об'єктів і явищ, які органічно пов'язані з життєвими потребами, спільними для всіх років навчання стали комплекси, тематичноорієнтовані на нові пролетарські традиції. Так, "Порадник" для кожного класу щороку передбачав спеціальний тематичний комплекс "Жовтнева революція" [21, 74].
На сторінках педагогічних журналів проводилася дискусія про місце історії в шкільній програмі. Побутувала думка, що історія є лише компонентом шкільного суспільствознавства і складається з двох частин: сучасності та минулого. Що стосується питання
Loading...

 
 

Цікаве