WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат

Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 – 1930-х рр. - Реферат


Реферат на тему:
Вплив системи шкільної освіти на процес націєтворення в Україні у 1920 - 1930-х рр.
Система шкільної освіти впливає на стратегію розбудови майбутнього нації. При цьому розвиток шкільництва відображає ті проблеми суспільства, які були закладені освітою у попередній період, оскільки зміни у цій сфері відбуваються найдовше і значною мірою впливають на духовне і матеріальне буття національної спільноти. Тому ці питання є принципово важливими на сучасному етапі розвиту української нації.
Українські науковці неодноразово розглядали розвиток шкільництва у Радянській Україні 1920 - 1930-х років. Переважна більшість досліджень висвітлює питання функціонування і реформування цієї сфери в контексті проведення радянським урядом політики українізації [1; 2; 3; 14; 20; 22; 29], а вивчення особливостей впливу шкільної освіти на процес українського націєтворення в основному залишалося поза їхньою увагою.
Освіченість суспільства є однією із визначальних ознак розвинутої нації. Функціональна роль, яку виконує освіта у процесі націєтворення, вимагає розглянути її детально і всебічно. Тож мета даної статті - проаналізувати вплив системи шкільної освіти на процес формування української нації в умовах Радянської України у 1920 - 1930-х рр.
Варто зауважити, що мова про формування сучасної нації може йти тоді, коли система освіти виконує функцію консолідації суспільства і є середовищем зростання національної еліти. Бо саме еліта є рушійною силою, яка, по суті, "творить" націю та почуття націоналізму. Основними критеріями, які впливають на виконання таких функцій, є масовий характер освіти, що забезпечує загальний доступ до неї усім членам суспільства, а також національний зміст освіти, який визначає ідентичність людини. Досить впливовою інституцією є школа, оскільки "культура, яка передається через школу, а не та, що передається на місці, в локальній спільноті, визначає корисність, чесність і самоповагу сучасної людини" [7, 68]. Освіта стає передумовою для набуття будь-якої спеціальності, де кожен є фахівцем [7, 190]. Одночасно, освіта значною мірою впливає на добробут громадян, нації і держави в цілому.
Становище освіти, розвиток українського шкільництва на підросійській території України у період царського самодержавства перебували у складних умовах з точки зору націєтворчого процесу. Зміст освіти у школах був дуже далеким від національного, оскільки заборонялося навіть навчати рідною мовою. Мережа шкіл була зовсім недостатньою, щоб у масових масштабах поліпшити рівень освіченості українського народу. Та й успіхи в навчанні через російську мову навчання ставали незначними. На розвиток українського національного шкільництва негативно впливали політичні переслідування і української мови, і української культури. До 1917 р. школа в Україні стала знаряддям русифікації, пригнічення людського і національного в особистості.
Загальноєвропейські тенденції розвитку національної освіти в Україні поступово почали впроваджуватися у шкільне життя завдяки ініціативі та самовідданій праці національно свідомої інтелігенції. Її прагнення вплинути на зростання освітнього рівня народу, на формування ідентичності народу можна помітити ще у діяльності Б. Грінченка. "Питання про широку вселюдну освіту є одним із найважливіших питань у кожної нації. У нас, українців, це питання має ще більшу вагу, бо ми зосталися в просвітніх справах позад усіх європейських народів, і в нас справа освіти є разом і справою нашого національного відродження. Коли ми хочемо чогось досягти як національний організм, мусимо з усієї сили стати до освітньої роботи", - писав Б. Грінченко [11, 56]. Такий напрям реформування освіти у масових масштабах був можливий лише за підтримки з боку держави.
У роки діяльності національних урядів відбувалися значні зміни у розбудові освіти з урахуванням досягнень національної і світової педагогічної науки. Зусиллями української інтелігенції шкільна освіта у 1917 - 1920 рр. наповнювалася національним змістом. У цей період були розроблені головні принципи єдиної національно-демократичної школи: вільна, єдина, безплатна, обов'язкова, світська, трудова, сумісна, автономна, національна, заснована на засадах українознавства. Розробки програм, планів і навчальної літератури були спрямовані на виховання національно свідомого покоління, враховуючи національно-педагогічні тенденції, що у той час панували в Європі.
Створення і подальше постійне функціонування освітньої системи, яка мала б забезпечувати масовий характер освіти, стає справою держави. Оскільки, як справедливо зазначив Е. Ґелнер, для будь-якої організації, окрім держави, така система є надто великою і витратною. Тому лише держава здатна нести такий величезний тягар, є настільки потужною, щоб контролювати цю життєво важливу справу [7, 70]. Центральна Рада, уряди Гетьмана та Директорії хоч і приділяли належну увагу освіті, але в умовах політичної та економічної нестабільності не змогли повністю реалізувати освітні програми.
Розвиток шкільної освіти має визначальний вплив на формування і сучасної національної спільноти. Освіта загалом і шкільна зокрема забезпечує процес передачі духовної спадщини і впливає на стратегію розбудови майбутнього нації і держави. Принаймні Е. Сміт дотримується думки, що згуртування людей однієї національності досягається завдяки обов'язковій і стандартизованій державній системі масової освіти [27, 25]. При цьому основна увага зверталась на освіту народу, з якою безпосередньо були пов'язані питання мови, культури, історичної пам'яті.
Розвиток системи освіти кожного народу, в тому числі й українського, - це результат його попередньої історії, результат соціально-економічних, політичних і культурних відносин. Завдання і цілі освіти, форми і типи шкіл, зміст, програми і методи визначаються історичними реаліями, суспільними потребами, станом науки, техніки, культури та рівнем розвитку шкільної справи і педагогіки. Значною мірою це все залежить від освітньої політики держави, яка контролює якісний рівень освітньої індустрії [7, 71]. Масовий характер освіти є лише зовнішньою її ознакою. Набагато вагомішими є сутнісні, змістовні характеристики як показники розвитку освіти.
Принципи побудови школи, проголошені у 1917 - 1920-х рр. були спрямовані на те, щоб школа служила інтересам народу. Ті зміни, які були започатковані й активно впроваджувалися у роки діяльності національних урядів щодо поширення мережі початкових і середніх освітніх навчальних закладів, отримали найсприятливіші умови в роки радянської влади в Україні. Радянська школа була народною, але із суттєвим акцентом - вона мала служити інтересам партії, " диктатурі пролетаріату". І в цьому принциповому питанні закладалися потенціальні проблеми багатогранного процесу українського націєтворенння.
У 1921 р. у Харкові опубліковано "Порадник із соціального виховання дітей", який фактично став конкретною програмою запровадження основних напрямів і принципів реформування шкільної освіти."Порадник" визначав нову мету освіти - соціальне виховання дитини. Основою пізнання мала стати історія праці та її організація [23, 85]. Підхід до навчання у школі базувався на тому, що діти - це
Loading...

 
 

Цікаве