WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Занепад Російської імперії - як історичний факт (пошукова робота) - Реферат

Занепад Російської імперії - як історичний факт (пошукова робота) - Реферат

фанатичного Шовіна" - "шовінізмом". Інакше й не могло бути, адже завдяки месіанству експансію в очах москвинів, а згодом росіян, було, фактично, "освячено": кожна війна московського чи пітерського володаря набувала статусу "священної", "праведної"; всі ці війни провадились в ім'я і задля "божого" покликання, "вищих" цілей, несли світові "спасіння". Отоді вже процес завоювання позбавлявся будь-яких етичних бар'єрів, а сама експансія із засобу перетворювалась на самодостатні ціль і мету.
Функція національної ідеї. Так склалося, що третьоримська концепція Філофея майже одразу почала виконувати національно-об'єднавчу роль, насамперед, через свій надзвичайно мобілізуючий характер. Зрозуміло, це відразу позитивно позначилось на формуванні нації та стало дієвим засобом у протистоянні тиску чужоземних впливів та ідеологій. Це було життєво необхідно в умовах деморалізованого Золотою Ордою московсько-руського суспільства, а також для протиставлення тяжіючим над цим соціумом українсько-руської та візантійської культур. Це можна легко простежити й на прикладі московсько-литовського суперництва. У цьому випадку багатій месіанській думці Литви було протиставлено подібну власну, але вже більш ефективну ідею. Згодом, приблизно у XVII ст., вона перетвориласьна справжню національну ідею, здатну наділяти москвинів-росіян усіма необхідними почуваннями для формування у свідомості категорії "ми" і виокремлення себе "з-поміж". Інша справа, що ця ідея була наскрізь етатизованою: власне, в усі часи вона була не "національною", а "державною" ідеєю, чи не найголовнішим призначенням якої було утримування багатонаціонального простору Росії в межах "суперетносу".
Релігійна функція. Сама Філофеєва формула криє в собі глибший, ніж здається на перший погляд, релігійний сенс. Побудована, головно, на двох засадах Старозавітнього вчення - принципі спадкоємства царств (з тлумачення Давидом сну Навуходоносора випливало, що останнім і вічним, п'ятим вселенським царством мав бути Рим, звідси й намагання запозичити собі цю назву і долучитись до Римської спадщини) і принципі богообраності народів - цій формулі, таким чином, було гарантовано успіх у підкоренні сердець православних москвинів. Та цей успіх виявився настільки великим, що, якось непомітно, формула підмінила саме християнство. Тому, мабуть, не буде помилкою стверджувати, що саме месіанська теорія була справжньою національною релігією усіх наступних російських поколінь. Віра у комплекс месіанських ідей, де головне місце займали "святість" вітчизни і вселенська місія порятунку гинучого світу, були властивими і православній, і більшовицькій, і сучасній, "вестернізованій" Росії. Цей комплекс становив своєрідну релігійну систему, байдуже, допасовану до християнського православ'я чи атеїстичного більшовизму. Цим можна пояснити й оту феноменальну самобутність і винятковість російського православ'я (у догматиці, обрядах і ритуалах, риториці), яке ніколи не претендувало на універсальність і не переймалось екуменічним духом. "Не тільки визнається, що російський народ - народ християнський, але бундючно проголошується, що... Церква - є істинною основою нашого національного життя; але все це для того, аби стверджувати, що Церква є тільки в нас, і що ми маємо монополію віри і християнського життя"9, - писав В.Соловйов. Зрештою, навіть російський комунізм мав своє, тільки йому притаманне більшовицьке обличчя; він нагадував якесь потворне язичницьке віросповідання, до чого, зрозуміло, приклалось все те ж месіанство.
Етатична функція. Тотальну етатизацію (у широкому значенні терміна) московсько-російської дійсності найчастіше пояснюють монгольськими або візантійськими традиціями, вплив котрих, звичайно, не применшиш. Однак наша концепція тут зіграла не меншу роль. Месіанська ідея передбачає не метафізичну, а виключно "земну", матеріальну об'єктивацію: пригадаймо, Месію чекали у блискучих імператорських шатах могутньої держави. До того ж, специфіка московської реальності спричинилась до абсолютної негоції народного елементу у месіанській ідеї; буква і дух Філофеєвих послань скріплювали московських володарів та їх підданих у вірі в богообраність царя і його держави, а не народу-нації. Тому й без того великий авторитет і вага державної влади зростали непомірно: інститут держави набував значення, яке перетворювало його на структуру, домінуючу в усіх сферах суспільного життя. Це легко простежується на прикладі відносин держави з церквою. Починаючи від Івана Грозного, державна машина крок за кроком підпорядковувала собі церкву, аж поки Петро І остаточно не одержавив її, замінивши патріаршество на один із органів державного управління - Синод. Тотальне домінування держави у суспільстві визначило безальтернативність офіційної ідеології, заперечило право індивіда на вільну, незаангажовану творчість, загнало особистість у вузькі шовіністичні рамки. Тому природно, що з одного боку, як пише Р.Шпорлюк, "концепція держави і, відповідно, концепція громадянського суспільства залишалася невиробленою"10, а з іншого боку, було відсутнє розрізнення категорій "нація" і "держава" - вони ставали словами-синонімами.
Історіософська функція. "Третьоримська" теорія, без перебільшення, стала призмою, через яку москвини (росіяни) сприймали своє місце в історії. І до викривлення такого бачення в стилі месіанської теорії найбільше приклалась історіографія. Досі панівна у Росії та світі карамзинська схема перехідності центрів "русской государственности" (Київ - Володимир Суздальський - Москва - Петербург - Москва) є прямим втіленням формули Філофея - перенесенням ідеї спадкоємності царств. І, як і саму концепцію, цю схему було покликано до життя з метою підвести під Російську державу міцний історичний грунт, "зафіксувати" вписуваність Москви у загальносвітовий контекст, щоб "легітимізувати" власні світові претензії. Адже, як зауважив Б.Крупницький, вона "була і залишилася в суті ідеєю одного центру, або того центрального пункту, до якого в дійсності був припасований цілий історичний розвиток, так само як два перші Рими мали для Москви остільки значення, оскільки вони обгрунтовували існування третього Риму"11.
Міфотворча функція. Треба сказати, що концепція не лише напряму впливала на процес творення міфів (міфу про походження царської династії від римського імператора Августа, перенесеної Петром І на російський грунт, давньої (XI ст.) української
Loading...

 
 

Цікаве