WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Занепад Російської імперії - як історичний факт (пошукова робота) - Реферат

Занепад Російської імперії - як історичний факт (пошукова робота) - Реферат

Пошукова робота
на тему:
Занепад Російської імперії - як історичний факт
Нація не може загинути, хіба що від самогубства" Ралф Емерсон "Пресвітлійшого і високостольнішого володаря нашого, у всій піднебесній єдиного християнам царя і верховоди святих божих престолів, свята вселенська церква, що замість римської та константинопольської є у богоспасенному граді Москві [у соборі] святого і славного успення пречистої Богородиці, єдина у всесвіті сильніше від сонця світиться. Так, знай, христолюбче і боголюбче, що всі християнські царства прийшли до кінця і зійшлись в єдине царство нашого владаря, за пророчими книгами, себто в ромейське царство. адже два рими впали, а третій стоїть, четвертому ж не бути"1. Ці слова, написані десь між 1510-1524 рр. псковським ченцем Філофеєм, становлять центральну ідею російської месіанської теорії "Москва - третій Рим" (* Тут подаємо стислий варіант Філофеєвої концепції, висловлений ним у "Посланіи къ Мисюре Мунехину против звhздочетцев и латинъ". Розгорнуті редакції цієї концепції містять його "Посланіе къ великому князю Василію. В немъ же о исправлении крестнаго знаменія ї о содомском блудh" (~1510-1511 рр.). ). Саме вони стали азбукою ідейно-духовного мислення тодішніх і наступних російських поколінь, непохитними засадами національного світогляду, Альфою і Омегою усього російського життя. Годі повірити, що скромний ігумен псковського Єлеазарового монастиря Філофей, пишучи свої послання до московських володарів, здогадувався, які далекосяжні наслідки будуть мати його думки для Московської (Російської) держави, її сусідів та й, мабуть, усього світу. Припускати це дозволяє та обставина, що послання, котрі містили месіанську ідею та її обгрунтування, були нічим іншим, як клопотанням перед московськими князями за підкорених ними в тім часі його земляків - псковичів. Терор, влаштований у Пскові завойовника- ми після його остаточного здолання у 1510 р., подібний до того, який трохи раніше був вчинений у Новгороді, спонукав цю чільну духовну особу писати до московського князя Василя Івановича і його псковського намісника Місюри Мунєхіна, згодом до Івана Грозного з проханнями про припинення розправ і грабунку над псковичами: "не порушуй, царю, заповіді, [...] не ображай, царю, божих церков і чесних монастирів", "зміни скупість на щедроти, немилосердя на милість. Утіш плачучих і волаючих день і ніч, порятуй кривджених від кривдників"2 і т.д. Це підтверджується й думкою автора першого наукового дослідження Філофеєвої спадщини (правда, з позицій того ж месіанства) В.Малініна, який не заперечував, що метою послань Філофея до князя було "прагнення викликати співчуття до опальних псковичів"3. Месіанську формулу в текст послань Філофей вкладав, насамперед, намагаючись уласкавити завойовників, підлестити їм, зрештою, для того, аби бути почутим. Шанси для повернення Пскову попереднього статусу були більш ніж примарними, тому треба було, з одного боку, пристосовуватись до нових умов, а з іншого, спробувати припинити переслідування нещасних псковичів, врятувати уціліле; і цього не міг не розуміти Філофей. На користь цього припущення свідчить той факт, що лише п'ять послань, адресованих якраз московським владоможцям, з-поміж більше ніж двадцяти відомих Філофеєвих витворів, містили фрагменти месіанської риторики. Разом з тим, треба визнати, що навряд чи то були звичайні підлабузницькі лестощі. Дуже імовірно, що Філофей, на власні очі побачивши політичну і мілітарну потугу Московської держави, міг підпасти під вплив пануючого тоді забобонного провіденціалізму і актуальні для нього події сприймати як якесь "вище провидіння" чи "Божу кару", а заразом щиро повірити у "божественне" покликання Москви. Не може бути сумніву в одному: сформульована Філофеєм месіанська ідея впала на благодатний грунт московської дійсності. Таким грунтом для молодої агресивної держави були, перш за все, героїчне звільнення від рабської монгольської залежності (1480 р.) і дедалі зростаючий експансіонізм у досить-таки сприятливих для цього геополітичних умовах (дезорієнтовані занепадом Золотої Орди сусіди на сході, неоклиганий від золотоординських наскоків та внутрішнього розбрату Київ на півдні, незрівнянно менша войовничість Литовського князівства на заході). Не останню роль зіграли тут і пануючі серед населення в той час есхатологічні та хіліастичні настрої, пов'язані з неочікувано щасливим закінченням 7000 року за старим літочисленням (1492 р.), дати "кінця світу": Московське князівство встояло, що на тлі занепаду колись могутньої Візантії сприймалось москвинами незаперечним доказом "богообраності" їхньої батьківщини. Тому Москва була готова сприйняти цю месіанську формулу, так вдало змодельовану до тодішніх московських реалій мудрим ченцем; інакше, навряд чи ми хоча б почули про існування самого Філофея і його концепції. Проте, вже дуже скоро, онтологізуючись шляхом абсолютно некритичного й універсального її застосування московськими керманичами, а потім й усім соціумом, вона сама почала творити цю реальність, впливати на хід історії у Східній Європі, а пізніше й в цілому світі. Уже того ж таки XVI ст., за Івана IV, концепція "Москва - Третій Рим" стає повноцінною державною доктриною. За безпосереднього її впливу відбуваються такі доленосні події, як офіційне проголошення Московського князівства царством і царське вінчання Івана Грозного (1547 р.), церковні собори 1547 і 1549 рр., Стоглав 1551 р. Останні у значній мірі підготували утворення Московського патріархату (1589 р.), ствердженого завізованою підписом і печаткою вселенського патріарха "Уложенной грамотой", куди майже дослівно увійшла Філофеєвська формула. Десь у цей час концепція опановує колами владної еліти, найперше боярами, поступово просочується в ширші народні маси; одне слово, переноситься до сфери побутового вжитку. О.Оглоблин звертає увагу на такий цікавий факт. У 1594 р. двоюрідний брат майбутнього царя Бориса Годунова, боярин Дмитрій Годунов, передаючи в дар одному з монастирів рукописну "Лицевую Псалтырь", зробив напис, що це діялось "року 7102 у Богом береженному і царствуючому граді Москві, Третьому Римі"4. Тут варто також зауважити, що десь у цей час ця концепція цілком оволоділа навіть такою специфічною частиною московського суспільства, як старообрядці, котрі, незважаючи на затяту опозиційність і до офіційного православ'я, і до світської влади, настільки перейнялись
Loading...

 
 

Цікаве