WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат

Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат

Для здійснення такої роботи потрібно було бути І.Франком - титаном праці, мислі й творчості, типом людини універсальної життєдіяльності, обсерватором, аналітиком і пророком. Таким і був український колос.
Закономірно, що І.Франко розпочав генеалогію ідей з найдавніших часів: грецького і римського еллінства, китайських, індійських і біблійних мудреців, показуючи найсуттєвіше у їхніх поглядах та, що особливо важливо, в наслідках застосування тих ідей у практиці життя. Ефективний, бо цілісно-системний, підхід дав змогу показати живу душу вчень ідеологів Відродження, Реформації, Просвітительства, актуальне й корисне у ранніх комуністичних та новочасних соціалістичних рухах, водночас показати їхні красиві, однак утопічні, моделі нового суспільства - як прогресивні, так і реакційні підстави пропагованих концепцій. Закономірно, що І.Франко переконливо доводить запозичення ідеологів комунізму Маркса та Енгельса від їхніх попередників, зокрема, неетичне поводження з творчістю Десідерана, а головне - пророкує неминучість краху навіть прогресивних ідей у соціалістичних суспільствах з тоталітарною формою правління, з терором партій і вождів у них, що й підтвердилося всією історією імперського СРСР.
Логічно, що І.Франко не обмежується суто теоретичною діяльністю. З 90-х років він обстоює ідею активної боротьби за ідеали, у тому числі шляхом створення політичних партій і органів інформації, стає ініціатором створення і керівником демократично-радикальних об'єднань (Українська радикальна партія), ядром філософії, ідеології, з практики яких постає українська національна ідея.
Емісари імпер-інтернаціоналізму в науці докладали величезних зусиль, щоб саме на цій підставі трактувати І.Франка як сепаратиста і ворожого українському народові буржуазного націоналіста. Та вся життєдіяльність Каменяра свідчить про все те, як про свідому олжу.
І.Франко не просто співпрацював з великим істориком і письменником М.Грушевським. То були ідейні соратники. І якщо М.Грушевський цілком усвідомлено розпочинав історію народу не з "колиски трьох братніх народів" (одного з яких - російського - до ХІІ ст. не існувало в природі, але він прокламувався як "старший"), а з мізинської культури на Чернігівщині, якій нараховується щонайменше 30 тисяч років, то й І.Франко цілком усвідомлено досліджував як основу народної свідомості багатотисячолітній фольклор, а боротьбу за свою свободу й самодостатність - з часу Захара Беркута (героя двобою з ордами монголо-татар).
Все у природі прагне до самоутвердження. Кожна людина і кожен народ також. Так розгортається ідея сім'ї, роду і племені, що прагнуть утвердитися в безмежності часопростору. Ця філософія самореалізації і кристалізує філософію еволюції роду у плем'я, державу, етнос та націю, інакше загинуть люди і роди, будуть поглинуті тими, в кого сильніша самосвідомість.
Для І.Франка домінантною (і відродження, і розквіту українства) є ідея нації, бо саме нація з часу ХVІІ до ХХ ст. визначається світовою політичною думкою як найбільший здобуток і найнадійніший гарант збереження не лише окремих народів, а й усього вселюдства. Вона наснажує світове українство, відроджує єдність, свободу й державу. І мав цілковиту рацію Д.Павличко, наголошуючи: коли Т.Шевченко відродив українську націю, то І.Франко її виховав. Виховав і як самосвідомий народ (активний самотворець і суб'єкт світової історії), і як народ, що глибоко усвідомлює: гарантія вселюдства - це його етнонаціональна багатоманітність та цілісність, єдність інтернаціонального мислення та національних інтересів. Тож закономірно, що І.Франко проникливо визнавав право євреїв, інших етносів на свою державу, відстоював ідею добрих взаємовідносин сусідніх народів, федерування з ними, але такого, про яке говорить батько убитого поляками сина лукавому, двоєдушному ляхові, коли той закликає забути кривди й жити у єдності:
Пройдемо велику школу,
та не єзуїтську, ні! -
запануєм кождий в себе,
станем розумом міцні…
("На Святоюрській горі")
і тільки тоді будемо федерувати. Бо тільки тоді, а не в нерівноправній залежності одного з народів,
замість зрад, і звад, і сварок
набереться скарб новий
згідних ділань, спільних змагань
і сусідської любви…
V1. З політичної, філософської, державницької точок зору, національна ідея для І.Франка - це голос і воля народу до самореалізації упродовж віків, симфонія світосприйняття і світорозуміння, почуттів, розмислів і діянь, ідеалів і волі, свободи і суверенітету, освіченості й гуманізму, характеру, волі й місії народу.
Ця ж філософія є домінантою симфонізму його художньої творчості. Перша ознака реального симфонізму - це, безумовно, багатожанровість, синкретизм і універсалізм творчості. Немало людей пише в багатьох жанрах, та рідко кому вдається досягти успіху не те, що в усіх, а хоча б в одному з них. І.Франко має вершинні здобутки як у поезії, прозі, драматургії, так і в критиці, історії, теорії літератури та естетиці.
Першооснова успіхів, звичайно ж, у масштабах та характері обдарування.
Ще ранні оповідання засвідчили, що І.Франко - гостроокий, глибоко чуттєвий, людяний обсерватор. Навіть рання поезія вразила дивовижною глибиною почуттів, а драматургія - гостротою бачення контрастів життя, характерів, а відтак, і конфліктів. Оповідання "Вугляр", "Ріпник", "Муляр" привертали увагу новизною життєвих ситуацій та, відповідно, проблем. Але новаторство І.Франка не обмежувалось тематикою. Деформацію старого села й общинного ладу бачили всі. А от глибинні зміни в ідеології, способі життя та у психіці людей розкривалися не всім. І.Франко навіть традиційні життєві форми бачив у внутрішній еволюції, до того ж, як у локальних, так і в загальнолюдських масштабах.
Патріархальне село бачитьсяним у процесах капіталістичної реформації, а тим самим - у зіткненнях старої і нової цивілізацій, рішучої ломки і способу життя, і характерів, і культурно-державних цінностей; гострій конфронтації села і міста, а тим самим - минулого, сучасного і майбутнього, національного та інтернаціонального, соціально-економічного й морально-етичного та естетичного. Не випадково і в поезії І.Франко бере Байронівську тему Каїна і Авеля, бо старий конфлікт осілого і кочового життя, співвідношення філософії і віри представників тих тисячолітніх формацій, звичайно ж, у змінених формах, але в типовій суті, давався взнаки в Україні і в ХІХ-ХХ ст.
Дисгармоніювали не лише свої село і місто, а й село та місто у внутрішній деформації сімейно-родових, соціально-економічних, а в Україні - й етнонаціональних основ. Часом іще вигравали судові позови селяни чи старосвітські землевласники, але вже заволодівали умовами життя баришники і лихварі, а в містах, на промислах - Гольдкремери і Гаммершляги, чужі українському селянинові, робітникові, інтелігенту як етнічно, так психічно. Як писали М.Грушевський та І.Франко, українська нація все очевидніше ставала неповною без своєї еліти. А тим самим - без свого міста, без своєї інтелігенції та, відповідно, перспективи.
Новітній реалізм, зазначав І.Франко, посилаючись на досвід Л.Толстого й Е.Золя, геніїв Польщі, Німеччини, Франції, Англії, вже не може обмежуватись навіть найправдоподібнішим описом подій і людей. Його завдання - виявляти причини та наслідки життєвих процесів і явищ, а для цього вже недостатньо пильного ока, необхідні знання і наука, єдність
Loading...

 
 

Цікаве