WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат

Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат

проклинати долю, що поклала на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням".
Чи чуємо цей життєтворний стогін і гімн великого серця? І ті, що в сучасній Україні сущі, і ті, що попленталися з України шукати собі кращої долі в чужих краях? Тільки собі. Бідні інтелектуально й душевно, бо неспроможні збагнути підґрунтя і величі, щастя І.Франка, виражені в зізнанні: "І коли що полегшує мені нести це ярмо, то це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляху. Отже, варто працювати для цього народу і ніяка праця не піде на марно".
Хіба не про нас сказано?.. Понад 100 років тому. Але у тому-то й сила та велич геніїв, що вони мислять аналітично й пророчо.
Іван Франко сходив, як і Шевченко, "босими ногами" увесь свій край. Описав Україну у всіх її віках (від фольклорних часів, монголо-татарської навали) та поколіннях, долях усіх соціальних верств, у взаємодії з іншими етносами (поляками, євреями, громадянами Австро-Угорщини) та їх мовами й культурами, у журливо-печальних відпливах мільйонів українців до Тихого океану, Австралії, США і Канади, у їх стражданнях і воланні добра та мріях про повернення до рідної землі через тужливо-трагічне:
та все кру, кру, кру,
в чужині умру,
заки море перелечу,
крилонька зітру…
Той плач слухала вся планета, та чи чула і чи хотіла чути?!
Багатьом, у тому числі й ідеологам західних демократій, здавалося, що то останнє "прощай" українців світові, бо ж вони емігрували з "нашої не своєї землі" не українцями, а малоросами й малополяками, маломадярами і малоавстрійцями… Та великий Франко відповів похоронщикам-гробокопачам: Україна не тільки не вмерла, а й не вмре: vivere militare est!- лиш боротись - значить жить!
У фантастично пророчій праці "Що таке поступ" Іван Якович дав незрівнянно глибокий аналіз цивілізаційно-культурного, соціально-ідеологічного поступу не лише в минулому, а й у майбутньому. І могутній дух обсерватора переконливо відповів: без духовної наснаги до омріюваного щастя не прийти; поступ не можливий і без революцій, але й без еволюційних закономірностей, бо шляхи до демократії і свободи визначають "не револьверники і бомбісти", а мільйони трудівників - представників усіх форм праці та творчості. З урахуванням цього, ще на початку ХХ ст. він підсумовує і пророкує: російсько-імперський (як і всякий інший) "соціалізм" неминуче призведе до диктатури партій і вождів, а ті - до масового терору. Бо демократія - не у сваволі, а в "диктатурі" законів, етики й естетики взаємовідносин.
V.Нагадаємо: майже 4 тисячі творів! Про всі віки, покоління та континенти…
Уже це - незрівнянний подвиг, котрий засвідчує: сили й можливості людини є безмежними. Вона, а тим самим і цивілізація та культура, є не стільки на завершенні, скільки на початку шляху в еволюції світобудови. Ось звідки і особистісне: я є пролог, не епілог! А з цієї філософії - і сутність творчості: І.Франко ще з дитинства постає яскраво вираженою індивідуальністю, яка доростає до відчуття своєї органічної єдності з вселюдством, бо митець мислить глобально, на ґрунті неповторно-оригінальної української "філософії серця".
Важко шукати відповідних аналогів поєднання серця, досвіду й інтелекту, а відтак - емоціо і раціо, біопсихіки і сили волі, аналізу й пророцтва, лірики, епіки і драми. Завжди і в усьому, через призму особистісного і загальнолюдського. Не завжди той синтез втілювався в ідеально довершену форму й у творчості І.Франка. Але хіба створений Богом світ в усьому однаково довершений? Починаючи з людини?.. Міра людини - це міра її почуттів, помислів, життєдіяльності, міра мети й ідеалу.
Оцінюючи Т.Шевченка, Іван Якович Франко у "Присвяті" писав: "Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій". Доля переслідувала його, але не перетворила золота його душі на ржу, зате дала найкращий і найцінніший скарб - невмирущу славу, здатність відроджувати серця до життєвої радості…
Наче про себе писав!
Іван Франко ще в дитинстві сприймав інших людей і світ на рівні власної долі. Природно, що це визначило проблематику, філософію, стиль творів ще раннього періоду: людина й земля ("ліси і пасовиська"), село і промисли, пролетаризація й науперизація не просто хліборобського середовища, а села як носія традицій, культури, віри й мови народу, його минулого і майбутнього; шлях юної людини у широкий світ радощів і тривог, випробувань, перемог і поразок, світла через темряву тюремних мурів, перехресних стежок старої і нової цивілізацій. Ще тут будуть Нагуєвичі і Борислав, інші численні знаки буття, але вже тут буде вся Україна, її і своє, й польське, єврейське, австро-угорське тло з усіма рисами етнопобутового, виробничого, політичного, морального підґрунтя. У цей же час перехрещуються й силові лінії європейського і російського реалізму з утверджуваним Іваном Франком українським новореалізмом.
Витрачено бочки атраменту, щоб довести: шлях І.Франка до творчих вершин - це шлях до соціалістичного реалізму через науковий комунізм. Щоправда, виходило: Великий Каменяр як не карабкався по крем'янистих уступах гір, їхніх вершин так і не подолав. Як не став свого часу І.Котляревський родоначальником нової української мови, бо він зійшов на історичну арену раніше О.Пушкіна, а Т. Шевченко не піднісся до вершини критичного реалізму, бо зупинився перед глибинами марксизму та надто довго романтизував козацтво.
І загалом, то всупереч намірам антифранкознавці говорили правду: на щастя, І.Франко теоретиком і практиком есесерівського "соціалістичного реалізму" не став. Бо й не прагнув цього! І тому, що був послідовним продовжувачем українських романтично-реалістичнихтрадицій, і тому, що добре розумівся і на характері російсько-більшовицького "революційно-романтичного" соціалістичного реалізму, і на наймодерніших європейських культурно-естетичних прямуваннях. А тому ефективно використовував як вершинні надбання національної школи народного реалізму, так і новаторські досягнення російської, польської, німецької, французької, англійської літератур.
Нагадаємо: як естетик І.Франко сформувався на методі синтезу світових етико-філософських прямувань. Він знав чи не всі найголовніші міжнародні суспільно-педагогічні, культурно-мистецькі школи, завдяки чому міцно став і на позиції творчого синтезу. Знав він і соціалістично-комуністичні суспільно-мистецькі доктрини. На певному етапі навіть пропагував економічні ідеї визначних соціалістів. Одначе - багатовікову еволюцію ідей, а не їх реалізацію на практиці, особливо в російській імперії. Тому бачив кожне соціально-філософське прямування в контексті цілісного світового процесу. Методи історизму та компаративістики й стали підставою для появи не лише аналітично об'єктивної праці "Що таке поступ", а й великої низки досліджень, виданих, до речі, Б.Кравцівим 1966 р. у збірнику "Іван Франко про соціалізм і марксизм".
Loading...

 
 

Цікаве